Заслужений артист України виконавець однієї з головних ролей фільму «В бій ідуть тільки «старики» відмовився від запрошення приїхати на 70-ліття Перемоги в Москву. Самі російські телевізійники напросилися до нього на інтерв’ю у Вінницю. Чекає гостей...

 

— Агресор на танках роз’їжджає по Донбасу, топче землю, де поховані мої предки, а я буду їхати до них! Як вони собі це уявляють? — каже кореспонденту «Голосу України» Олександр Немченко. — Мало того, вони досі вважають Бикова росіянином. Коли нагадуєш їм, що Льоня народився і виріс в Україні, а фільм «В бій ідуть тільки «старики» знімали на кіностудії Довженка у Києві, дивуються, не вірять. Мовляв, хіба не в Москві знімали? Не в Москві, кажу, і Биков український, а не російський режисер і актор. Думаю, й інші артисти фільму також не поїдуть. Не знаю, яке інтерв’ю росіяни хочуть записати зі мною, приїдуть — будемо говорити.


Гастрольний тур зірвала війна


До 70-річчя Перемоги планувався великий гастрольний тур акторів фільму «У бій ідуть тільки «старики». У ньому мали брати участь і наші актори, і Євгенія Сімонова, одна з небагатьох російських акторів, хто підтримує Україну.
— Спочатку ми повинні були виступати в Росії й Україні, — розповідає артист. — Далі передбачалися поїздки у країни СНД. Організація мала бути на високому рівні. Казали, що у Москві її брав на себе голова Держдуми Федеральних зборів РФ Сергій Наришкін. Усе перекреслила війна. З російськими колегами не маю ніяких стосунків. Що з ними сталося? «Зомбоящик» — психотропна зброя. Якщо вже Станіслав Говорухін, досвідчений режисер, каже, що в Одесі його переслідували бандерівці, то я не знаходжу цьому пояснення. З ним знімалися на Одеській кіностудії у фільмі «Комбати». Говорухін мав такий авторитет, що мало не перший секретар обкому вкручував у нього на кухні лампочку. Те саме з Володею Бортком. Знаю його зі студентських літ, разом вчилися, ходили влаштовуватися на студію Довженка, і обом нам там відмовили. Значну частину життя він провів в Києві. Тепер — у Петербурзі. І раптом така зміна! Бортко вірить у злих бандерівців і в те, що на Донбасі треба захищати від них росіян. Якщо інтелектуали такого рівня вірять у те, що у них показують по телевізору, в тому числі у шибениці на вулицях Вінниці, то в мене нема слів для будь-якого діалогу з цього приводу.
Замість Москви на 9 Травня актор Немченко поїде в Київ. 
Акторська група фільму виступатиме перед киянами. Це буде не перший такий захід. Вони неодноразово зустрічалися з глядачами. Актори одягають гімнастерки, ті, у яких 40 років тому знімалися у фільмі, співають пісні. А гімнастерки вони викупили у кіностудії після виходу фільму на екрани.
— Люди старшого покоління після зустрічі підходять і дякують за Перемогу, — каже актор. — Незвично чути такі слова. Бо ж ми не воювали. Майже всі народилися після війни. Такий феномен фільму. Він переконує глядача, що перед ним справжні фронтовики.


Продовження не буде


«У бій знову йдуть «старики» — такою мала бути назва другої частини популярного фільму. За словами Немченка, ідея виникла десять років тому. Вони зустрічалися з нагоди 30-ліття виходу картини на екран. Вілорій Пащенко, у фільмі він грає роль лейтенанта Воробйова, запропонував створити стрічку про те, як склалося життя артистів за роки після фільму. Він же написав музику на слова київської журналістки Ольги Кіпніс. Пісня мала звучати лейтмотивом у новому фільмі, так, як «Смуглянка» у старому.
— Тоді ж домовилися, що будемо зустрічатися з глядачами, — продовжує Олександр Немченко. — Після першого виступу зрозуміли, що людям це треба. У залі був аншлаг. Ставили багато запитань. Закінчувалася кожна така зустріч виконанням «Смуглянки». Щоразу зал долучався до співу, і «Смуглянка» звучала багатоголосим хором.
Потім акторів брали у кільце. Люди розповідали про свої проблеми і просили допомоги, хто на лікування, хтось зіткнувся з тяганиною чиновника-бюрократа. Актори бралися за допомогу. Ходили по кабінетах, з’ясовували ситуацію.
— Після однієї з таких перемог над чиновником ми зрозуміли, що знову вступаємо у бій, — каже Олександр Немченко. — Отоді ідея продовження фільму доповнилася ще одним аспектом — як допомагаємо людям.
Сценарій стрічки написав згаданий Вілорій Пащенко. В основу мали бути покладені епізоди допомоги конкретним людям. Задумали зняти вісім серій. При тому фільм мав бути не документальний, а художній. У 2012-му знайшовся спонсор. Анонсували початок роботи, інформацію про це поширили у ЗМІ. Однак у державі змінилася ситуація, і меценат передумав платити. За словами Олександра Немченка, тепер задум того фільму вже не актуальний. Актори мають інший план. Немченко хотів розповісти про нього. Однак на півслові обірвав розмову. Сказав, що не хоче зурочити.
...Після вдалого дебюту в знаменитих «Стариках...» Немченка затвердили на зйомки одразу у дев’яти картинах, зокрема й на «Мосфільмі». Та його більше захоплював театр. Кіно — це злий жарт, каже він. 13 років працював у Вінниці в театрі імені Садовського. Нині в театрі — його дочка Вікторія. Акторові соромно зізнаватися, що за творчі труди нарахували мінімальну пенсію — 930 гривень. Утім, міська влада доплачує 400 гривень, за звання заслуженого артиста.
— Якби люди пам’ятали, що таке минула війна, нинішньої не було б, — впевнений Немченко. — Після Перемоги минуло 70 років, а багато хто навіть із 30—40-літніх нічого не знає про страхіття Бухенвальда чи Освенціма, не назвуть роки початку і закінчення війни. Все в житті взаємопов’язано. Було б більше театрів, не гриміли б гармати.
Вінницька область.

 

 

У цій гімнастерці сорок років тому Олександр Немченко знімався у картині «У бій ідуть тільки «старики».

 

Кадр з фільму «В бій ідуть тільки «старики».

 


Фото автора.