Вони дедалі активніше наполягають на прийнятті закону України про відновлення прав кримськотатарського народу, порушених у зв`язку з його депортацією в 1944 році, бо вважають: «...наявна практика ототожнення постраждалої від депортації і геноциду їх нації з депортованою національною меншістю і окремими особами, історична батьківщина котрих знаходиться за межами України, є серйозною перепоною у забезпеченні рівних прав кримських татар і створює напругу в суспільстві».
Звісно, цей пласт історії вимагає уважного вивчення. Тим більше, що за радянських часів кримських татар було зовсім викреслено з пам’яті громадян СРСР. Зокрема, замовчувалося, що на боці фашистської Німеччини воювали на фронтах другої світової війни майже півтора мільйона радянських громадян. За підрахунками німецьких істориків, кримських татар в складі збройних сил рейху служило 15—18 тисяч. Це були різні люди: і зрадники свого народу, і ті, кого примусили вступити до фашистського війська, довівши до відчаю голодом і знущаннями, й ті, хто щиро йшов протистояти режиму, який їх образив.
Та щоб виправдати брутальне виселення всіх кримських татар з півострова, в результаті якого їх загинуло понад 46 відсотків, кремлівські ідеологи створили потужну зброю пропаганди як засіб морального знищення народів, що завинили перед компартією, насаджували в особі кримських татар образ ворога.
Лише через 45 років після їх поголовного виселення Верховна Рада СРСР своєю Декларацією від 14.11.1989 р. визнала протиправними і злочинними репресивні акти проти народів, що були переселені насильно. Цей документ гарантував відновлення зневажених прав репресованих народів і громадян, закінчення кампанії наклепів, брехні й фальсифікації історії цих народів, став підгрунтям для фактичного відновлення національного і громадянського рівноправ’я репресованих.
Однак з розпадом СРСР практичне вирішення питання репатріації депортованих з Криму лягло на плечі незалежної України, яка в 1991 році ухвалила Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Але його дія, згідно з постановою № 263 від 17 квітня 1991 року, не поширюється на насильно переселені репресовані народи: кримських татар, німців, греків, болгар, вірменів та ін.
— Потрібно прискорити прийняття відповідних законодавчих заходів для відновлення прав депортованих за національною ознакою, в Україні закон про реабілітацію припізнився, — наголошують недавні вигнанці з Криму.
Ось кілька інтерв’ю на цю тему.
Ніяр Аблялімова, Євпаторія: «Як депортована, вважаю, що ми не повинні сидіти склавши руки, маємо домагатися, щоб нас реабілітували і повернули наше майно. За образу громадянина суд постановляє відшкодування за завдану моральну шкоду. А тут ображено, зневажено, віднято добре ім’я у цілого народу, і жодної відповідальності».
Сеітхаліл Еміров, Сімферополь: «Росії як правонаступниці СРСР слід вибачитися перед кримськими татарами щонайменше з трибуни ООН або Ради Європи і відшкодувати моральні і матеріальні збитки, як це зробила Німеччина стосовно євреїв і в’язнів».
Тейфук Мамутов, Красноперекопськ: «Росія злукавила: ніби й реабілітувала своїми указами, але зробила це швидше за все, щоб позбавитися гріха. На папері ніби зроблено добру справу, в той самий час не бажає разом з іншими пострадянськими республіками вирішувати питання на практиці».
Катіже Меджитова, Кам’янка: «Політичну реабілітацію розумію так: видати закон, в якому повинно бути засуджено варварство, беззаконня, геноцид. Це має зробити Москва, бо саме звідти все це йшло. А Україні слід пам’ятати, що й вона могла опинитися серед репресованих народів».
З травня широко обговорюється законопроект «Про реабілітацію осіб, депортованих за національною ознакою», підготовлений Держкомміграції України. Запропонувала свій проект закону про реабілітацію і Координаційна рада громадсько-політичних сил кримськотатарського народу, створена для сприяння реалізації питання його реабілітації. У її заяві наголошено на тому, що вона, зокрема, розраховує на підтримку кримських татар і світового співтовариства та співробітництво з громадськими і політичними організаціями, державними органами і посадовими особами.
Нині, коли облаштування й інтеграція кримських татар в українське суспільство знаходять особливо діяльну підтримку в органах державної влади України й автономії, коли нарешті фінансова підтримка державою облаштування і національно-культурного відродження депортованих стала повномасштабною і стабільною, а отже з’явилася можливість послідовно вирішувати чимало цих завдань, настала пора нарешті стерти тавро «народу-зрадника», отримане одним розчерком пера сталінської кліки.
Крим.
