31 жовтня виповнюється 115 років з дня народження неординарного й одіозного китайського діяча Чан Кайші.
Хід історії визначають лідери. А їх — люди, час і трошки провидіння. Чан Кайші, запеклий опонент «великого кормчого» Мао Цзедуна, мав стати філософом. Цього вимагала традиція, якої дотримувалися на початку минулого століття заможні родини Китаю. Знання основ традиційної філософії гарантувало б йому хороше місце на державній службі.
Родичі відправили Чан Кайші на навчання, коли йому виповнилося 16 років. Але це був уже не хлопчик, а муж... з дворічним стажем подружнього життя. Та щось змусило його виявити синівську невдячність, обрізати косу (символ покори владі) і обрати військову професію, авторитет якої був не дуже високий... У результаті недовчений філософ став генералісімусом, лідером Гоміньдану (партії націоналістів), 1927 року — главою гоміньданівської адміністрації в Китаї... Разом з комуністами він воював з японськими загарбниками, а потів — проти комуністів. Згодом, після перемоги комуністичної революції та створення Китайської Народної Республіки, втік на острів Тайвань, де став президентом самопроголошеної держави.
Ставлення до таких персон, як Чан Кайші завжди неоднозначне. Талановитий стратег і визволитель вітчизни від японських загарбників чи диктатор і зрадник? Однозначно можна сказати тільки одне: його життя — безпрограшна тема для захоплюючого роману.
Чан Кайші народився 1887 року в місті Цикоку. В 14 років його одружили з «вигідною партією». Тривав цей шлюб недовго, але подарував Чан Кайші Цзян Цзінго — улюбленого сина і спадкоємця на посту лідера Тайваню. Після розлучення з першою, вибраною для нього, дружиною Чан Кайші вирішив, що відтепер він сам обиратиме собі «другу половину» — за велінням розуму і серця. Так і чинив, причому робив це кілька разів. Наступну дружину він знайшов серед шанхайських красунь. Ну а третьою стала донька багатого підприємця Сун Мейлін, одна з трьох найвигідніших на той час китайських наречених. Власне, дві інші —Айлін та Цинлін — були її рідними сестрами. Це — діти заможного шанхайського бізнесмена Чарльза Суна, що зробив капітал не в останню чергу завдяки причетності до християнської церкви. Його доньки (всі три красуні) здобули освіту у Сполучених Штатах. Щоб добитися руки Сун Мейлін, Чан Кайші зробив відчайдушний крок: прийняв християнство!
Окрема тема розмови — син Чан Кайші Цзян Цзінго. Це ще один штрих до портрета. 1923 року Чан Кайші прибув до Москви налагоджувати державне і військове співробітництво між СРСР та Китаєм. Він цілком виконав поставлені тодішнім китайським президентом Сунь Ятсеном завдання: привіз до своєї країни численну групу військових радників на чолі з Блюхером, які допомогли створити міцну армію. Та Москва зажадала «заклад» — сина Чан Кайші як гарантію того, що Китай поводитиметься добре й буде слухняним.
Зрозуміло, що Цзян Цзінго (який у Радянському Союзі став Миколою Єлезаровим) готували до комуністичної боротьби. Він закінчив Комуністичний університет трудящих Сходу, аспірантуру Міжнародної ленінської школи, отримав громадянство, став членом ВКП(б). І навіть одружився з білоруською дівчиною Фаїною Вахревою... А ось потрапити до Китаю йому вдалося не скоро.
Коли 1927 року (після розриву Гоміньдану з комуністами і початком відкритого протистояння) більшість китайських студентів виїхали на батьківщину, сина Чан Кайші не випустили. Навпаки — разом із сім’єю Цзян Цзінго відправили в «заслання», пояснивши, що його майбутнє залежить винятково від «поведінки» батька. А 1936 року він узагалі опинився на крок від розстрілу: саме тоді Чан Кайші потрапив під арешт. Генерали спільно з лідером комуністів Мао Цзедуном мали намір передати його до суду, але Чан Кайші несподівано заявив про бажання припинити громадянську війну й створити антияпонський фронт на основі Гоміньдану та Компартії. Це була пропозиція, від якої важко відмовитися: всі розуміли, що без улюбленого в народі Чан Кайші фронту не буде. Розуміли це і в Москві. Тож в обмін на обіцянку повернутися до командування військовими силами Чан Кайші знову визнали загальнокитайським лідером. А Москва більше не могла утримувати «заручника Єлезарова».
До речі, Цзян Цзінго повернувся додому затятим антикомуністом. 1987 року, за кілька місяців до смерті, його запитали: «Що є найважливішим з того, чого ви навчилися за свої 77 років?». «Викорінювати комунізм», — прогарчав геть хворий син Чан Кайші. Сам генералісімус помер у 1975 році. Він і досі є одним із символів Тайваню, з його тінню досі воює пропагандистська машина КНР. Щоправда, нещодавно і тайванська влада вирішила прибрати портрети Чан Кайші з публічних місць: урядових та навчальних закладів, місць масових зборів людей. Офіційна версія така: місця для портретів усіх тайванських президентів — минулих і майбутніх — не вистачить. А неофіційно... Нагадаємо — Чан Кайші був фігурою дуже неоднозначною.
