Електроенергетика — один із підмурівків держави. То чи не руйнуємо ми фундамент держави, розпродаючи обленерго?..
Пам’ятаєте відоме «...плюс електрифікація всієї країни...». Електрифікація як основа розвитку і сподівання на краще майбуття. А сьогодні приватизаційний свербіж задля латання бюджету, розпродаж золотого фонду держави можуть призвести до короткого замикання вітчизняної електроенергетики.
У цьому переконуєшся, поспілкувавшись із представниками майже чотиритисячного колективу «Черкасиобленерго». Люди стурбовані чутками про продаж на аукціоні їхньої компанії, котра, незважаючи на фінансову кризу, працює значно краще, ніж у попередні сприятливі роки. А втім, це вже далебі не чутки. По телебаченню пройшла інформація про те, що компанію виставлятимуть на продаж. Процес, як мовиться, пішов. Енергогосподарство області поціновано у 698 мільйонів гривень, тож такою, зрозуміло, буде і стартова ціна на аукціоні. Як заявляє виконуючий обов’язки голови Фонду держмайна Дмитро Парфененко, на урядовій комісії вирішили продавати черкаську компанію одним пакетом у 71 відсоток акцій. Нині йдеться лише про те, щоб майбутнім інвестором, переможцем аукціону, було враховано соціальні гарантії колективу. Але ж люди знають, що ті гарантії, як засвідчує досвід попередніх приватизацій, вилами по воді писані. Тож і тривожить їх день прийдешній.
Щоб ситуація була зрозуміліша, варто згадати недалеке минуле тутешніх електроенергетиків, коли їхню компанію банкрутували, щоб потім прибрати до рук на дурничку. То була пріснопам’ятна «прихватизація». У результаті заборгованість обленерго перед держпідприємством «Енергоринок» становила аж 192 мільйони гривень. У 2004 році було спровоковано штучне банкрутство підприємства і воно буквально впало до боргової ями. Ні сіло, ні впало звідкілясь виплили ще 53 мільйони боргу перед ефемерним регіональним агентством.
Та, дякувати Богові, підприємству не судилося стати ласим шматком для пройдисвітів. П’ять років тому «Черкасиобленерго» очолив Юрій Власенко (на знімку) — не лише досвідчений спеціаліст у своїй справі, а й людина вольова, рішуча. На той час, до слова, ціна акцій упала до... 25 копійок. Спрацювання основних засобів виробництва сягнуло 75 відсотків, а втрати електроенергії саме через це —  13,6 відсотка, або 407 мільйонів кіловатів. Загалом річний збиток становив майже 35 мільйонів гривень. Саме з такими мінусовими результатами довелося стартувати новому керівникові. А ще треба було вибратися із боргової пастки. Для Юрія Власенка це була і справа честі, і мета життя. Захищав обленерго, мов рідну хату, бо, справді, виріс тут на очах у людей: від майстра електродільниці до очільника великого колективу. Доводилося йому нерідко йти і на конфлікти з міністерством, іншими високими інстанціями. Не соромився, коли того вимагала справа, йти на розумні компроміси. Допомогли встояти на ногах голова облдержадміністрації Олександр Черевко, нинішній міністр Юрій Продан та інші, кому була небайдужа доля компанії. Разом добивалися у судах правди, відкараскалися від облудно створених боргів.
І, зрештою, з’явилося світло в кінці тунелю. Чистий прибуток торік сягнув за 50 мільйонів гривень, а за перше півріччя нинішнього — 28 мільйонів. Результат невипадковий, адже останніми роками вклали у відновлення основних фондів 230 мільйонів та плюс у капітальний ремонт ще 130 мільйонів гривень. Отже, компанія успішно інвестує сама себе, тож і ціна акцій зросла, як і соціальні стандарти працівників. Середня зарплатня, приміром, наближається до 2 тисяч гривень, «Черкасиобленерго» є одним із найсолідніших платників податків в області. Можна згадати і про впровадження нових систем обліку електроенергії, зростання кількості кіловатів, що надходять до мереж транспортування, тощо, та на першому місці все-таки турбота про людину. Ось хоча б такий штрих: в навчально-курсовому комбінаті працівники товариства вчаться за 13 спеціальностями, здійснюється комп’ютерна тренажерна підготовка оперативних працівників структурних підрозділів. Тож зовсім невипадково товариство здобуло звання переможця всеукраїнського конкурсу «Лідер паливно-енергетичного комплексу», стало лауреатом національного рейтинг-конкурсу «Кращі підприємства України».
Виходячи із вищесказаного, черкаські енергетики ставлять питання ребром: а, власне, навіщо, та ще й під час кризи, продавати компанію, котра успішно працює, динамічно розвивається, чітко бачить свій завтрашній день? У чому сенс такої приватизації?
— Для держбюджету 700—800 мільйонів — краплина в морі, наводить власні резони голова профспілки ВАТ Олександр Чорний. — Але ж нині ми приносимо значно більше прибутку. Хіба це нормальний, цивілізований бізнес?
— Не подумайте, що ми проти приватизації взагалі. Але до кожної серйозної справи, на моє глибоке переконання, слід підходити з урахуванням інтересів держави, конкретних людей, а не діяти за мертвою схемою. У випадку з нами — жодного інтересу, а ось шкода цілком імовірна. Боюся, щоб не сталося як у приказці: годі, батьку, торгувати, бо нічим здачу давати. Досвід обленерго, приватизованих раніше, свідчить про те, що ніяких переваг, а тим паче якихось особливих успіхів там не мають. Навпаки, у них — скорочення робочих місць, у нас — зростання. То чи варто міняти шило на мило? Під державним крилом нам надійніше, — чітка позиція у Юрія Власова.
До того ж, на думку голови ВАТ, галузь має проблеми набагато нагальніші. Через «ножиці» в цінах на паливо та електроенергію теплові станції потерпають від збитків, котрі на сьогодні сягають 7,5 мільярда гривень. Ось де питання державної ваги.
 
Черкаси.