Молодший брат моєї знайомої — десятикласник. Він добре знає англійську, тож в одній із соціальних мереж заприятелював зі своїм ровесником із США. Оскільки не лише у нашій країні, а й в Америці старшокласники складають випускні іспити, хлопець поцікавився у друга, чи є у них можливість списати під час тестування, застосовуючи новітні технічні засоби. Юний американець довго не відповідав, а тоді запитав у свого українського ровесника: «А що таке «списати?» Вийшло як у гумористичних оповіданнях Задорнова про іноземців: «Ну тупые»...

Так, навчання — це не легка прогулянка. Звичайно, воно повинне бути цікавим, включати у себе різноманітні прогресивні методики. Й у системі шкільної освіти є багато недоліків. Хоча б те, що підручники містять велику кількість зайвої, несистематизованої інформації, котра важко сприймається учнями. Тому деякі батьки, щоб полегшити собі й дітям життя та потішити самолюбство, купують золоті та срібні медалі. Потім змушені купувати оцінки у вузах. А дитина, яка звикла все отримувати без особливих зусиль, і в університеті теж не прагне серйозно навчатися.
Я вдячна своїм батькам за те, що вони завжди підтримували, допомагали, проте ніколи не купували оцінок, навіть якщо виникали труднощі. У вузі — тим паче.
Тим часом уже б’ють в усі дзвони: на Україну насувається кадровий голод. Батьківська любов, як кажуть, вилазить боком. Дипломованих спеціалістів багато, а справжніх професіоналів серед них знайти складно. Звичайно, держава має надавати суттєву підтримку випускникам вузів, але вони й самі повинні володіти певним багажем знань та вміннями, які дадуть змогу привернути до себе увагу потенційного роботодавця.
Отож варто замислитися над тим, кого незабаром у світі називатимуть «Ну тупые...»
Наталя Мандрицька, студентка КНУ імені Тараса Шевченка.
Київ.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.