Цей день було проголошено резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй A/RES/60/7 від 1 листопада 2005 року. Метою встановлення пам’ятної дати є вшанування мільйонів невинних жертв нацистського режиму, збереження історичної пам’яті та недопущення повторення злочинів геноциду в майбутньому.

Дата 27 січня обрана не випадково. Саме цього дня у 1945 році війська 1-го Українського фронту визволили нацистський концентраційний табір Аушвіц-Біркенау (Освенцим), який став символом масового знищення людей, організованого державою. За різними оцінками, в Аушвіці було вбито понад 1,1 мільйона осіб, переважно євреїв, а також ромів, поляків, радянських військовополонених та представників інших національностей.

Голокост – це систематичне винищення єврейського народу, здійснене нацистською Німеччиною та її союзниками у 1933–1945 роках. Унаслідок цієї політики було знищено близько шести мільйонів євреїв, серед яких – понад півтора мільйона дітей. Масові вбивства здійснювалися шляхом розстрілів, депортацій до гетто та таборів смерті, примусової праці, голоду і медичних експериментів. Голокост став безпрецедентним злочином за масштабом, ідеологічною мотивацією та технологією знищення людей.

Одним із найвідоміших символів трагедії Голокосту стало Варшавське гетто, створене нацистською окупаційною владою в жовтні 1940 року на території окупованої Польщі. Воно було найбільшим єврейським гетто в Європі. На обмеженій території площею близько 3 кв. км було ізольовано понад 400 тисяч євреїв, яких утримували в умовах крайнього перенаселення, голоду, хвороб і систематичного насильства. За різними оцінками, ще до початку масових депортацій десятки тисяч мешканців гетто загинули від виснаження та епідемій. Улітку 1942 року нацисти розпочали так звану «велику акцію» – масову депортацію євреїв із Варшавського гетто до табору смерті Треблінка. За кілька місяців було вивезено і знищено близько 300 тисяч осіб. Ті, хто залишився, усвідомлюючи неминучість загибелі, навесні 1943 року підняли повстання у Варшавському гетто – перший і найбільший збройний виступ єврейського опору проти нацистів у роки Другої світової війни. Попри нерівні сили, повстанці протягом кількох тижнів чинили опір добре озброєним підрозділам СС. Повстання було жорстоко придушене, а гетто – повністю знищене.

Історія Варшавського гетто стала символом не лише нацистської політики знищення, а й людської гідності та спротиву навіть у безнадійних умовах. Вона є невід’ємною частиною пам’яті про Голокост і нагадуванням про трагедію мільйонів людей, позбавлених права на життя лише через своє походження.

Особливе місце в історії Голокосту займає територія сучасної України. До Другої світової війни тут проживала одна з найбільших єврейських громад Європи. У роки нацистської окупації сотні тисяч євреїв були знищені на території України внаслідок масових розстрілів, які історики називають «Голокостом від куль». Символом цієї трагедії став Бабин Яр у Києві, де у вересні 1941 року лише за два дні було вбито понад 33 тисячі євреїв. Подібні злочини відбувалися у Львові, Харкові, Одесі, Кам’янці-Подільському, Рівному, Житомирі та багатьох інших містах і селах.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/60/7 не лише проголосила Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, а й закликала держави-члени ООН розробляти освітні програми, спрямовані на вивчення історії Голокосту, боротьбу з антисемітизмом, расизмом, ксенофобією та запереченням геноциду. У документі наголошується на необхідності збереження місць пам’яті – колишніх концтаборів, гетто та місць масових страт – як застереження для майбутніх поколінь.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту є не лише днем скорботи, а й днем відповідальності. Він нагадує про те, до яких наслідків можуть призвести мова ненависті, дискримінація, дегуманізація та байдужість суспільства. Пам’ять про Голокост є складовою глобальної культури прав людини, основою для формування стійкого імунітету проти тоталітарних ідеологій та злочинів проти людяності.

В Україні ця дата має особливе значення в контексті власного історичного досвіду та сучасних викликів. Вшанування пам’яті жертв Голокосту є частиною державної політики національної пам’яті, спрямованої на осмислення трагічних сторінок минулого, відновлення історичної справедливості та міжнаціонального порозуміння. Щороку 27 січня в Україні відбуваються меморіальні заходи, церемонії покладання квітів та уроки пам’яті.

У XXI столітті, коли світ знову стикається з війнами, масовими злочинами та спробами виправдати насильство, пам’ять про Голокост набуває особливої актуальності. Вона є застереженням і моральним орієнтиром, нагадуючи, що заперечення злочинів минулого або применшення їх масштабу створює ґрунт для нових трагедій. Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту закликає людство не лише пам’ятати, а й діяти – захищати гідність людини, протистояти ненависті та нетерпимості, зберігати правду про історію заради майбутнього, у якому подібні злочини ніколи не повторяться.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.