У День вишиванки ми вдягаємо не просто візерунки – ми вдягаємо силу. У кожному шві – пам’ять про покоління, які зберігали українську ідентичність попри все. Колись вишиванка була забороненою. За неї – ув’язнювали, висилали, розстрілювали. Радянський режим намагався викорінити українську мову, культуру, традиції, і вишита сорочка була одним із головних символів опору. Бо нею говорили: «Я – українець. І я не здамся».
Історія повторюється. З 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022-го, росіяни знову знищують все українське. Вони руйнують музеї, спалюють книги, змінюють назви вулиць, забороняють українську символіку на тимчасово окупованих територіях. У Маріуполі та Мелітополі, у Криму й Луганську – вишиванка стала забороненою річчю. Бо для ворога вона – знак гідності, незламності, національної пам’яті. Те, що він не може подолати.
Та попри це – українці одягають вишиванки. У тилу й на фронті. У Києві, Краматорську, Львові чи Торонто. І в кожному орнаменті – унікальний код місця, де вона створена. Полтавська білим по білому. Покутська – багатобарвна. Поліська – стримана й сакральна. Для донецьких вишиванок притаманна брокарівська вишивка. Але разом – це одна історія. Єдина країна. Один народ.
Для українських Захисників і Захисниць вишиванка – не просто традиція. Це оберіг. Символ дому, за який вони борються. У когось вишиванка з’явилася лише нещодавно – вже під час війни. У когось її досі немає, але всі – відчувають її значення. Бо навіть без ниток і полотна, вона рідна, своя…
З Днем вишиванки, Україно!
Вишиванка Єднає!
За матеріалами Міністерства у справах ветеранів України.
