Зберегти нейтралітет маленькій і стабільній Швейцарії в центрі розхитаної кризою об’єднаної Європи стає дедалі важче. Претензії до швейцарської влади і банківського сектору висувають почергово ЄС, Франція, Німеччина, Італія, Британія та інші стратегічні партнери, які вважають неприйнятною самостійну гру Швейцарії, у той час як усі навколо грають за уніфікованими правилами.

Проте, якщо зазирнути в корінь проблеми, все одразу стає на місця: Європа не може пробачити Швейцарії те, що вона створила фінансовий рай для іноземних громадян і корпорацій. І в той час як європейські сусіди прагнуть залатати дірки економічної кризи податками, Швейцарія продовжує вести політику привілеїв іноземних громадян і корпорацій фіксованим податком, що не прив’язаний до заробітків. Воно й не дивно, що таке ставлення поряд із банківською таємницею, що й досі тут актуальна, притягує іноземних платників податків на швейцарські терени, як мух на мед. Відповідно, ті самі Франція, Німеччина, Великобританія та Італія недораховують з року в рік мільярди податків, що залягають, натомість, у Швейцарії.

Двадцять років після доленосного всенародного референдуму, коли 6 грудня 1992 року 50,3 % швейцарців сказали «ні» ратифікації угоди щодо вступу Швейцарії до Європейського економічного простору, що розглядалася напівшляхом до інтеграції з ЄС, Швейцарія не шкодує про свій вибір. Якщо повернутися в 1992 рік, то такі результати референдуму здавалися владі конфедерації катастрофічними, адже вели до економічної кризи. І справді, невдовзі після голосування Швейцарія пережила найдовший період економічної стагнації за другу половину XX століття. Та плин історії дещо змінив прогнозоване тоді майбутнє, і якщо у 1992 перспектива вступу до ЄС мала вигляд аж надто привабливої, 20 років потому вигляд безхмарного обрію Євросоюзу трохи інакший. Тож не дивно, що, навіть незважаючи на позитивний досвід Норвегії і Ліхтенштейну, які таки приєдналися до ЄЕП, проте змогли втримати на відстані ЄС, швейцарське населення ставиться сьогодні до інтеграційних перспектив ще скептичніше, ніж у далекому 1992 році.

Наразі стосунки Берну та Брюсселю регулюються зручними для Швейцарії двосторонніми угодами, що торкаються всіх найважливіших сфер взаємодії з ЄС. «Швейцарія поводиться стосовно ЄС, як чоловік, що все життя живе під одним дахом із коханою, але не одружується», — пояснює феномен Швейцарії професор Європейського інституту в Базелі Лоран Гьотшель. Водночас, політичний науковець із Женевського університету Рене Швок пояснює в одному інтерв’ю, що сильна, порівняно з рештою Європи, в політичному, економічному і соціальному плані Швейцарія зацікавлена тримати і надалі ЄС на відстані витягнутої руки. Таке вибіркове ставлення до партнерства з ЄС спричинило нову хвилю загострення стосунків між сусідами, і сьогодні, коли в ЄС увірвався терпець, Брюссель заявляє, що більше не йтиме на поступки. Єврокомісії недостатньо 120 з лишком угод для ефективної співпраці з Швейцарією, адже законодавство ЄС невпинно змінюється і оновлюється, тому офіційний Брюссель вимагає у Швейцарії автоматично адаптувати внутрішнє законодавство згідно з усіма новоприйнятими законами, що стосуються підписаних угод. У разі спірних питань ЄС пропонує Швейцарії звертатися до міжнародного арбітражного суду. Звісно, такий перебіг подій зовсім не задовольняє офіційний Берн, який відкидає пропозиції Єврокомісії, посилаючись на порушення державного суверенітету. Тож переговори заходять у глухий кут, і в розмові двох сторін з’являється погрозлива інтонація.

Рік розпочався новою хвилею тиску від Європи. Швейцарські видання рясніють заголовками про податкову війну з боку Франції, яка в односторонньому порядку скасувала 26 грудня дію договору 1966 року. Конвенція про подвійне оподаткування не поширювалася на французів, котрі мешкають у Швейцарії, які платили до 1 січня цього року фіксований податок, що вираховувався не з доходів, а з гіпотетичної вартості їхнього житла. У 1972-му цю конвенцію доповнила директива, яка запропонувала найзаможнішим французам Швейцарії платити податок за трохи вищою шкалою — на 30 % вище за інших платників, проте все одно значно менше, ніж у Франції. Влада кантонів видавала таким платникам податків свідоцтва про «фіскальну прописку» у Швейцарії, а французький уряд, у свою чергу, обіцяв їх не чіпати. Віднині такій системі покладено край.

Паралельно з тиском Франції президент ЄС пише жорсткого листа щодо автоматичної уніфікації швейцарського законодавства з європейським, а Великобританія чекає виплати від швейцарських банків податків з рахунків британських підданих.

У відповідь на претензії сусідів новообраний президент конфедерації Улі Маурер заявив журналістам, що Швейцарії нічого не загрожує. «Протягом останніх років наша країна знаходилася під постійним тиском. Найближчим часом цей тиск не ослабне, а можливо, стане ще сильнішим», — переконаний Улі Маурер. «Нас критикують, бо заздрять, адже ми краще протистоїмо багатьом складним економічним проблемам і досягаємо прекрасних результатів», — заявив президент Швейцарії і додав, що не варто дуже перейматися з приводу тиску Єврокомісії. Навіть якщо за заявою Маурера і стоїть істина, ЄС не сприймає її всерйоз, адже за швейцарською конституцією президент конфедерації має досить обмежену владу, надто в питаннях формування зовнішньої політики країни.

Іншої точки зору щодо можливих наслідків ігнорування Швейцарською Конфедерацією вимог Єврокомісії дотримується комісар Євросоюзу з юстиції, фундаментальних прав і громадянства Вівіан Редінг, яка володіє чималим впливом на розв’язання загальноєвропейських питань. Вона поділилася з журналістами своїм баченням ситуації паралельно з Улі Маурером. За її словами, ЄС більше не піде на поступки нейтральній Швейцарії. Зокрема, вона наголосила, що на конфедерацію чекають проблеми, якщо вона не ухвалить закон про вільне пересування громадян Хорватії. Варто зазначити, що такого кроку від Швейцарії ЄС очікує вже 29 січня, коли пройдуть чергові переговори сторін щодо поступок Швейцарії новим членам ЄС, включно з Хорватією, яка стане членом ЄС першого липня цього року. Ще категоричніше єврокомісар висловилася щодо двосторонніх угод ЄС із Швейцарією, аргументуючи це тим, що сьогодні Швейцарія сама може обирати, яким угодам вона віддає перевагу.

 

Швейцарія.