Далекого 1995 року у групи студентів ще зовсім молодого, чи то пак нещодавно відродженого, університету «Києво-Могилянська академія» народився амбітний і з огляду на тодішні реалії дуже романтичний задум — створити якісний україномовний журнал про кіно і театр. Журнал, у якому писали б і про класику, і про новинки кіно- й театрального життя, а поряд із напіваналітичними матеріалами та рецензіями містилися б розмови з акторами, режисерами, операторами, а також історичні розвідки, огляди фестивалів, свіжі українські сценарії тощо. Це мав бути журнал, який звучав би молодими голосами і був цікавим широкому колу читачів. Журнал, який би органічно вписував українське кіно- й театральне життя в європейський та світовий контексти. Єдине на той час видання такого формату.

А далі — найцікавіше: «Кіно-Театр» не лише виник і реалізував більшість своїх початкових задумів, а також чимало нових (передусім завдяки зусиллям Лариси Брюховецької, кінознавця та викладачки кіномистецтва в «Могилянці», котра стала й досі залишається головним редактором журналу). Випускаючи по шість чисел на рік, він зумів вистояти і до нині.

І от 12 травня 2014-го «Кіно-Театру» виповнюється дев’ятнадцять. За ці роки в журналі, створеному на базі університету, вже кілька разів оновився склад редакції, підросло нове покоління авторів, які друкуються тут нарівні з шанованими професіоналами — кіно- й театрознавцями та критиками. Декілька разів змінювалося й обличчя журналу, і деякі рубрики. Розросталася й географія: крім головних українських фестивалів, з якими «Кіно-Театр» співпрацює від початків, тут публікують огляди «Берлінале», МКФ у Вальядоліді, Малазі, Сан-Себастьяні, Монреалі, Коттбусі тощо, відстежують найцікавіші світові кіноновинки ще до того, як ті з’являться на українських екранах. Не бракує «Кіно-Театрові» й дослідницьких або й архівних матеріалів: приміром, уже 2014-го у зв’язку з відзначенням 200-ліття Шевченка з’явилося кілька розвідок, присвячених екранізаціям творів Кобзаря. Утім, попри широкий тематичний діапазон центральний приціл «Кіно-Театру» залишається незмінним — це сучасні українські кіно й театр, на які часом у суспільстві бракує тверезого аналітичного погляду. Крім головних українських кінодебютів і кінопрем’єр без уваги не залишаються і театральні новинки, при тому не лише київські, а й регіональні: в журналі з’являються огляди та рецензії з Херсона, Харкова, Рівного, Луцька, Миколаєва, Донецька, Львова, Черкас тощо, інтерв’ю з багатьма режисерами, художниками, акторами. За ці роки журнал надбав і власну бібліотеку — випустив понад десять книжок, присвячених українському кіно й театру, та шість випусків збірника «Світова кінокласика». На виході — новий збірник: «Сергій Параджанов і Україна».

Тож часопис росте й розвивається за всіх обставин. Точніше, якщо казати зовсім відверто, то всупереч їм. Адже зі смутком доводиться констатувати, що нині, як і в середині 1990-х, такі ініціативи існують лише завдяки ентузіазму невеликої групи людей. Сам же «Кіно-Театр» і далі — чи то знову — залишається єдиним інтелектуальним виданням такого профілю в Україні: «Кіно-Коло», «Кіно-Дайджест», як і низка інших, з різних причин уже припинили своє існування, або ж — як-от «Cіnetіcle» — обмежилися електронним форматом. Натомість «Кіно-Театр», залишаючись передплатним виданням, і далі виходить. Виходить завдяки підтримці Києво-Могилянської академії і, звісно, завдяки небайдужим читачам — і давнім, і новим.