Європейську хартію регіональних мов або мов меншин ухвалили у Страсбурзі 1992 року. І відтоді вона неодноразово ставала предметом політичних дискусій і всередині країн-членів Ради Європи, і під час засідання Парламентської асамблеї. Під критику в різний час підпадали Франція, Італія, Туреччина та інші країни за небажання підписувати цей документ.
Згідно з даними, вміщеними на офіційному сайті Ради Європи, станом на 3 жовтня 2017 року, документ підписали і ратифікували лише 25 країн із 47  членів РЄ, зокрема Україна, Румунія та Угорщина. Ще вісім країн підписали, однак не ратифікували документ. Якщо пригадати нещодавні звинувачення на адресу України, які прозвучали з боку Греції, Молдови та Росії, то слід зауважити, що Греція взагалі не підписала цей документ, а Молдова не ратифікувала. Так само, як і Росія. 
Часто рішення утриматися від приєднання до Хартії держави, що виникли на пострадянському просторі, пояснюють наявними реаліями: у постколоніальному суспільстві державну мову доводиться захищати більше, ніж мову нацменшини, зокрема російської. Так, до Хартії досі не приєдналися Латвія, Литва, Естонія, Азербайджан та Грузія.
Однак навіть щодо країн, які вже ратифікували Хартію, ПАРЄ провадить регулярний моніторинг, вказуючи на недоліки у національному законодавстві або на проблеми в його реалізації. Так свого часу експерти звертали увагу Угорщини, що 
у випадках, коли нацменшини не роблять офіційні запити на навчання своєю мовою, «угорській владі слід ухвалити ініціативні заходи, а не покладатися на ініціативу з боку національних меншин».
І хоч би який критичний був зміст доповіді щодо виконання Хартії, жодній країні досі не погрожували згорнути співробітництво чи перешкоджати на шляху просування до Європи і, до речі, європейських цінностей.
Та, власне, й саму Хартію написано так, що вона пропонує не уніфікований для всіх варіант підтримки та розвитку регіональних мов та мов нацменшин, а одразу кілька варіантів, даючи змогу країнам вибрати найбільш оптимальний для себе. Також з огляду на зміни в країні можна змінювати й обрані для реалізації пункти Хартії. Документ цього не забороняє, зважаючи на те, що мовне питання в усі часи було темою «тонкою» і часто «болісною». І в цій дискусії виграє той, хто шукає компроміси, а не грюкає дверима.