Нарешті настали довгоочікувані свята із численними подарунками й усілякими апетитними стравами. І як не спробувати всю цю смакоту, не підняти келих за Новий рік... за прекрасних дам... за милу господиню... за кохання... за коня, який нас із піснями повезе додому. А в результаті такої бурхливої ночі вранці ми почуваємося хворими й думаємо: «Навіщо я стільки пив і їв, адже треба знати міру». Особисто в мене такої проблеми немає — я свою міру знаю. Але прийшов я до неї в результаті кумедного випадку.

 

Коли я був маленьким, то дуже хотів побачити, як справжній Дід Мороз принесе мені вночі подарунок. Але я побоювався, що не дочекаюся в Новорічну ніч дідуся й засну. Цими побоюваннями я поділився зі своїм знайомим зі старшої групи дитсадка — «професором» Петею. Вислухавши мене й поправивши на носі окуляри, він з поважним виглядом сказав: «Треба тобі перед сном якнайбільше випити компоту. Постійно бігатимеш у туалет, тож не заснеш». Я так і зробив. У Новорічну ніч, коли вся наша родина сиділа за святковим столом, я непомітно зайшов на кухню й висьорбав літрову банку компоту. А потім ще скляночку, і ще...

Після 12-ї мене вклали спати. Але я не заснув. Звичайно, незабаром мені захотілося в туалет, але я героїчно терпів і... задрімав. Усе-таки вранці я пригадав, як мені вночі поклали на стілець подарунок, але зробив це не Дід Мороз, а чомусь Снігурка — дуже схожа на мою маму.

— Як же так! — обурювався я вранці. — Чому мені принесла подарунок Снігурка, а не Дід Мороз?

На що мені мама ласкаво відповіла: «Розумієш, синку, йому треба за ніч устигнути роздати дуже багато подарунків, і тому йому допомагає Снігурка. Вона приносить подарунки хлопчикам, а Дідусь Мороз — дівчатам».

Звичайно, мамине пояснення мене мало заспокоїло. Але не підміна Діда Мороза Снігуркою стала тоді головним потрясінням для мене. А те, що вночі я намочив ліжко. Це був величезний удар по моєму самолюбству — адже я вважав себе вже великим хлопчиком. Мені було так соромно перед рідними, що хотілося провалитися крізь землю. Тоді я й зрозумів, що перестарався — треба було менше пити. Тепер, сідаючи за святковий стіл, я кажу собі: «Знай свою міру».

Завдяки цьому вранці у мене не буває головного болю, та й у Новорічну ніч я не засинаю завчасно, а чекаю в ліжку приходу своєї коханої Снігурки — такої схожої на мою дружину...

Чернігів.

Мал. Миколи КАПУСТИ.