Директор Сиротинської неповної середньої школи Валерій Анциферов поставив собі запитання: чи можна навчати дітей без двійок, домашніх завдань, коригувати навчальний процес, враховуючи критичні зауваження самих учнів? І так зацікавити дитину заняттями, щоб вона поспішала до школи?
На початку 90-х років тут розпочато педагогічний експеримент на основі модульно-розвиваючого навчання. Це означає, що знаннями учень оволодіває самостійно, працює за індивідуальною навчальною програмою. А вчитель не лише викладає матеріал, а й спрямовує, консультує.
Індивідуальний підхід здійснюють завдяки поділу класів на групи з високим, середнім і низьким інтелектуальним рівнем. Про це знає тільки вчитель і вибудовує навчально-виховний процес залежно від того, хто на що здатний.
На фасаді школи — плакат: «Щасливого робочого дня!». З чого він починається? З казки. Кожного ранку всі збираються, щоб подивитися маленьку, на 5—7 хвилин, виставу.
Для сиротинських дітлахів у школі працює 18 (!) гуртків, секцій, клубів, які відвідують і першокласники. Прагнення учнів до знань винагороджується додатковим тижнем канікул.
З початку нинішнього навчального року запроваджено обов’язкове вивчення англійської мови з 2 класу, а в Сиротинській учні початкових класів уже кілька років вивчають німецьку та англійську. Директор школи звернувся з листом до Інституту Гете в Німеччині. Німецькі вчені відгукнулися на прохання Анциферова і надіслали для кожного учня посібники, а також аудіокасети, сценарії.
Випускникам Сиротинської школи не більш як 15 років. Діти, скажете ви. За віком — так, але не за розумом. Вони самі беруть участь у керівництві навчальним, і не лише, процесом. Через шкільну раду.
Вона складається із двопалатного парламенту: палати дітей (11 осіб) і палати дорослих (5 учителів і 6 батьків). Директор школи входить до ініціативної групи. Жодне рішення, яке стосується життя школи (ремонт, харчування учнів, питання водопостачання, опалення приміщення тощо), не ухвалюється без обговорення і погодження в обох палатах.
Маленькі господарі своєї школи впевнені: їхньою думкою дорожать. У коридорі школи є стенд з двома конвертами: «Подобається в школі» і «Не подобається в школі». Всі критичні зауваження враховуються педколективом і потім вживаються відповідні дієві заходи.
Модульно-розвиваюче навчання відкрило перед учителями нові можливості, тому 2001 року, коли експеримент було завершено, педколектив вирішив іти далі.
«Школа ментальності» — наступний етап експерименту.
— Ми хочемо, щоб сільська дитина не лише здобула міцні знання, — підсумовує Валерій Анциферов, — а й вийшла у велике життя морально підготовленою.
Троїцьке
Луганської області.
