Минуло 150 років від дня народження Бориса Грінченка — видатного українського письменника, педагога, лексикографа, літературознавця, публіциста, етнографа, історика та громадського діяча.
Він був зовні схожий на гетьмана Петра Сагайдачного. Та й за масштабом зробленого протягом короткого життя подвигів на його рахунку не менше. Працездатність Бориса Грінченка була така неймовірна, що дивувався навіть Франко, який міг робити три справи одночасно.
Він народився на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії (нині це Сумщина). Батько — бідний дворянин, відставний штаб-ротмістр Грінченко(въ). Борис згадував, що «змалечку балакав по-московськи, інакше в нашій сім’ї не балакали і навіть не дозволено балакать». Одначе Шевченкового «Кобзаря» хлопець знайшов таки не десь, а на горищі батьківської хати. Та й батько вважав себе «малоросом», а не «великоросом», і пишався тим, що бабуся Бориса була двоюрідною сестрою Квітки-Основ’яненка.
Школу Борис не закінчив через свій надмірний інтерес до забороненої тоді української літератури. Пішов заробляти на хліб репетиторством і зустрів народну вчительку Марію Гладиліну з купецької російської сім’ї. Вони побралися, і Марія сприйняла українську культуру як свою. І дочку Настю вони виховували як українську дитину, що за тих часів було неабияким винятком. Підручників не існувало — для дочки та інших дітей він створив власний рукописний підручник. Його учні згадували згодом, що Грінченко вчив їх любити Батьківщину, про існування якої вони навіть не підозрювали.
Втім, він учив і дорослих співвітчизників:
Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти.
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерті.
Він вважав, що своєю невтомною працею заслужив право на таку категоричність. Вдачу мав нелегку, за що Коцюбинський називав його генералом, а Самійленко — диктатором. Мало з ким він не пересварився. Одначе всі визнавали, що Грінченко таки незамінний. Відомий меценат Євген Чикаленко казав, що Грінченко з жінкою самі за короткий час видали у 1880-х роках більше книжок, ніж усе українське громадянство, — 132 098 примірників, саме в ті роки, коли діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ. І це тільки частина зробленого ним. Прикметно, що особисту лірику не публікував, вважав її придатною лише для листування з дружиною. Сім’я їхня була ідеальною, але 1908-го померла дочка Настя, за нею — її маленький син. Грінченко пережив їх лише на два роки й пішов із життя навесні 1910-го в Італії, де лікувався від туберкульозу. Прожив він 47 літ, як і Шевченко, й перепохований на Байковому кладовищі в Києві 22 травня, в день Шевченкового перепоховання. Можливо, це втішило його горду душу.
Його головний подвиг — чотиритомний Словник української мови, що вже понад сто літ залишається авторитетним, не раз перевидавався, а нині є щонайменше три його онлайн-версії. Слова «он-лайн» у його словнику нема, а означає воно, як відомо — «на зв’язку».