Віддаючи належне динаміці розвитку Китайської Народної Республіки, ми звернулися до члена Держради (віце-прем’єра) КНР пана Дай Бінго (на знімку), який курирує в уряді КНР питання міжнародного співробітництва, з проханням відповісти на ряд запитань, пов’язаних із проблемами становлення глобального світу й роллю КНР у цих процесах.
— Пане Дай Бінго, не могли б ви пояснити нам, чи претендуватиме Китай на гегемонію у світі після того, як перейде в категорію розвинених країн світу?
— Таке побоювання зайве. У Конституції Китаю та Статуті Комуністичної партії Китаю зафіксовано, що ми виступаємо проти будь-якої і будь-чиєї гегемонії. Навряд чи ще якась у світі держава або партія задекларувала щось подібне.
Історичні традиції свідчать, що Китай не володіє експансивною і гегемоністською культурою. Суть традиції політичної культури Китаю, яка бере початок тисячі років тому, це «доброта» і «мир». Вона закликає й оповідає: «мир — дорожчий за все», «потрібно жити в мирі та злагоді із сусідами», «потрібно мати гармонічні відносини з усіма країнами».
Сотні років тому, навіть коли Китай був наймогутнішою державою із 30% ВВП світу, він не пішов на експансію і не претендував на гегемонію. Китайський мореплавець Чжен Хе сім разів здійснював морські експедиції, очолюючи найсильніший у той час флот у світі. Він привозив туди не кровопролиття і вогонь, не загарбництво й колонізацію, а порцеляну, шовк і чай.
У період процвітання і могутності династії Тан Японія від Китаю набула процвітання, а не загроз. Територіальна карта Китаю часів династії Західна Хань (до нашої ери) була приблизно така само, що й сьогодні.
— Але чи можливе сходження до світового лідерства без ставки на силу?
— В епоху економічної глобалізації відродження якої-небудь держави цілком здійсненне через рівноправну, організовану й взаємовигідну міжнародну конкуренцію та співробітництво. Не потрібно, та й неможливо йти старим шляхом — кидати виклики міжнародному порядку або іншим країнам.
Історичні уроки деяких держав у процесі сходження і падіння нам показують, що шлях експансії, шлях гонки озброєнь безперспективний, спроби створити світове панування ведуть лише в глухий кут і тільки мирний розвиток — єдино вірний шлях. Що швидше розвивається Китай, то більше має потребу в зміцненні співробітництва з іншими країнами, в мирному й стабільному міжнародному середовищі.
Взаємна вигода, загальний виграш і спільний розвиток — це наше глибоке переконання і наш цінний досвід у зовнішньополітичній галузі, набуті за минулі 30 років реформ і відкритості. Це і є одним із найважливіших чудодійних засобів наших успіхів. Цей засіб ми міцно-преміцно триматимемо в руках і в жодному разі не збираємося його упустити або відкинути.
Судячи з основної політики Китаю, не бути главою, не претендувати на гегемонію і не звеличувати себе гегемоном — це основна державна політика й стратегічний вибір Китаю. Чи загрожує світові якась країна? Головне тут судити по тому, яку політику вона проводить.
— Які принципи ставить керівництво КНР в основу своєї міжнародної політики?
— Ми незмінно керуємося п’ятьма принципами мирного співіснування, поважаємо право народів усіх країн на самостійний вибір шляху розвитку, виключно не вважаємо себе необмеженим володарем і не маємо наміру домінувати над світом і кривдити інших.
Товариш Ден Сяопін свого часу сказав, що коли Китай одного чудового дня стане панувати над світом, то народи всього світу повинні його викривати, боротися проти нього й скинути його. Міжнародне співтовариство може в цьому нас контролювати.
А що стосується версії про те, що Китай замінить США й сам стане гегемоном світу, то це — суцільна байка.
— У Китаю — свій шлях розвитку в світі, що глобалізується. У чому ж полягає китайська специфіка суспільного розвитку?
Політично ми будуємо соціалізм із китайською специфікою, не експортуємо соціальний лад і модель розвитку, поважаємо обраний народами інших країн соціальний лад і шлях розвитку.
В економіці ми продовжуватимемо всіма помислами й усіма зусиллями займатися власним розвитком, водночас і раді бачити розвиток та процвітання інших країн, добиваючись загального прогресу.
У військовому плані для нас чужа гонка озброєнь, і ми не будемо нею займатися. Наша найперша турбота і завдання полягає в тому, щоб наш 1, 3-мільярдний народ міг краще одягатися, годуватися, жити в кращих оселях і їздити зручніше. Нам не можна й не має жодного бажання витрачати багато грошей на військові видатки.
Ми не тільки самі не претендуємо на гегемонію, а й не боремося за неї в регіоні з іншими державами, виступаючи проти так званої групової гегемонії або «доктрини Монро». Ми проводимо навколо себе політику добросусідства, миру й злагоди та спільного розвитку із сусідніми країнами.
— Водночас деякі країни, що претендують на світове панування, прагнуть «грати» за іншими правилами гри, особливо — в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні?..
— Вихідна й кінцева точка Азіатсько-Тихоокеанської стратегії Китаю — створити стабільне й сприятливе навколишнє середовище для власного розвитку, добитися взаємної вигоди й спільного виграшу з відповідними країнами, завжди бути вірними друзями, добрими сусідами й надійними партнерами країн АСЕАН і Азії.
В укладених нами з азіатськими країнами угодах, і двосторонніх, і багатобічних, не міститься ніякого ексклюзивного положення, спрямованого проти третіх країн. Ми відкриті до регіонального співробітництва. Наші наміри прозорі й доброзичливі.
І сподіваємося, що відповідні країни діятимуть в Азії, не остерігаючись Китаю, не стримуючи його й не завдаючи йому шкоди. Також ми сподіваємося, що відповідні країни діятимуть прозоро й з добрими намірами в регіоні (прямо біля порога нашого дому), де вже тисячоріччями живе китайська нація.
Якщо розглядати розвиток Китаю як шанс, як можливість і вміння вловити його переваги, то можна одержати з цього вигоду. А якщо цілими днями всіляко підозрювати Китай у певних стратегічних намірах у регіоні та світі, загострюючи свою увагу тільки на цьому, чіпляючись до Китаю і створюючи йому ускладнення, можна тільки упустити шанси співробітництва з Китаєм.
А що стосується спроб організації угруповань для протистояння і стримування Китаю, а також прагнення вбити клин у відносини країн регіону, брязкання спільними військовими навчаннями поблизу прибережної акваторії Китаю, то це не що інше, як типовий стереотип мислення холодної війни, який не тільки не відповідає віянню часу, а й не спроможний загальмувати розвиток Китаю, до того ж іще позбавляє історичного шансу розвивати з Китаєм співробітництво. Подібні спроби й дії приречені та позбавлені перспективи.
— Китай діє досить зважено й стримано на міжнародній арені. Що це — прояв недостатньої сили або своє розуміння філософії глобалізації?
— Коли в Китаї кажуть: «Не випинатися і поводитися скромно, водночас потрібно бути дієздатним», дехто робить із цього неправильний висновок, що заяви Китаю про шляхи мирного розвитку — це просто замаскована інтрига Китаю в умовах, коли сам він ще не настільки могутній. Насправді такі підозри абсолютно необґрунтовані.
Вищезгадана фраза була озвучена товаришем Ден Сяопіном ще наприкінці минулого століття. Його основна думка зводиться до того, що Китай повинен бути скромним і обережним, не претендувати на лідерство, не нести прапор, не піти на експансію і не претендувати на гегемонію. Це цілком співзвучне з ідеєю «іти шляхом мирного розвитку».
Словом, Китай — це країна, що доброзичлива до світу, відповідальна в діях, поважає інших, але й не дає іншим скривдити себе.
Китай — це країна, котра, виходячи із власних реалій, послідовно розвиває соціалістичну демократичну політику, цінує, поважає і захищає права людини.
Китай — це країна, що зустрічається з безліччю труднощів на шляху вперед, але ніколи не дозволить собі бути окостенілою у мисленні, непохитно проводить реформи й відкритість, скромно вчиться в інших, прагне до рівноправного, гармонічного співіснування з іншими країнами, добивається разом із ними взаємної вигоди й спільного виграшу, разом із ними розвивається.
Китай — це країна, яка твердо йде шляхом мирного розвитку, душею відкрита, щира й чесна до інших країн, і з якою світ може спілкуватися і мати справу спокійно, довірчо й упевнено.
Валерій БЕБИК, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації».
(Повністю з поглядами члена Держради КНР Дай Бінго на проблеми міжнародного співробітництва в умовах глобалізації можна буде ознайомитися на сторінках журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»).
