Зима 1841 року, Петербург. Карл Брюллов познайомив штабс-капітана Павла Федотова з юною красунею Юлією Тарновською, племінницею Григорія Степановича, яка жила у дядька в Качанівці.
Юлія та Павло багато спілкувалися, дівчина розповідала про Качанівку, показувала малюнки із зображенням садиби свого дядька. Федотов же був веселуном, поетом, грав на гітарі та пречудово співав — усе це імпонувало дівчині.
А ще Павло Андрійович був упевнений, що з нього вийде художник (тим більше, що про це говорили і Брюллов, і Крилов). Коли Федотов зважився піти у відставку та віддатися живопису, про його картини заговорив увесь мистецький світ. Якщо спочатку Юлія просто фліртувала-забавлялася, то згодом купалася в славі художника. Вона погодилася позувати для картини «Сватання майора», але виявилося, що це нелегко: їй було холодно, вона швидко втомлювалася. А закоханий художник заливався соловейком.
Між молодими людьми виникло почуття, поповзли чутки про їхнє весілля. Справді, почуття художника були не лукавими, він безтямно закохався і мріяв про одруження.
Нарешті з’явився шедевр Павла Федотова — картина «Сватання майора» (1848), переповнена негативними персонажами. Дворянин, який ущент програвся і зважився одружитися з дівчиною з купецької родини, щоб покращити справи. Майор-кавалерист, про що свідчать ноги героя, схожі на вигнуті ніжки стільця, втягує черевце, підкручує вуса, напускає бравади, щоб набити собі ціну. Риси його обличчя нагадують автопортрети Федотова (невже художник приміряв на себе роль нареченого?). Татусь нареченої — успішний купець, обдумує гендель, усміхається свасі, негнучкими пальцями застібає сюртук. Іронічна куховарка заціпеніла з тацею в руках, а позаду неї снують і перешіптуються домочадці.
І наречена — збентежена ситуацією, своєю незвичною упаковкою, в останній момент намагається втекти, але матуся міцно її тримає.
Власне, на полотні лише один позитивний герой — кошеня, якому той шлюб-бізнес по цимбалах.
Картина мала величезний успіх у публіки. За «Сватання майора» Академія мистецтв присвоїла Федотову звання академіка.
Успіх окрилив художника, і той зважився посвататися, хоч не мав гадки, що він є вигідною партією. Друзі вже вітали Павла Федотова з майбутнім одруженням. Але його не сталося: від Григорія Тарновського художник благословення не одержав. З горя потрапив до лікарні, де й пробув до кінця свого 37-річного життя. Кажуть, він постійно розмовляв із коханою. І помер, промовляючи: «Юлія, Юлія...»
Запоріжжя.
Фоторепродукції з архіву автора.
