У цьому контексті дедалі більшої ваги набуває потенціал ветеранів війни — учасників бойових дій, які є носіями унікального досвіду боротьби за незалежність держави. Ветерани сприймаються суспільством як моральні авторитети та символи мужності, а їхні життєві орієнтири, цінності й особистий приклад можуть стати потужним ресурсом у формуванні патріотичної свідомості молодого покоління.
Разом із тим на нормативному рівні участь ветеранів у системі освіти і виховання залишається недостатньо врегульованою. Про це розмова з народним депутатом України, членом Комітету з питань правоохоронної діяльності, доктором педагогічних наук, доцентом, членом-кореспондентом НАПН України Володимиром Арешонковим.
— Чому саме ветеранам відводиться така важлива соціальна роль — участь у патріотичному вихованні молоді?
— Сьогодні в Україні, за різними оцінками, уже налічується понад мільйон ветеранів війни (включно з учасниками бойових дій, звільненими військовослужбовцями тощо). Скільки їх буде після завершення бойових дій? Очевидно, що це буде значна частка населення України, яка потребуватиме інтеграції в мирне життя. Патріотичне виховання молоді — одна з важливих сфер, де ветерани можуть реалізувати свій потенціал, передаючи досвід, знання і цінності. Саме тому осмислення правового забезпечення участі ветеранів у виховному процесі є на часі. Тривалий час українське законодавство розглядало ветеранів переважно як об’єкт соціального захисту, залишаючи поза увагою їхній потенціал як активних суб’єктів освітнього процесу. В останні роки, як відповідь на виклики повномасштабної війни, держава почала запроваджувати окремі правові механізми залучення ветеранів до процесів національно-патріотичного виховання. Одначе порівняльно-правовий огляд практик участі ветеранів у вихованні молоді в таких країнах, як США, Ізраїль, низці інших держав та національної практики в цій сфері вказує на необхідність вдосконалення правового регулювання з урахуванням міжнародного досвіду.
— Якими законами врегульовано це питання і чому, як ви стверджуєте, необхідне вдосконалення чинних норм?
— Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є основним актом, що визначає коло осіб, які належать до ветеранів війни, та встановлює їхні права і державні гарантії. Закон охоплює як сучасних захисників України (зокрема ветеранів АТО / ООС, війни з російським агресором), так і ветеранів минулих воєн, детально регламентує пільги та соціальні гарантії для ветеранів (медичне забезпечення, житлові права, пільги на проїзд тощо). Водночас слід підкреслити, що в первинній редакції та наступних змінах цього Закону питання участі ветеранів у виховній діяльності прямо не розглядалося — документ зорієнтований переважно на соціальний захист ветеранів, а не на їхні можливі ролі у суспільному житті. Лише нещодавно почали запроваджуватись норми, які побічно охоплюють цю тематику, наприклад, через позиціонування ветеранів як суб’єктів національно-патріотичного виховання. Закон України «Про освіту» заклав загальні принципи та цілі виховання у системі освіти. Згідно з ним виховання є невід’ємною складовою освітнього процесу, а серед його завдань — формування у дітей і молоді патріотичних цінностей, поваги до Конституції та законів, до державної символіки, історії і культури України. Однак у Законі не визначено прямо, хто саме (окрім педагогічних працівників) може виступати суб’єктом виховної роботи — наприклад, участь громадських об’єднань, ветеранів чи інших категорій осіб не деталізована.
Це залишає простір для залучення ширшого кола учасників до виховного процесу, але потребує відповідного регулювання на рівні підзаконних актів. Постановою Кабінету Міністрів України № 673 від 30 червня 2021 року затверджено Державну цільову соціальну програму національно-патріотичного виховання на період до 2025 року. Це комплексна державна програма, якою вперше в Україні інституціоналізовано підтримку активності ветеранів у виховній сфері, закладено фінансові та організаційні передумови для відповідних заходів. У 2022 році Законом України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» № 2834-IX від 13.12.2022 запроваджено нову рамку державної політики, інтегровано національно-патріотичне та військово-патріотичне виховання в контекст національної безпеки. З’явилась норма про підготовку кваліфікованих кадрів із числа ветеранів з метою залучення їх до організації освітньої діяльності з початкової військової підготовки, реалізації програм і проєктів військово-патріотичного виховання. Також передбачено інтеграцію ветеранів у забезпечення громадянської освіти, зокрема шляхом їх долучення до викладацької діяльності. Так, на законодавчому рівні ветерани офіційно визнані суб’єктами національно-патріотичного виховного процесу. Це істотне зрушення порівняно з попереднім станом правового поля.
— І все-таки, на ваш погляд, цього недостатньо?
— Важливо, як саме законодавчі положення щодо участі ветеранів реалізуються на практиці, які повноваження та можливості надаються ветеранам і ветеранським організаціям, а також які обмеження чи умови супроводжують їхню залученість до виховної роботи. В Україні вже є чимало випадків працевлаштування учасників бойових дій як викладачів предмета «Захист України» або тренерів з допризовної підготовки.
Для стимулювання цього процесу доцільно було б створити державну програму, аналогічну американській Troops to Teachers, яка допомагає ветеранам стати сертифікованими вчителями. Поки що такої окремої програми немає, але окремі ініціативи (наприклад, курси в педагогічних університетах для ветеранів) починають з’являтися. У контексті правового статусу ветеранів як суб’єктів виховної роботи варто звернути увагу й на ветеранські громадські об’єднання. Закон «Про громадські об’єднання» дозволяє їм здійснювати просвітницьку діяльність. За підтримки держави вони проводять вишколи, табори... Але залучення ветеранів до роботи з дітьми і молоддю потребує врахування певних обмежень та підготовки.
Законодавство про освіту містить загальні вимоги до осіб, які працюють з дітьми (наприклад, відсутність судимості за злочини проти життя і здоров’я, моральність тощо). Ветерани, запрошені до школи, повинні дотримуватися педагогічної етики і програмних настанов. Є чутливі моменти, пов’язані з психологічним станом ветеранів: дехто може мати посттравматичний синдром, тому формат спілкування з дітьми має добиратися обережно. Чинні методичні рекомендації МОНУ радять, щоб під час «уроків звитяги» присутнім був педагог-психолог, який у разі потреби допоможе скоригувати розмову. Правових бар’єрів для короткострокового залучення ветеранів (як гостей) немає, проте питання їхнього офіційного статусу (волонтер, консультант, штатний працівник, працівник за сумісництвом, за цивільно-правовим договором) вирішується на рівні адміністрації закладу освіти. Тут можуть знадобитися типові положення чи договори, розроблені МОНУ спільно з Мінветеранів, аби уніфікувати практику. Підсумовуючи, бачимо, що українське законодавство заклало фундамент для участі ветеранів у патріотичному вихованні, проте багато ще залежить від реалізації на регіональному і локальному рівнях. У розпорядженні держави та суспільства — значний кадровий потенціал: сотні тисяч мотивованих людей з бойовим досвідом. Для ефективного його використання необхідно перейняти найкращий міжнародний досвід.
— Можете хоча б побіжно навести приклади такого досвіду?
— Звичайно. Механізми патріотичного виховання дітей та молоді за участю ветеранів широко варіюються в різних країнах, залежно від історичного досвіду, військових традицій та системи освіти. Приміром, у США ветерани залучені до патріотичного виховання переважно через громадські структури, заохочувані державою. Ключовим фактором успіху є високий суспільний престиж військової служби та культ шанування воїнів, що формує у молоді повагу до захисників і мотивацію наслідувати їхній приклад. Варто відзначити, що американський підхід — це акцент не стільки на військовій підготовці школярів, скільки на громадянській освіті й розвитку лідерства, де ветеран виступає ментором і живим носієм патріотичних чеснот.
Держава Ізраїль має унікальну модель, в якій практично кожен громадянин автоматично стає ветераном у молодому віці через обов’язкову військову службу. Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) тісно пов’язана з цивільним суспільством, а патріотичне виховання пронизує всю систему освіти з ранніх років. В ізраїльських школах немає окремого предмета з патріотичного виховання — натомість виховання любові до Батьківщини та готовності її захищати «проходить червоною ниткою в кожному предметі». Як зазначають ізраїльські освітяни, патріотичні цінності та наративи національної історії присутні під час вивчення літератури, історії, географії і навіть природничих дисциплін. Навчальні програми підкреслюють цінність людського життя і відповідальність кожного громадянина за долю країни. Отже, для України досвід Ізраїлю показує важливість системності: патріотичне виховання не зводиться до окремих уроків, а є частиною всієї освітньої парадигми. Ветерани і діючі військові стають природними учасниками освітнього процесу завдяки загальній військовій повинності та менторським програмам (мехінам). Україна, маючи великий корпус молодих ветеранів, теж може розвивати інститути наставництва (на кшталт академій лідерства), де ветерани виконували б роль вихователів молоді, передаючи їй «ген відповідальності за країну».
Щодо пострадянських республік. Литва — країна Балтії, яка, як і Україна, пережила окупацію, відновила незалежність у 1991 році і нині зміцнює оборонні спроможності в умовах загрози з боку рф. Патріотичне виховання в Литві розглядається як складова загальної громадянської стійкості. Характерною рисою литовського підходу є тісна взаємодія між силовими структурами і освітянами. У червні 2025 року Міністерство оборони та Міністерство освіти, науки і спорту Литви підписали угоду про співпрацю щодо зміцнення патріотичного виховання в школах. Практичне вираження такої співпраці — організація оборонним відомством спеціальних програм для школярів: таборів, курсів з кібербезпеки, змагань з військово-прикладних видів спорту. Важливо, що угода передбачає співробітництво зі Спілкою стрільців Литви (Литовським союзом стрільців) — історичною добровольчою воєнізованою організацією, яка об’єднує як молодь, так і дорослих (включно з резервістами та ветеранами). Спілка стрільців проводить для литовських школярів заняття з основ військової справи, тренінги виживання, курси першої допомоги та оборонні ігри. Ця модель нагадує українські гуртки «Джура» і співпрацю з Товариством сприяння обороні, але в Литві вона більш інституціоналізована через прямі угоди між міністерствами.
У Литві також реалізується концепція «загального спротиву» (аналогічна українській ідеї національного спротиву). Так, досвід Литви підтверджує: для маленької країни, що перебуває під потенційною загрозою, патріотичне виховання і підготовка до оборони — спільна справа армії, школи і добровольців. Ветерани та резервісти виступають як зв’язкова ланка між збройними силами і цивільною молоддю.
Щодо міжнародних стандартів, слід зазначити, що Організація Об’єднаних Націй, як глобальна цивільна інституція, не має спеціалізованих рекомендацій безпосередньо щодо «патріотичного виховання», оскільки ця концепція значною мірою має національно специфічний характер. Водночас ООН послідовно підтримує залучення ветеранів до суспільно-корисної та освітньої діяльності, визнаючи їхній потенціал у процесах мирного розвитку.
Для України американський досвід корисний у частині державної підтримки кар’єрного переходу ветеранів до освітньої сфери; ізраїльський — у питаннях інтеграції патріотичних цінностей у весь освітній процес і наставництва; литовський — у побудові міжвідомчого партнерства та розвитку територіальної оборонної освіти молоді.
Аналіз міжнародного досвіду вказує на доцільність імплементації комплексних державних програм, які поєднують педагогічну перекваліфікацію, інституційну підтримку та етичну рефлексію. У цих країнах акцент зроблено на наставництві, лідерстві та міжсекторальному партнерстві, що забезпечує ефективну інтеграцію ветеранів у систему виховання та передачу патріотичних цінностей наступним поколінням.
— Які, на ваш погляд, ініціативи, методи, засоби були б особливо цінними та необхідними для нашої країни для підвищення ефективності залучення ветеранів до національно-патріотичного виховання та щоб усунути прогалини в чинному законодавстві?
— Доцільним видається доповнення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» окремою статтею, яка б визначала право ветеранів брати участь у національно-патріотичному вихованні молоді — як на волонтерських засадах, так і на основі трудових або цивільно-правових договорів. Таке положення підкреслило б суспільну цінність ветеранів. Крім того, на часі розробка та ухвалення окремого Закону України «Про національно-патріотичне виховання», як концептуальної основи для системної реалізації відповідної державної політики, у якому мають бути прописані механізми залучення ветеранів до освітньої діяльності, визначено їхній правовий статус, функції та гарантії. Запровадження правової категорії «ветеран-наставник» або її аналогів дозволило б створити чітку нормативну основу для організації просвітницької, мотиваційної та виховної діяльності ветеранів у закладах освіти та громадських інституціях. Доцільно розробити і впровадити спеціальну державну програму підготовки ветеранів до педагогічної та просвітницької діяльності. За прикладом програми Troops to Teachers (TTT), що реалізується у Сполучених Штатах Америки, Міністерству освіти і науки України спільно з Міністерством у справах ветеранів доцільно ініціювати комплексну сертифікаційну програму умовно під назвою «Ветеран-учитель». Змістом такої програми має стати організація короткострокових курсів (тривалістю три-шість місяців) на базі педагогічних спеціальностей університетів або регіональних закладів післядипломної педагогічної освіти.
Крім цього, ефективне залучення ветеранів до виховної діяльності потребує не лише правового визнання, а й системи мотивації, яка поєднує моральні відзнаки з конкретними матеріальними стимулами. З метою формування престижу ветеранського наставництва доцільно передбачити у законодавстві або нормативних актах (зокрема в урядових постановах) механізми заохочення ветеранів, які здійснюють волонтерську діяльність у сфері національно-патріотичного виховання молоді.
Приміром, встановити спеціальну форму відзначення — наприклад, почесний знак або аналогічну нагороду, яку присуджуватимуть спільно Міністерство у справах ветеранів України та Міністерство освіти і науки України за значний внесок у формування громадянської компетентності учнівської / студентської молоді. Крім того, можливе запровадження системи матеріального стимулювання. Зокрема, для ветеранів, які протягом року здійснили не менше визначеної кількості годин волонтерської роботи з молоддю (наприклад, 100 годин), можуть бути передбачені додаткові соціальні преференції: знижки на оплату житлово-комунальних послуг; доступ до цільових мікрогрантів на розвиток малого бізнесу або професійної перепідготовки; першочергове право на участь у державних чи муніципальних програмах підтримки ветеранів.
Однією з актуальних проблем правового регулювання участі громадян у патріотичному вихованні є обмежене коло суб’єктів, передбачене чинними нормативними актами. Доцільно передбачити участь у виховних заходах членів родин загиблих військовослужбовців, волонтерів, військових медиків, рятувальників, а також інших осіб, які мають реальний досвід служіння державі. Їхні життєві історії, моральні принципи, жертовність і громадянська активність є важливим джерелом ціннісного орієнтування для молоді. Крім того, доцільно розробити і запровадити в закладах освіти спеціальні програми, орієнтовані на зустрічі з цими особами, зокрема «Жива історія», «Герої серед нас», «Уроки громадянської мужності» тощо. Їх змістом має стати інтерактивна взаємодія, що сприятиме формуванню в учнів / студентів почуття національної гордості, емпатії та громадянської відповідальності. Адже, наприклад, мати загиблого Героя України не є «ветераном» юридично, але її слово може виховати не менше, ніж слово учасника бойових дій.
Зважаючи на специфіку комунікації між ветеранами та молодіжною аудиторією, доцільним є затвердження на державному рівні етичного кодексу для ветеранів-лекторів, а також методичних рекомендацій щодо проведення виховних заходів у закладах освіти.
Налагодження координації та запровадження системного моніторингу є ключовою умовою ефективності національно-патріотичного виховання за участю ветеранів. Аналітичні дані дозволять здійснювати об’єктивну оцінку ефективності відповідної політики, виявляти регіональні диспропорції у реалізації заходів, коригувати державні та місцеві програми відповідно до реальних потреб.
Нарешті, важливо актуалізувати функціонування координаційних рад, передбачених Законом України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», забезпечивши їх дієвість та включення до їх складу представників ветеранських організацій, педагогічної спільноти, органів місцевого самоврядування. Без реального змістовного наповнення ці органи ризикують залишитися формальними структурами без впливу на реальні процеси у сфері патріотичного виховання.
У контексті євроатлантичної інтеграції України доцільно активізувати міжнародну співпрацю щодо залучення ветеранів до освітньої та виховної діяльності. Платформою для таких ініціатив можуть слугувати консультації в межах формату Україна — НАТО, де питання патріотичного виховання та реінтеграції колишніх військовослужбовців слід включити до порядку денного. Варто ініціювати створення спільних проєктів обміну досвідом між українськими ветеранами та ветеранами країн НАТО. Окрему увагу слід приділити залученню української діаспори та міжнародних благодійних і експертних організацій. Наприклад, фахівці з Ізраїлю можуть долучитися до розробки курсів з лідерства, громадянської відповідальності та самозарадності для молоді за участю ветеранів — за аналогією з ізраїльськими підготовчими програмами (мехінот). Крім того, доцільно укласти міжурядові угоди або меморандуми про взаєморозуміння між Міністерством у справах ветеранів України та відповідними структурами США, Ізраїлю, країн Балтії щодо обміну кращими практиками соціальної адаптації ветеранів, їх залучення до виховання молодого покоління та підготовки до служби у Збройних Силах.
І дуже важливо — формування позитивного образу ветерана в суспільстві посередництвом масмедіа. Доцільно запровадити інструменти стратегічних комунікацій: соціальну рекламу, документальні освітні серіали, інформаційно-просвітницькі програми на телебаченні за участю ветеранів, які стали прикладом громадянської відповідальності. Ця діяльність може бути складовою реалізації державних цільових програм та інформаційної політики в освіті й культурі, навіть якщо вона виходить за межі власне нормативного регулювання.
Запропоновані заходи вимагають відповідних змін у правовому полі — від законів до наказів міністерств. Їх реалізація дозволить більш повно залучити унікальний досвід українських ветеранів — героїв новітньої війни — для виховання наступних поколінь захисників і свідомих громадян. Так, правове поле сприятиме не лише соціальному захисту ветеранів, а й використанню їхнього потенціалу задля консолідації нації та зміцнення обороноздатності країни через освіту молоді.
Інтерв’ю підготувала пресслужба народного депутата.
