Якщо вірити календарям, то Нестор Махно й Дмитро Яворницький народилися в один день, 26 жовтня. Перший — 1888 року в Гуляйполі на Катеринославщині, другий — 1855 року під Харковом. З’явилися на світ під однією зорею, обидва вони, кожен своїм способом, відродили те, що давно здавалося забутим — козацький дух України.
Життєві шляхи були надто різні. Махно починав чорноробом на заводі, невдовзі пристав до анархістів, 1908-го був арештований, отримав смертний вирок, замінений довічним ув’язненням. До самої революції сидів у Бутирці. Повернувся в Гуляйполе, де очолив профспілку і раду робітничих і селянських депутатів. Але головний його подвиг — створення на початку 1918 року унікальної селянської (по суті, козацької) армії, котра захищала українське село від усіх підряд: білих, червоних, німців, гетьманців, петлюрівців. Ця армія була потужна, без неї, приміром, Фрунзе не взяв би Крим. Але одразу після цього, 24 листопада 1920 року, Фрунзе починає ліквідацію махновщини. У грудні Нестор Іванович уже відступає — спершу до Азовського моря, затим у Донську область і далі на Волгу. Звідти махновці змушені були повернутися в Україну. Влітку 1921 року Махно і 78 його бійців з боями перейшли румунський кордон. Після Бухареста він знайшов притулок у Польщі, де його судив і виправдав суд у Варшаві. Більш як десять років Шаміль степів, як його називав Олесь Гончар, доживав політичним емігрантом у Парижі. Чотири брати Махна загинули під час громадянської війни. Сам він помер 1934 року в Парижі. На батьківщині за часів радянської влади його офіційно вважали бандитом і контрреволюціонером. Але дивовижна річ: народ явно симпатизував йому, і всі ці роки залишалася популярною пісня «Розпрягайте, хлопці, коні...», й мало хто знав, що цю пісню написано одним із соратників Махна.
Мемуари Нестора Івановича, видані в Парижі російською мовою, починаються прикметними словами: «Мне очень жаль, что обстоятельства вынуждают писать эту книгу не на моем родном украинском языке...».
...Знаменитий історик Дмитро Іванович Яворницький був так само непосидючий і любив мандри. Він жив і працював у Ташкенті, Варшаві, Петербурзі, Каїрі, Москві (саме там написано знамениту тритомну «Історію запорозьких козаків»). З 1902 року й до кінця свого довгого 85-річного життя він мешкав у Катеринославі (згодом Січеслав, Дніпропетровськ), працював у історико-археологічному музеї. Залишив нащадкам чимало книжок, унікальну колекцію запорозьких пам’яток (майже 80 тисяч) і своє дітище — Історичний музей козацького краю.
Дороги Махна і Яворницького перетиналися. Якось махновці оволоділи Катеринославом і взяли з музею Яворницького старовинну козацьку зброю. Дмитро Іванович пішов скаржитися до самого Нестора Івановича. Той сказав: коли ви повернетеся, все буде на місці. Так і сталося. Зброю не просто повернули — акуратно поклали на те самісіньке місце, де вона лежала раніше!
