Це питання стає вкрай важливим, коли законом вводять чи скасовують пільги, встановлюють відповідальність чи, навпаки, скасовують її.
Коли закон самовизначений у питанні набрання чинності, тобто передбачає певний день його вступу в дію, проблем не виникає. Все зрозуміло. Але більшість законів не мають конкретної дати набрання чинності і тоді повинен спрацьовувати інший механізм. Чіткий і зрозумілий. Адже від нього, врешті-решт, залежить чиясь доля. На жаль, ми не маємо такого механізму. Закон (його проект давно є у Верховній Раді), який визначав би статус закону як акта вищої юридичної сили і порядок набрання ним чинності, за роки незалежності України, формування правової бази нової держави, досі не прийнято. І тому час від часу до редакції нашої газети звертаються різні установи, організації і окремі громадяни для з’ясування питання про правовий статус та чинність надрукованих у газеті нормативно-правових актів. Такі звернення надходять і до Верховної Ради України.
Мабуть, тому, що судова практика є відображенням правничої якості і досконалості суспільства, показує всі плюси та мінуси нашого законодавства, саме судові рішення і є підставою для подібних звернень. Не надаючи відповідної оцінки наявним нормативно-правовим актам, деякі судді у своїх рішеннях іноді зазначають, що газета «Голос України» не є офіційним друкованим засобом масової інформації і публікація в газеті законів України має лише інформаційний характер, а тому така публікація не може розглядатися як підстава для встановлення терміну набрання чинності законами України.
Проблема визнання газети Верховної Ради України «Голос України» офіційним друкованим виданням і, відповідно, питання про час набрання чинності законами України, постала у зв’язку з Указом Президента України № 503/97 від 10 червня 1997 року «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».
Президент України означеним указом встановив, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями указ визначив: «Офіційний вісник України»; «Відомості Верховної Ради України»; газету «Урядовий кур’єр».
Згідно зі ст. 94 Конституції України функцію офіційного оприлюднення прийнятих законів України здійснює Президент України. Але відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Саме законом, а не указом Президента.
Тому основним нормативно-правовим актом, який сьогодні визначає, де саме повинні оприлюднюватися закони України та інші нормативно-правові акти, є Закон від 23 вересня 1997 року «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Тим паче що закони України (за правовою силою) є актами, які вищі за укази Президента чи інші підзаконні нормативно-правові акти.
Стаття 22 зазначеного закону встановлює: «Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Цей закон визнає, що офіційними друкованими виданнями органів державної влади та органів місцевого самоврядування є видання, які спеціально видаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листки тощо) для інформування про свою діяльність, а засобом масової інформації органу державної влади чи органу місцевого самоврядування є засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого виступає орган державної влади або орган місцевого самоврядування, і який повністю або частково утримується за рахунок державного чи місцевих бюджетів (ст. 1 закону).
Газета «Голос України» була заснована Верховною Радою України 16 жовтня 1990 року (Постанова Верховної Ради УРСР «Про заснування газети Верховної Ради Української РСР «Голос України» № 380-XІІ). Свій правовий статус газета не змінювала.
До того, згідно з Регламентом Верховної Ради України, який має силу закону (п. 1 ст. 1.0.2), а тому за правовою силою вище за Указ Президента України № 503/97 від 10 червня 1997 року, «підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», а також у газеті «Голос України» і є офіційною публікацією» (ст. 6.10.3).
У деяких законах України також визнається, що газета «Голос України» є офіційним друкованим виданням. Зокрема, в законах України «Про вибори Президента України», «Про банки і банківську діяльність», «Про концесії», «Про захист економічної конкуренції», «Про вибори народних депутатів України», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Отже, газета «Голос України» є офіційним друкованим засобом масової інформації єдиного законодавчого органу нашої держави — Верховної Ради України, а публікація законів чи постанов, що їх прийняла Верховна Рада України, є офіційною публікацією. Мало того, офіційною публікацією законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, можна вважати лише ті публікації, які здійснено в газеті «Голос України», «Відомостях Верховної Ради України» і журналі «Віче». Тому що тільки зазначені друковані видання засновані Верховною Радою і відповідно до ст. 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» мають право на офіційну публікацію нормативно-правових актів парламенту України. Публікації законів чи постанов Верховної Ради України в інших виданнях мають лише інформаційний характер.
Цю позицію також підтверджує і ст. 21 Закону України «Про інформацію», яка до інформації державних органів відносить офіційну документовану інформацію, що створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, основними джерелами якої є, зокрема, законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами. А «порядок одержання, використання, поширення та зберігання цієї офіційної інформації визначається законодавчими актами про ці органи». Тобто порядок поширення законів України відповідно до Закону «Про інформацію» повинен визначатися не указом Президента «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», а іншими актами про статус Верховної Ради України, зокрема, Регламентом Верховної Ради України.