У пошуках кращої долі й заробітку талановиті українські дівчата вимушені вирушати далеко від Батьківщини. 23-річна Віталіна ДУБРОВСЬКА (на знімку)з села Федорівка Малинського району, наприклад, нещодавно повернулася з Китаю. І розповіла, що побачила у Піднебесній.

 

— Після закінчення Національного університету державної податкової служби разом зі своєю студентською подругою Ганною Харченко та ще 15 ровесницями, щоб трохи заробити й побачити світ, влаштувалися в балет інтернаціонального цирку LіngLіngLіng і вирушили до Китаю.

— Робота подобалась?

— По-перше, нам пощастило вже тому, що цей цирк за кількістю посадочних місць — 6 тисяч — занесений до Книги рекордів Гіннесса. Ми були асистентами фокусників, а також танцювали самбу, канкан. Коли публіка дізнавалася, що на сцені виступають дівчата з Європи, зал вибухав бурхливими оплесками. Після виступів китайці цікавилися політичною ситуацією в Україні, війною на сході нашої держави тощо. Загалом робота дуже подобалась і приносила задоволення. Втому після виступів розвіювали піші екскурсії містом.

— Як зустрів вас Китай, якими були перші враження?

— Оселилися у туристичному місті Сямень на півдні країни. Тривалий час проживали також в одному з найдавніших китайських міст — Лояні. Довго пристосовуватися не довелося. Мовних проблем майже не відчували, оскільки поруч із нами працювали багато артистів із РФ, Казахстану, України. Були й представники Кенії, Філіппін, деяких інших країн. Враження від Китаю — чудові. Зокрема, сподобалася їжа. До речі, у них не заведено їсти вдома, тому на вулицях багато місць, де можна пообідати чи повечеряти. Ці місця називаються «народними їдальнями». Їжа — дешева й смачна. Спочатку були вражені великою кількістю морепродуктів, рису, а також тим, що всі овочі готуються, тобто варяться чи смажаться. Бракувало нам у Китаї хліба, молочних продуктів та справжнього шоколаду.

— А як щодо чогось неочікуваного?

— Нас шокувала антисанітарія! Часто відвідувані туристами місця — охайні й дуже гарні, а мікрорайони й кафе на околицях — дуже брудні. Там можна побачити величезних пацюків, скрізь — специфічний неприємний «аромат»... Впадає у вічі бідність простих людей.

Уразило ставлення пересічних китайців до європейців: для них жителі Європи — надзвичайно вродливі. Вони вважають почесним бути поруч із європейцем, випити з ним чашечку кави або чаю... Їх дивують наш високий зріст, широкі очі, розмір ноги... Нині там пішла мода у всьому бути схожими на європейців. Заможні китайці роблять операції зі штучного розширення очей. Така процедура вважається престижним подарунком. Вони навіть намагаються не засмагати, бо вважають засмаглу шкіру ознакою бідності, а от ознаки багатства й достатку — бліда шкіра у жінок та довгі нігті у чоловіків.

— Чим іще запам’яталося перебування в Китаї?

— Вільного часу мали вдосталь. Часто прогулювались містом, відвідували визначні місця, бутики й ринки. Базари, де продаються овочі та одяг, відкриваються чомусь лише ввечері. Головною фішкою таких місць є вміння торгуватися. Якщо китайські продавці бачать, що ти — європеєць, одразу ціни піднімають мало не вдвічі. Таку тактику взяли на озброєння й місцеві таксисти: якщо ти сів до таксі, то запасайся терпінням: тебе возитимуть колами, аби здерти побільше грошей. Вважають, що всі європейці — багатії.

Здивувало, що в Інтернеті ми не знайшли вільного доступу до звичних нам Google, YouTube, соціальних мереж. Усі сайти, які критикують китайський уряд, одразу блокуються. Цензура стосовно діяльності уряду — велика й дієва.

У Сямені, де ми прожили майже рік, приємно здивувала дешевизна громадського транспорту. Лише за один китайський юань (15 американських центів) можна дістатися до будь-якої точки міста. Всі автобуси — на електриці. А от на дорогах — безлад: переважна більшість учасників дорожнього руху не дотримуються правил. Дуже багато мопедів, їх мають майже всі китайці. Ми довго розбиралися в тому, де і як можна переходити вулицю.

— Ви згадували історичні місця тих країв...

— Ось, приміром, острів Гулянюй — це історична візитівка Сяменя, до нього можна дістатися на катері. Вартість екскурсії — кілька десятків американських доларів. Тут збереглася вікторіанська забудова ХІХ століття. Як розповіли нам місцеві жителі, у 1842 році, коли Китай програв «опіумні війни», європейці густо заселили цей район, бо були впевнені, що Сямень і Гулянюй перетворяться на форпост європейської цивілізації в Китаї. Тут активно будувалися резиденції, госпіталі, церкви. Нині це — солідний мегаполіс, де проживають 4 мільйони осіб. Найбільше вразила нас тамтешня природа. На схилах гір створено численні парки з тропічною рослинністю.

Не варто боятися подорожувати далеко, тим більше, якщо водночас випаде нагода поліпшити матеріальне становище. Такі поїздки справді запам’ятовуються на все життя, — сказала на завершення Віталіна.

Житомирська область.

 

На знімку: буддистська сентенція «не чую, не бачу, не говорю» у виконанні українських дівчат.

Фото надані героїнею матеріалу.