Ось уже 71 рік сплинув після завершення найстрашнішої війни ХХ століття. Вперше про реалії Другої світової війни світ дізнався на Нюрнберзькому процесі в 1946 році, під час якого на лаві підсудних сиділи колишні «володарі Європи», на сумлінні котрих мільйони людських жертв. Однак і сьогодні в суспільстві спостерігається жага до пізнання подій тієї війни, розкриття нових сторінок з її історії, визначення місця та ролі людини в ній.

 


На долю України в Другій світовій війні випало величезне випробування. Її сорокамільйонний народ, багаті чорноземи, вугільні та металорудні запаси були одними із найбажаніших для нацистської Німеччини об’єктів колоніального завоювання. Її територія двічі опинялась в епіцентрі бойових дій і двічі потерпала від так званої тактики випаленої землі. Більш як на три роки український народ, його землі, промисловий і сільськогосподарський потенціал, сировинні та продовольчі ресурси стали об’єктом масштабної небаченої до того експансіоністської програми Третього рейху зі здобуття «життєвого простору» і встановлення світового панування.


Друга світова війна так чи інакше торкнулася кожного українця: хтось боровся з окупантами у лавах Червоної армії, чинив опір у радянських підпільно-партизанських та українських націоналістичних формуваннях, працював у радянському тилу, хтось переніс усі жахи нацистського «нового порядку» на окупованій території.


Сьогодні, коли мова йде про Другу світову війну, в пам’яті постають трагедія Бабиного Яру, Сирецького в Києві, Янівського в Львові та інших концентраційних таборів, сотень тюрем та гетто, що були створені на території України; спалені окупантами українські села; вивезення на примусові роботи до Німеччини українських громадян тощо. Не лишаються поза увагою й такі питання, як радянський і націоналістичний рухи опору на території України, роль українців у визволенні від нацизму країн Європи та ін.


Відповідь на ці та багато інших питань радимо шукати в архівних сховищах, де зберігаються десятки тисяч документів — як відомих, так і невідомих, ще мовчазних свідків воєнної доби. Вони містять інформацію фактично про всі аспекти Другої світової війни: завойовницькі плани нацистської Німеччини та місце України в них; приєднання західних областей до складу УРСР у вересні 1939 р. внаслідок домовленості Й. Сталіна і А. Гітлера та радянізація цих територій методами, апробованими в Радянській Україні в 1920-30-х роках; кровопролитні оборонні бої військ Червоної армії на початку німецько-радянської війни та численні котли з сотнями тисяч оточенців-військовополонених; мобілізація та перелаштування економіки та суспільства на воєнний лад, евакуація на схід; окупаційний режим в усіх його проявах; підпільно-партизанська боротьба в тилу ворога та український національно-визвольний рух опору; наступальні бої радянських військ, визволення території України та країн Центральної і Східної Європи; повоєнна відбудова та відновлення тощо.


Усвідомлюючи важливість і цінність документів, які зберігаються в державних архівних установах, та враховуючи інтерес громадянського суспільства до історії нашої держави, одним із пріоритетних завдань архівістів є ознайомлення широкої громадськості з цими джерелами з тим, щоб кожен із учасників суспільного процесу міг сам відкрити для себе історичну правду. А тому архіви ведуть активну виставкову діяльність, намагаючись у такий спосіб якнайширше розкрити інформаційний потенціал документів Національного архівного фонду України.


До Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги над нацизмом в Європі Державна архівна служба України 6 травня презентувала чергову виставку документів із фондів центральних державних архівів. Репрезентовані на ній документи відтворюють поступове просування радянських військ на захід і вигнання з українських земель частин вермахту. Вони розповідають про перебіг бойових дій на території України у 1943—1944 роках (визволення Лівобережної України та Києва, форсування Дніпра, визволення Правобережної України та західних областей, вихід на державні кордони з сусідніми Білорусією, Румунією, Польщею, Угорщиною), а також про участь українців у визволенні від нацистів країн Європи. Особливістю цієї виставки є те, що за допомогою архівних документів відстежується український вимір у перемозі над нацизмом. А її завдання полягає у прагненні зберегти пам’ять людей про трагічні та героїчні події Другої світової війни, адже, як писав Борис Олійник: «І доки є пам’ять в людей і живуть матері, допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть».


Нижче подаються тексти документів із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, які дають змогу простежити український фактор у перемозі над нацизмом у роки Другої світової війни та позицію Кремля щодо визнання цього чинника (документи подаються мовою оригіналу). Цікаво, що рішення по двох фактично однакових пропозиціях першого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України Микити Хрущова стосовно встановлення нагород за звільнення території України були кардинально різними. Орден Богдана Хмельницького був заснований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 жовтня 1943 року. Медалі ж «За визволення України» (щоправда, в ході клопотання про її встановлення до назви було додано слово «Радянська») не судилось бути. Сьогодні можна називати різні причини такого рішення Й. Сталіна, проте, очевидним є те, що вождь не міг допустити виокремлення України, та й гострої потреби вже не було, оскільки німецько-радянська війна на той час впевнено йшла до завершення, а жертовність солдат, які ціною життя гнали ворога з української землі, як виявилось, не заслуговувала на таку особливу для них нагороду.


Лист М. Хрущова Й. Сталіну з пропозицією щодо затвердження ордена Богдана Хмельницького. 31 серпня 1943 р.:


«В связи с началом освобождения Украины, мне кажется сейчас целесообразным учредить военный орден Богдана Хмельницкого, выдаваемый офицерам и генералам Красной Армии.


Известие об учреждении такого ордена вызовет подъем среди воинов Красной Армии, особенно среди украинской ее части. С особенным восторгом и подъемом будет встречено сообщение об утверждении ордена Богдана Хмельницкого среди украинского народа, среди украинской интеллигенции. Богдан Хмельницкий является весьма популярным и любимым на Украине государственным деятелем и полководцем, боровшимся за освобождение Украины и за сближение и единение украинского народа с народом русским. В этом смысле утверждение ордена его имени будет иметь нужное политическое значение.


Орден Богдана Хмельницкого должен, по моему мнению, стоять за орденом Суворова и Кутузова и иметь две степени.


Если Вы одобрите учреждение такого ордена, то мы закажем нашим художникам проекты орденских знаков и представим их Вам на утверждение».


Лист М. Хрущова Й. Сталіну з пропозицією щодо затвердження медалі «За визволення України». 25 березня 1944 р.:


«Красная Армия, успешно продвигаясь по территории Советской Украины, скоро полностью освободит Украину от немецких захватчиков.


Следовало бы утвердить специальную медаль «За освобождение Украины» и наградить ею всех участников освобождения Советской Украины от немецких оккупантов.


Если Вы одобрите наше предложение, то мы бы взяли на себя подготовить проект медали и положение о ней».


Проект положення про медаль «За визволення Радянської України». Березень 1944 р.:


«1. Медалью «За визволення Радянської України» награждаются все участники героической борьбы за Советскую Украину и лица, принимавшие непосредственное участие в освобождении Советской Украины от немецких захватчиков.


2. Награждение производит Президиум Верховного Совета Украинской ССР на основании документов, удостоверяющих фактическое участие в освобождении Советской Украины от немецких захватчиков, выдаваемых командирами частей, начальниками военно-лечебных заведений, командирами и комиссарами партизанских соединений и партизанских отрядов, а также соответствующими областными и городскими Советами депутатов трудящихся.


3. Вручение производится:


лицам, находящимся в воинских частях Красной Армии, Военно-Морского флота, войск НКВД и НКГБ, — командирами войсковых частей, а лицам, выбывшим из состава армии и флота, — военными комиссарами по месту жительства награжденных;


партизанам и лицам из гражданского населения — участникам освобождения Советской Украины от немецких захватчиков, — исполнительными комитетами областных, городских и районных Советов народных депутатов трудящихся по месту жительства награжденных.


4. Медаль «За визволення Радянської України» носится на правой стороне груди.


5. Медаль «За визволення Радянської України» лиц, погибших в боях за освобождение Советской Украины или умерших, передается семьям награжденного вместе с удостоверением к медали».

 

 

Проект медалі «За визволення України». Березень 1944 р.

 

 

Лист першого секретаря ЦК КП(б) У М. Хрущова Й. Сталіну з повідомленням про вихід військ 1-го Українського та 1-го Білоруського фронтів на державний кордон УРСР та з пропозиціями щодо проведення заходів з приєднання до складу УРСР територій, населених українцями.   20 липня 1944 р.


Публікацію підготувала Світлана ВЛАСЕНКО, начальник відділу Центрального державного архіву громадських об’єднань України.