В одному селі жив священик і був у нього кіт. Батюшка пухнастого дуже любив, оскільки був самотній. І ось одного вечора він не знайшов свого улюбленця в будинку, звісно, занепокоївся й кинувся на його пошуки. Знайшов досить швидко, адже будиночок і ділянка в нього були скромні — кіт заліз на верхівку дерева і сидів там, зиркаючи очима. Мабуть, собака загнала. Побачивши господаря кіт жалібно занявкав, та так, що серце в того розривалося від жалю. Але як зняти перелякану тваринку? Умовляння і приманювання ефекту не дали... Але ми, слава Богу, не в середньовіччі живемо — священик придумав такий вихід: прив’язати до дерева мотузку і за допомогою машини нахилити його до землі. Потім кіт або сам зістрибне, або він його візьме.Мотузку батюшка, певна річ, прив’язав і дерево машиною нахилив. Та от тільки коефіцієнт її міцності не врахував... Зрештою, мотузка увірвалася в момент зближення дерева із землею — рогатка вдалася ще та! Кіт миттєво вийшов на балістичну орбіту, священик з його слабким зором так і не зрозумів, куди ж поділася тварина?
Ви думаєте, на цьому історія закінчується? Де там!
По сусідству зі священиком жила жінка з маленькою донькою. Дівчинка частенько просила маму дозволити принести додому яке-небудь звірятко. Але мати була непохитна: і без того турбот вистачає. От і того вечора донька завела свою жалібну пісню:
— Мамочко, давай візьмемо котика...
— Ні, донечко, ми собі не можемо цього дозволити.
— Але я дуже хочу, я гарно поводжуся, слухаюся у всьому...
Мама замислилася і вирішила все «спихнути» на Бога:
— А ти, доню, помолися, попроси в Господа котика, якщо ти заслуговуєш, то він обов’язково його тобі пошле.
Слухняна дитина схилила коліна перед іконою і почала благати Бога. Після закінчення цього таїнства у відчинене вікно влетів той самий котяра, якого священик пустив по стопах Гагаріна.
Мама втратила свідомість...
Зазим’є
Київської області.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
