За Прутом є село, за селом гора, а на горі — лісок-перелісок, такий невеличкий, що його можна оббігти довкола. У тому лісочку живе Мавка-зеленавка, мала, як і він. Узимку вона спала в сухому листячку, а поверх листя лежав сніг. Але прийшла весна, сніжок розтав, і Мавка прокинулась.
— Що це дзвенить, мов чисте срібло, аж мене розбудило? Може, ви, струмочки? — спитала вона.
— Ні, Мавко. Ми дзюрчимо не перший день, але ти не будилася, — відповіли струмки.
— То, може, це ти, берізко?
— Я всю зиму дзвонила обмерзлими гілочками, — сказала берізка. — Але ти того не чула.
— Тоді, напевно, це вітер, що гуляє над горою?
— Ні, Мавко, не я це. Я взимку дзвенів-свистів, мів летючими снігами, а тепер я тихий і лагідний.
— То хто ж? — роззирнулася Мавка довкола й побачила на лужку, на узліссі, дівчаток. Вони бігали й сміялися голосно-голосно, аж котилася луна.
— Он хто мене розбудив, — усміхнулася Мавка.
Цих дівчаток вона знала відторік: Марусю, Олю і старшеньку Миросю.
— Скоро Великдень, — тим часом казала до менших дівчаток Мирося. — А ви ще не навчилися веснянок. Мене бабуся «молоданчика» навчила, а я навчу вас. Треба всім стати в коло, а одненькій дівчинці — посередині, і заспівати:
А мій милий молоданчик,
Поплинь, поплинь на Дунайчик,
Та вмий собі біле личко,
Та розчеши косу русу,
Та вберися в сорочину,
Підпережи горботчину,
Та взуй жовті черевички, —
Шукай собі товаришки!
— А ти, Олю, оскільки ти в колі, маєш ніби вмиватися, вдягатися в сорочину, а в кінці обрати собі товаришку: ти станеш на її місце, а вона — замість тебе в коло.
— Виберу, — киває Олюся. — Але мені мама не сорочку, а блузочку вишила. З трьома рядами на рукавах. Я на Великдень її вдягну.
— І в мене буде нова сукенка, і плащик, і черевички червоні. Такі гарнесенькі! — й собі похвалилася Маруся.
— Ось і добре, — каже малим Мирося. — На Великдень одягнемо обновки та й зіграємо в «молоданчика».
Дівчатка пішли до села, бо вже набігались, а Мавка-зеленавка сіла на торішнє листячко й заплакала.
— Мавка плаче? — здивувався вітерець, бо був він тепер ласкавий і сумував, коли хтось журився.
— Мавка плаче! — зашуміли берізки, грабки й буки.
А полем саме йшла Весна. Почула, про що шумлять дерева, повернула в лісок.
— Чого тобі, дитинко? — погладила Мавку по голівці.
— Діти мають обновки і на Великдень гратимуться в «молоданчика», — захлипала та. — Я також хочу гратися, а маю лишень старе торішнє платтячко...
— Яка ж бо ти мала-нерозумна, — засміялася Весна. — Хіба ти забула, що я обновляю весь світ? Будуть і в тебе обнови.
І весна подала Мавці білу-білісіньку сорочку.
— Тільки ж вона не вишита...
— Буде тобі й вишивка, та така, як наша земля Буковина! — мовила Весна й повернулася до поля: — Гей ти, рілля чорна, масна, родюча! Дай своєї чорнющої барви! — і лягли на білих рукавах дрібні узори.
— Гей ти, траво зелена, дай свого кольору! — і з’явилися на сорочці зелені візерунки.
— Ми, буки, дерева поважні, ми й барви дамо дорогої: вишневої з молодих бруньок! — зашуміли високі дерева.
— Тепер ще вишиймо небо та сонце в ньому, і готова сорочка-буковинка, — мовила Весна, а в узорах ураз заясніли погідне небо та щире сонце.
Зраділа Мавка, з утіхи заплескала в долоньки. А Весна повела рукою — і зацвів під деревами ряст, тендітні білі анемони, а що вже фіалок, та пшінки, та пролісків!
Тут і Великдень настав. На майдані серед села зійшлися дівчатка. Всі гарненькі, чепурненькі, у святкових обновах. Взялися за рученята, заспівали:
А мій милий молоданчик,
Поплинь, поплинь на Дунайчик...
Почула їх Мавка і собі спустилася до села.
— Хто ти, красуне зеленокоса? — здивувалися дівчатка.
— Це наша Мавка! — сказали Оля, Маруся й Мирося. — Ми торік з нею гралися.
— Які ж у неї обновки! Яка сорочка! — задивилися дівчатка. — Ставай, Мавко, посеред кола, бо ти в нас найгарніша.
І вони заспівали, а Мавка в колі вмивалася, чесалася, маяла пишними вишиваними рукавами, і було їй весело-весело, і всім дітям також весело, і всім людям, і всьому селу.
В небі стояло сонце, а на горі під ліском-переліском — Весна. Розгорнула вона свій фартушок і вийняла з пелени біло-рожеві сорочки: для абрикоси, вишні, черешні, яблуньки. Вбрали садочки білі сорочки, зацвіли дерева, а над ними плине пісня про «молоданчика», запливає далеко-далеко і зливається з блакитним Дунаєм.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
