У Києві130 років тому народився Михайло Терещенко (1886—1956) — підприємець, цукрозаводчик та землевласник і відомий меценат.
Про те, наскільки велика була навіть у Європі меценатська слава роду Терещенків, свідчить такий курйоз. Якось відомий київський підприємець і меценат Євген Чикаленко приїхав до Львова, що тоді перебував у складі Австро-Угорщини. Чикаленко дивувався й сердився, що галичани чомусь називають його «пан Терещенко». І потім зрозумів: для них «Терещенко» є синонімом слова «меценат». І то не всякий, а такий, що «з самого Києва».

Між іншим сам М. Терещенко тоді був ще зовсім молодий. Він — нащадок знаменитої династії цукрозаводчиків з Глухова, колишніх козаків та чумаків. Цей рід 1870 року отримав потомствене російське дворянство саме за свою благодійність. В їхньому роду було встановлено такий порядок: 80 відсотків прибутку сім’ї мусить іти до благодійного фонду.
Ще будучи 17-літнім, Михайло успадкував величезне багатство. До того ж отримав добру освіту: знав 13 мов, навчався в Київському університеті, вивчав економіку в Лейпцизькому університеті, екстерном закінчив юридичний факультет Московського університету, де потім викладав. Широта інтересів давала йому змогу займатись різними справами — служити в Дирекції імператорських театрів, бути видавцем (йому належало видавництво «Сірін», де друкували літературу російського «срібного віку»). На його кошт ще до революції побудовано Київську консерваторію (приміщення було зруноване 1941 року). При тому всьому М. Терещенко залишався успішним бізнесменом і політиком. Спершу став депутатом Державної думи Росії, а потім, у Тимчасовому уряді, був міністром фінансів і міністром закордонних справ. Отже, чим не олігарх — за класичною схемою «гроші-влада-гроші»?
Втім, він був вельми своєрідним олігархом: під час Першої світової війни озброєння для російської армії закуповувалося на зарубіжну позику, гарантовану майном Терещенка, і за цю позику він сам (!) своїм майном після революції розрахувався. 1917 року Терещенко приїздив до Києва як російський міністр — переконувати Центральну Раду не відділятися від Росії. Цю суперечку розв’язала третя сила. Коли більшовики прийшли до влади, вони розігнали Тимчасовий уряд, а міністрів арештували. Радянське кіно показувало тих міністрів старими, бородатими і товстими, хоча насправді 31-річний Терещенко був джентльменом спортивного вигляду. 1918 року він викупився з радянської тюрми за 100 000 рублів і виїхав за кордон, де після сплати згаданої позики опинився зовсім без засобів до існування. Але талант підприємця дав йому змогу досить швидко знову стати багатим.
В Європі його називали фінансовим генієм. Терещенко став співвласником кількох успішних підприємств у Франції та в Африці, співробітничав із Віденським відділенням банку Ротшильдів. Кошти з цього банку він зумів перевести в безпечне місце за одну ніч перед аншлюсом Австрії, за що Гітлер оголосив Терещенка своїм особистим ворогом. Другу світову війну Терещенко пережив в Англії, а по війні багато займався благодійництвом — давав кошти на притулки для своїх співвітчизників, яких тоді багато опинилося в Європі. Помер він у Монако 1956 року.