Із досьє «ГУ»

44-річний Володимир Миколайович Стретович, прийшовши до парламенту за списком виборчого блоку «Наша Україна», очолив Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Він голова Християнсько-народного союзу, президент Українського депутатського юридичного клубу, почесний президент Світового конгресу українських юристів, президент Фонду сприяння правовим і політичним реформам, народний депутат другого скликання, кандидат юридичних наук, професор кафедри правознавства Київського національного університету культури і мистецтв. Автор близько 35 наукових праць з проблем регулювання трудових і майнових відносин у сільському господарстві і державного права. Але це — далеко не повна інформація про трудову і політичну кар’єру заслуженого юриста України.
За роки політичного життя (починаючи з 1994 року) перетворився з політичного романтика на політичного прагматика. За натурою — демократ і консерватор.
Яке кредо Володимира Стретовича і що він робить поза стінами парламенту — про це наша розмова.
— Моє кредо — навчатися, незважаючи на вік. Саме завдяки навчанню (а я до 31 року відмінно навчався в київських і захищався в московських вузах) була сформована моя життєва позиція. Двох своїх доньок я виховую в такому само дусі: навчання — це ключ до успіху, до знань і, якщо хочете, до нормального життя. Я не можу заснути, доки не перечитаю всі газети, не передивлюся всі новини. Треба не втрачати жодної хвилини, а навчатися, читати, цікавитися, спілкуватися, повноцінно жити. З приводу цього я й досі люблю цитувати рядки, які припали мені до душі ще 25 років тому:
«Не могу я жить
спокойно, 
если вся душа в огне,
Не могу я жить
без боли 
и без бури в полусне.
Я хочу познань
искусство — 
самый ценный дар богов,
Силой разума и чувства 
охватить весь мир готов.
Так давайте
в многотрудный 
и далекий путь пойдем,
Чтоб не жить 
нам жизнью скудной, 
в прозябании пустом!»
— Володимире Миколайовичу, а яке у вас хобі?
— На жаль, я не можу похвалитися чимось унікальним. Колекціоную картини не за жанрами чи авторами, а ті, які мені подобаються, бо мають якусь незбагненну енергетику. Скажімо, гуляючи Андріївським узвозом, відвідуючи виставки чи галереї, я відчуваю душевне тепло біля якогось твору мистецтва. А потім відразу шукаю можливості його придбати. Маю дома прекрасні картини мого земляка з Житомирщини Охапкіна, який малює на релігійну тематику.
— Що робите у вільні хвилини, якщо вони бувають у вас?
— У моєму житті вільний час — це період від заходу сонця до його сходу. Але вихідними намагаюся вирватися до мами на Житомирщину — допомагаю господарювати. А потім сідаю на березі ставочка і під кумкання жаб, спів жайворонків у спілкуванні з природою занурююсь у читання.
— Якій літературі віддаєте перевагу?
— Я люблю читати політичну публіцистику. Це книги про 30—50 рр. минулого століття. Людство пережило стільки, що використовувати минулий досвід достатньо, щоб не повторювати помилок.
— Чого ви не любите в людях і не можете вибачити?
— Мімікрію, коли людина устами матеріалізує ту думку, яка не є її відчуттям. Коли вона має зовсім інші наміри, а заради досягнення якоїсь мети каже не те, що думає. Не люблю підлабузництва. Коли я у позаминулому скликанні був головою Комітету з питань правової політики і судово-правової реформи, мав масу псевдодрузів. А коли моє депутатство закінчилося — їх як відрізало.
— У вас є недоліки?
— Зайва відкритість і довіра до людей. Я не можу перед людьми опустити скло в тій ситуації, коли є небезпека. Я виріс серед природи, бо жив з батьками в лісовому кордоні до семи років, моїми друзями були їжаки, олені, гуси. Я був упевнений, що люди повинні бути прості і досконалі, як сама природа.
— Де відпочиватимете цього року?
— Разом з сім’єю біля моря, а більшу частину своєї відпустки проведу у мами на Поліссі. Візьму масу книжок, документів для того, щоб озброюватися на наступні баталії, які неминуче будуть в українському парламенті. За всіма ознаками політичний рік обіцяє бути непростим. Та й викладацька робота починається вже у вересні.
— Гумор — велика зброя. Як часто доводиться використовувати її вам?
— Я багато років провів на естраді — як конферансьє, заповнював паузи. Веселити людей було моєю професією. Я знаю багато реприз Остапа Вишні, Олександра Ковіньки, Євгена Дударя, який сьогодні є моїм добрим приятелем. Мені жартувати — це як жити. Люблю розігрувати людей на перше квітня. Наприклад, телефоную своїм студентам і кажу: «Вважайте, екзамен я прийняв. Приходьте завтра із заліковками». Наступного дня, звісно, непідготовлені студенти кучкуються біля мене. А я, ніби не розуміючи: «Складайте іспит. Учора було перше квітня, а сьогодні вже треба демонструвати знання».
— Як ви себе оцінюєте в ролі сім’янина?
— Позитивно. Мій дім — моя фортеця. За розподілом обов’язків — я на полюванні, забезпечувач. А дружина береже територію — вогонь.
— А як ваші домашні ставляться до того, що ви займаєтеся політичною діяльністю?
— Після 8 травня, коли мене обрали депутатом, у моєї дружини Тетяни настрій упав: «Я знову на чотири роки втратила чоловіка». Але, враховуючи попередній досвід, я хочу робити так, щоб вона цього не відчувала.
— Про що мріє депутат Стретович?
— Щоб протягом року жоден громадянин України не емігрував за кордон. А ті, хто перебуває поза Батьківщиною, поверталися в Україну.
Записала Наталя ЯРЕМЕНКО.