Такими кольорами вкарбуються у нашу пам’ять події минулого тижня. Трагедії на сході і заході України об’єднали всіх нас у скорботній хвилині мовчання. Чи не забагато смертей, щоб і надалі можна було мовчати? Мовчати про все. І про шоу (не тільки авіа), котрі демонструють нам міць, якої немає. І про економічне зростання, що виражається лише в добре поданих показниках.
Проблема, напевне, не в заборонах на показові виступи. Чергові авіарозваги можна припинити владним указом. Але він не врятує від ситуації, про яку з болем розповів авторові цих рядків один з досвідчених військових льотчиків:
— Я розумію Президента, який заборонив проводити авіашоу. Мої знайомі загинули на Скнилові. І взагалі, ніщо не може виправдати величезну кількість жертв. Але мені гірко і з іншого приводу. Це ще один удар, який остаточно вгробить нашу авіацію. Вона й так ледь животіє. Бо не наявність «українських соколів» характеризує справжній її стан. Це так — вивіска. Виняток з жахливого життєвого правила: у Харкові випускають пілотів, які не налітали жодної години. Льотчики доводять свою «класність» на спортивних літаках: немає можливості підтримувати майстерність на справжніх бойових машинах. Нас розважають шоу замість зміцнення авіабази. Сьогодні впав літак. Завтра може піти на дно, тьфу-тьфу, військовий корабель. Післязавтра... Що там у нас ще залишилось? Ракети розпиляли, стратегічну авіацію роздали, ядерну зброю ліквідували. Напевне, боїмося, що розірвуться нафтопроводи, ось і їх виставляємо «на аукціон». Це все елементи одного ланцюжка — злиденного стану країни. Нелітаючий льотчик — продукт, що дуже швидко псується. А разом з ним техніки, що обслуговують машини, і керівники польотів. Усі, хто залучений до високотехнологічних речей. Ці речі потребують уваги і грошей, професіонального ставлення. Чи з’являться вони від заборони, грубо кажучи, літати, стріляти, плавати?
І мій співрозмовник, і ви, шановні читачі, напевне, чудово розумієте гірку риторичність цього запитання. Нам залишилося відповісти на інше: чи зміниться ситуація від простої перестановки людей при владі? Справа не в прізвищах, а в здатності їхніх «носіїв» вирівняти «крен», який багато років супроводжує наш «літак», якщо вже вдаватися до асоціації з недавньою катастрофою під Львовом.
За кілька днів до неї Прем’єр-міністр Кінах заявив про готовність пожертвувати кількома соратниками заради «посилення уряду висококваліфікованими фахівцями». Анатолій Кінах вважає, що це нормальний процес «з точки зору вдосконалення кадрів, підвищення рівня професіоналізму. Кадрові пропозиції, зроблені парламентськими фракціями, можуть призвести до тіснішої взаємодії виконавчої та законодавчої влади, і ми готові їх розглядати. Однак я не хотів би, щоб цей процес трансформувався у політичні спекуляції й торгівлю портфелями...» Напевне, прем’єр не хотів би, щоб це «трансформувалося» в підтвердження чуток, що під ним хитається крісло. Але, схоже, під його «ніжками» таки неспокійно. «Кадрові пропозиції, зроблені парламентськими фракціями», в тому числі і з провладного флангу, не дуже лояльні до Анатолія Кінаха.
Ще не лояльніші з середовища опозиції, яка взагалі звинуватила нинішній Кабмін у «небезпечній втраті висоти» і закликала до зміни «екіпажу». На 16 вересня — у другу річницю зникнення Георгія Гонгадзе —призначено загальноукраїнську акцію протесту. Про підготовку до неї — на рівні підписаної угоди — заявили провідники альтернативних владі парламентських сил — «Нашої України», БЮТу, СПУ та Компартії. При цьому є два цікаві моменти. Перший. Нарешті втратили «толерантність» до всіх і вся у намаганні скроїти «конструктивну конфігурацію» провідники «НУ». І другий. Соціалісти готові підтримати Віктора Ющенка на головний «виконавчий портфель». Також — нарешті.
Рішучість — похвальна річ. Але — знову нарешті —дуже хочеться, щоб вона супроводжувала не реалізацію чиїхось амбіцій бути першим, а справді «набрання рятувальної висоти». Інакше ми приречені осінні наступи перетворювати на падіння, а видовищні шоу — не тільки авіа — на катастрофи. А червоними й чорними фарбами історія не може писатись...