Російський солдате, кидай рушницю, іди додому!

16 грудня 2015 1110

Ненависть у людській душі жевріє не тільки від нестачі любові. Ще — від власної неповноцінності, від розчарування в собі, житті, нерозуміння, небажання розуміти... Але найбільше — від заздрості. Страшніше, коли заздрістю мільйонів маніпулює, перетворюючи її на агресію, один негідник. Як багаторазовий «лауреат» гаазького трибуналу, путін відправляє до зубів озброєних безчесних військових залякувати, вбивати, підривати, бомбити міста України, Сирії, Франції, Туреччини... Для нього Європейський суд, утім, як і власна конституція, права людини, та й люди, — ніщо. І ім’я цьому кремлівському легіону ненависті — звичайний фашизм. Але багато росіян хочуть жити в доброзичливій і вільній Росії й готові пожертвувати багато чим заради майбутнього. Тому що мають право на мир.

Геннадій МАКАРОВ (Єлець, правозахисник, юрист):
— Серце кров’ю обливається, коли оглядаюся на прожиті 15 років у Путінській Росії. Адже це викреслені 15 років з історії 1/7 частини суші й 260 мільйонів населення.
З великою надією я прийняв справу Майдану й відсторонення злодійської корумпованої антинародної влади Януковича. Однак у Росії досі, завдаючи шкоду громадянам і інтересам російського народу, правлять «януковичі» і корумпована еліта злочинця Путіна. Росія нині — це невільна, антидемократична країна, де все підпорядковано інтересам винятково однієї людини в його спробах утримати владу ціною зубожіння й загибелі людей. У Росії нині не гарантуються Свободи і Права людини, закріплені в міжнародному праві. Щодо цього корумпованою владою Росії нині здійснюються спроби шельмування вільнодумних людей, котрі закликають до Миру й демократичних цінностей, гоніння на правозахисників, юристів і громадських активістів. Керівництво Росії закликає не тільки до ненависті до Української держави, а й ненавидіти громадян України, до знищення всієї Української Культури, до знищення її населення, з чим я категорично не можу погодитися.
У себе на Батьківщині я активно підтримував і підтримую нову Україну, висловлюю свою позицію в соціальних мережах. Починаючи з 2004 року я беру активну участь у протестних рухах, що викривають режим Путіна і його поплічників, поширюю літературу й закликаю до законних демократичних виборів. Беру участь у виборах як кандидат і як спостерігач. У партію прогресу я вступив через те, що це одна з небагатьох гнаних партій, що не визнала військову анексію Криму до Росії. Я вважаю територіальну цілісність Великої України непорушною.
У зв’язку з моєю активною непримиренною громадянською позицією влада влаштувала на мене цькування за допомогою місцевої кишенькової преси й силових структур.
Путінська пропаганда підняла пласт виродженців, перевертнів, донощиків, гебістів, катів, тих, хто правив кривавий Сталінський бал у 1937 році, тих, кого відкинула історія. Сумно усвідомлювати той факт, що одна людина з ознаками яскраво вираженого важкого психічного розладу, але зовні імітує видимість здорової особистості, здатна тримати в страху, в підлеглості Велику державу. Живучи в Росії, не бачиш більше людей, на жаль. 86 відсотків — зомбовані, зомбовані цілі регіони. За 15 років виросло покоління молоді, для якої злодійство в державних масштабах, поліцейська сваволя, корупція, цинізм піару на ветеранах стали нормою. Повітря давно зіпсоване, як у задушливій не-провітрюваній кімнаті, брудною огидною неправдою про Україну, про її Народ, про її Культуру. Озлоблені дрібні людці, що тебе оточують у Росії, — підлі, з маленькими оченятами як у звірів. Згадую «Окаянні дні» І. Буніна:
«Я з жахом думаю, кого народить це п’яне криваве бидло, яке захопило владу в Росії, і що буде з моєю країною через два-три покоління. Утім, що тут думати. Усе більш-менш ясно».
Мало було Афгану, мало Чечні — ні, полізли ще й в Україну. Повезуть, повезуть незабаром труни, та не в Кремль, а у ваші будинки.
Але я хочу щоб Українці, освічені люди Миру, розуміли, що є в Росії люди — в’язні Совісті, які перебувають, по суті, в заручниках режиму «Хлопця з Пітерських нетрів». Тих, кого Путін тримає як «живий щит», прикриваючись, як міжнародний злочинець, як терорист, перед Світовою спільнотою. Ті, кого він згноїв з політичних мотивів у таборах, ті, кого він ще не підірвав гексогеном, не отруїв полонієм, не збив «буком». Недарма в регіонах з’являються пам’ятники Сталіну, військові, ура-патріоти й просто п’яне бидло присягають особисто «дзюдоїстові», котрий заповів бити першим.
У разі, якщо ти — росіянин і все всередині тебе противиться цій мерзенній системі Путінської Росії, тебе ошельмують, будуть уважати якимсь націонал-зрадником, фашистом, екстремістом, заведуть кримінальну справу, на сторінці в соціальних мережах знайдуть «екстремізм» і під час обшуку — пакетик із порошковою речовиною білого кольору. У цьому Путінська система налагоджена як годинник.
Начальник жандармів Царської Росії В.К. Плеве казав: «Для того, щоб відволікти народ від внутрішніх проблем, нам потрібна маленька переможна війна». Місія Путінської ідеї проста — втримання за всяку ціну 64-річного ботоксного тіла у владі. Тричі президент...
Джумбері МІКЕЛАДЗЕ (Москва—Тбілісі, будівельник і блогер):
— У Росії живу вже понад тридцять років. Ніколи (навіть за комуністів) я не бачив такого єднання народу (якщо цю масу можна назвати народом) і влади, як за ці останні десять із лишком літ. Мені іноді здається, що в кожному з них живе маленький путін! Що мене вражає найбільше — то це те, що вони завзято доводять свою правоту, не маючи жодних аргументів, а послуговуючись лише «фактами» телешоу, в яких із піною біля рота виступають сумнівні особи або ж клоуни на кшталт Жириновського.
Після російської агресії проти Грузії в 2008 році я на політичному ґрунті розійшовся із дружиною, пересварився з більшістю друзів, з деякими я знався понад десять-п’ятнадцять років. Ну а після анексії Криму й агресії кремля проти України в мене практично не залишилося друзів у Росії. Мені незручно про це говорити, але останнім часом я став інакше сприймати дії Адольфа Гітлера проти Росії та росіян. Гітлер — злочинець, але однозначно Путін гірший за Гітлера. Адже за останнього німецький народ (так само обдурений і зомбований) жив краще за всіх в Європі. А зважаючи на те, як живуть за Путіна росіяни — та й не тільки вони, — я жахаюся... Що далі від Москви — то страшніше. У людей немає ні нормальних доріг, ні газу, у більшості немає навіть мінімальних, елементарних зручностей. Народ спивається катастрофічними темпами, прославляючи Путіна, і тому не викликає в мене ніякої жалості і співчуття.
Завершу словами моєї мами: «Знаю, що треба бігти звідси, тільки не знаю куди...».
Міла МІЛОВІДОВА (Москва, редактор інформаційного порталу, волонтер, політичний активіст, опозиціонер):
— Мій друг юності служить в Українській армії, моя краща подруга — кримська татарка й половина друзів — з України...
А половина друзів загублена й «забанена» по життю, тому що ми по різні боки цієї війни, як інформаційної, так і справжньої, а я входжу до так званої п’ятої колони, підтримую «бендерівців і фашистів». Складно нині на цю тему говорити... Тому що от живеш тут, дружиш із людиною, що ще в 2012-му 6 травня була на Болотній площі. І в Кримську завали розгрібала... І проти нечесних виборів протестувала. І раптом вона тобі каже: так, може, Путін і поганий, але от він ПРАВИЙ у тому, що захищає наші кордони, коли «хохли прокляті» знищують нас, ВЕЛИКИХ РОСІЯН...
Хочеться, щоб уже все закінчилося. Щоб був мир. Адже що далі — то гірше... Україна, Сирія, Туреччина... Навколо одні «вороги»...
І просто хотілося б, щоб Українці розуміли: не всі в нас такі, як шанувальники «увічливих» людей і всяких «днр» і «лнр».
Моя родина дуже переживає за все це. Є ті, хто всіляко намагається відстояти Українців тут, пояснити все. Адже ми всі — один народ: друзі, брати й сестри...
Сергій ТАЛК (Москва, викладач вишу, математик):
— В одній книгарні Москви я бачив на власні очі книжку «Я дрался в Новороссии».
Записки небіжчика, додам я. Держава ось на цьому збирається виховувати патріотизм у молоді. Напасти на чужу країну, вбити там кілька тисяч мирних жителів — і потім ще цим хвастатися. Це — військовий злочин! Книжка повинна бути негайно вилучена, автор — заарештований, а кримінальна справа — порушена. Але нічого цього немає. Чому? Тому що це політика держави. Фашистської держави.
Я, звісно, не Юліус Фучик, але скажу голосно й відкрито сусіднім країнам: зміцнюйте свої армії, іншого варіанта немає.