Його встановлено указом Президента України № 1245/2000 від 17 листопада 2000 року, аби на державному рівні увічнити пам’ять мільйонів українців, чиї життя було знищено або скалічено внаслідок Другої світової війни.

Саме 22 червня 1941 року нацистська Німеччина без оголошення війни вторглася на територію срср. Для України, яка на той час була частиною радянського союзу, цей день став початком жахливої воєнної трагедії. Масовий терор, окупація, депортація, зруйновані міста і села, мільйони загиблих і поранених...

За масштабами втрат, руйнувань і людських трагедій Україна була однією з найбільших жертв Другої світової війни. За різними оцінками, загальні демографічні втрати України становили від 8 до 10 мільйонів осіб. З них майже 5 мільйонів — цивільні, що стали жертвами окупаційного режиму, бойових дій, примусових робіт, голоду й репресій. Майже 700 населених пунктів України було знищено вщент, понад 250 з них — разом з усім населенням. Українські землі стали ареною найзапекліших боїв — Київська оборонна операція, битва за Харків, оборона Одеси, Севастополя — всі ці події пройшли через українську землю і життя українців.

Особливо болісною сторінкою є Голокост: за роки нацистської окупації на території України було вбито понад 1,5 мільйона євреїв. Символом трагедії став Бабин Яр у Києві, де лише за два дні у вересні 1941-го було розстріляно понад 33 тисячі людей.

Мільйони українців стали жертвами примусової праці: понад 2,4 мільйона осіб було вивезено до Німеччини як остарбайтерів — для роботи в промисловості та сільському господарстві. Багато хто з них не повернувся, а ті, що повернулися, зазнали репресій з боку радянської влади.

Українці чинили спротив і на фронті, і в тилу. Сотні тисяч воювали у складі червоної армії, Української повстанської армії, партизанських загонів. У боротьбі за визволення Європи від нацизму українці билися на фронтах від Сталінграда до Берліна.

22 червня — не просто історична дата, а день національної скорботи. Вшановуючи жертв війни, ми не лише згадуємо про минуле, а й усвідомлюємо ціну миру. Ця пам’ять повинна формувати відповідальність у нинішнього покоління: перед загиблими, перед історією, перед майбутнім.

У лютому 2022 року ця дата набула нового, ще глибшого звучання. російська федерація, яка десятиліттями експлуатувала тему перемоги над нацизмом, сама розв’язала повномасштабну агресію проти України, розпочавши війну, яка вже забрала десятки тисяч життів, спричинила нові руйнування, депортації, масові вбивства мирного населення, ґвалтування та тортури. Україна знову стала полем бою — цього разу за свою свободу, гідність і майбутнє. Паралелі між подіями 1941-го і 2022-го очевидні: знову під обстрілами Київ, Харків, Одеса; знову тисячі біженців, катівні, окупаційні адміністрації, спалені села. Як і понад 80 років тому, українці чинять героїчний спротив агресору, об’єднані у спільному прагненні до свободи.

Цього дня в Україні відбуваються меморіальні заходи: покладання квітів до пам’ятників, хвилини мовчання. О 4-й ранку — саме в цей час 22 червня 1941 року розпочалося бомбардування українських міст — традиційно вшановують загиблих у перших атаках. День скорботи — це заклик пам’ятати жахи війни, щоб вони не повторилися. Сьогодні, коли війна знову точиться на українській землі, це нагадування особливо болюче й особливо потрібне.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.