Не гірші за австрійські і дешевші

Такі вогнетриви застосовують відсотків вісімдесят металургійних підприємств Європи, у нас — відсотки три-чотири. Тому в синельниківського ТОВ «Сінтіз» великі перспективи, справа лише в часі, вважає генеральний директор підприємства Аркадій Рябов (на знімку). «Коли власники українських заводів почнуть нарешті займатися економікою, обсяги нашого виробництва треба буде як мінімум подвоїти», — переконаний він.

Синельниківці виробляють теплоізоляцію з волокна (а традиційні вогнетриви — із шамоту, тобто із випаленої вогнетривкої глини чи каоліну). А волокно отримують із миколаївського глинозему і новоселівського кварцового піску, який використовується для скляної промисловості. Можна брати й не таку чисту сировину, що, власне, й роблять конкуренти для зниження собівартості «на виході». Але «на виході», крім продукту, є ще й репутація, тож тут не збираються економити на якості. Послуговуються ще радянськими ГОСТами, і ні на міліметр убік. Чим і славляться! А економлять завдяки модернізації виробництва: два роки тому волокно стали роздувати повітрям за допомогою компресорів, а не парою, як робиться зазвичай. На якості це аж ніяк не позначається, а газ зекономили.

Австрійська фірма, яка вже тридцять років на ринку теплоізоляції, зробила відповідні хімічні аналізи й підтвердила: синельниківські волокно і вироби не поступаються європейським аналогам. До того ж вони у 5—20 разів дешевші!

Австрійці вперше побували в Синельниковому, коли виробництва там ще не було, оглянули те, що залишилося від колишнього заводу, і заявили, що найближчим часом відновити його неможливо. І як здивувалися, коли через півтора року побачили готову продукцію.

Тутешній завод, який виробляв переважно керамічну цеглу для будівництва, був заснований ще у 1900 році. За більш як столітню історію він перетворився на багатопрофільне підприємство, а цеглу виробляють і досі. У 1990-му поряд із цегельнею побудували цех з виробництва волокна для потреб оборонної галузі, але попрацював він менш як рік. За десятиліття простою від нього мало що залишилося.

Коли завод взялися відновлювати, частину устаткування завезли з Росії, а унікальні преси власної розробки виготовили в Донецьку.

У це підприємство Аркадій Рябов уклав багаторічний досвід інженера та організатора вогнетривкого виробництва. У рідній Костянтинівці на Донеччині він пройшов шлях на заводі «Красний Октябрь» від слюсаря до головного інженера, потім керував одним із найбільших вогнетривких заводів Союзу — Східносибірським, що в Іркутській області. Повернувшись у 1991 році в Україну, працював головним інженером об’єднання «Укрвогнетрив» (Донецьк), очолював управління вогнетривкої і коксохімічної промисловості Міністерства промислової політики. Але, як зізнається сам, його стихія — не кабінетна робота, а реальне виробництво, де видно плоди твоїх зусиль: як от запущений майже з нуля цех, відремонтоване офісне приміщення, впорядкована територія. А навесні закладуть сад — ініціатива вантажників, які, беручи приклад зі свого директора, вирішили також щось залишити тут по собі.

Починаючи з 2002 року ВАТ «Синельниківська теплоізоляція», з якої згодом виокремилося ТОВ «Сінтіз» (на обох підприємствах генеральним директором Аркадій Рябов), панує на внутрішньому ринку зі своїми волокнистими вогнетривами і створює серйозну конкуренцію і українським, і російським колегам — ЗАТ «Ізосєв» («Сєверська ізоляція», Донецька область) і ВАТ «Сухолозький вогнетривкий завод» (Свердловська область).

Синельниківська продукція стійка до високої температури (1150—1400 градусів), до корозії і теплових ударів, має низьку питому теплопровідність, надзвичайно легка, чудово поглинає звук. Ці екологічно чисті матеріали здатні замінити традиційні і шкідливі для здоров’я азбест, скловату і мінеральну вату. В асортименті — дванадцять найменувань: від рулонної теплоізоляції (вата, повсть, фетр) до формованих виробів (блоки, плити, картон, шнур, вставки і вкладки, фасонні вироби), частина продукції — з додаванням оксидів цирконію чи хрому для підвищення температури застосування.

Продукцією «Сінтізу» мають зацікавитися насамперед металургійні і машинобудівні підприємства, енергетична галузь і будівельна індустрія, транспортне машинобудування та хімічне виробництво, які застосовують у своїй технології або під час ремонтів теплоізоляційні матеріали. Металургам вони необхідні для плавильних печей та іншого устаткування для нагрівання і термообробки, машинобудівникам — для електроплавильних, ковальських, шахтних, конвеєрних печей, енергетикам — для водогрійних і парових котлів, теплогенераторів, виробникам будівельних матеріалів — для печей з випалювання цегли, кераміки, емалей, для виплавляння скла. Без теплоізоляційних матеріалів не працюватимуть і печі, які використовують у хімічній та коксохімічній промисловості, без них не побудуєш ні літак, ні судно, ні бронетехніку. І навіть побутової електропечі не виготовиш чи звичайного фена.

Отже, за синельниківською продукцією мали б вишикуватися...

— Річ у тім, що застосування нашої теплоізоляції вимагає деякого оновлення печей, і, крім того, волокнисті вогнетриви дещо дорожчі за традиційні, — пояснює заступник генерального директора Дмитро Рябов, який продовжує справу батька. — А всі ж починають рахувати передусім витрати на модернізацію. Ті, хто не зупинився на цьому етапі і полічив ще й економічний ефект, стають нашими партнерами. Наприклад, наша ізоляція, яка не боїться теплозмін, дає змогу заощаджувати на виведенні печі в режим — це робиться миттєво, такого поняття, як прогрів футеровки, не існує.

Підтвердити вигоди від її застосування можуть на запорізькому «Укрграфіті»: три роки тому тут модернізували випалювальні печі. Згодом таку само піч ми обладнали на Новосибірському електродному заводі й виконали оновлювальні роботи на Новочеркаському електродному. Як наслідок, усі три підприємства (вони належать до складу одного концерну) перейшли на імпульсні горілки переривчастої дії й досягли великої економії газу.

— На одному з кременчуцьких заводів спочатку навіть не повірили, що, вклавши мізерну суму в модернізацію, отримали півтора мільйона гривень миттєвої економії, — додає Аркадій Іванович. — Але далі, на жаль, справа не пішла. Очевидно, господареві вистачає й того, що йому нині дістається, або ж він зовсім не вникає у виробництво. А управлінців можна зрозуміти: заощаджені гроші не в їхніх кишенях осідають, тому й особливо старатися не будуть...

Поки що у списку стабільних українських замовників можна назвати «Інтерпайп-Нижньодніпровський трубопрокатний завод» (Дніпропетровськ), «Азовсталь» (Маріуполь Донецької області), «АрселорМіттал Кривий Ріг» (Дніпропетровська область), але до 70 відсотків синельниківської продукції йде в Росію.

Торують синельниківці шлях і на західні ринки, зокрема, в Італію, але ці ділові контакти перервала криза. Пожвавлення економічного життя вони чекають у всеозброєнні: щоб освоювати європейські ринки, сертифікували свою продукцію за системою австрійської фірми і вже готові будувати другу лінію.

Дніпропетровська область.

На знімку: в одному з цехів підприємства.