Навколо останньої світової війни існує дуже багато міфів, і найперший із них полягає в терміні, який широко використовувався в Радянському Союзі, а тепер — у сучасній Росії. Це — Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років, коли радянський народ у єдиному пориві переміг фашизм. Насправді ж слід говорити про Другу світову війну, участь у якій для багатьох народів розпочалася задовго до 1941 року, зокрема і українців.
До речі, влітку 1941 року багато хто із мешканців радянських міст та сіл не усвідомлювали загрози нацизму в повній мірі, бо з 1939 року радянська пропаганда багато говорила про співпрацю з Третім рейхом, зазначає історик Яна Примаченко. Приміром, газета «Правда» опублікувала телеграми Гітлера та Ріббентропа, в яких вони щиро вітають Сталіна з 60-річним ювілеєм. Сталін тим часом відповів: «Дружба народів Німеччини та Радянського Союзу, що була скріплена кров’ю, має всі підстави бути довгою та міцною».
У цьому контексті дещо інакше, ніж це подавала радянська пропаганда, читається Пакт Молотова-Ріббентропа. Так, у Великій Радянській енциклопедії сказано: «Позиція західних держав поставила Радянський Союз перед альтернативою: опинитися в ізоляції перед прямою загрозою нападу фашистської Німеччини або, вичерпавши можливості укладення союзу з Великою Британією і Францією, підписати запропонований Німеччиною договір про ненапад і тим самим відсунути загрозу війни. Обставини зробили неминучим другий вибір».
Насправді ж, як вважають багато хто з істориків, Сталіним керували трохи інші мотиви, ніж мир. 19 серпня 1939 року керівник СРСР публічно висловився про необхідність підштовхнути Європу до масштабної війни, яка б стала увертюрою до «світової революції». Виступаючи на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) він підкреслив: «Якщо ми приймемо пропозицію Німеччини про укладення пакту про ненапад, вона, звичайно, нападе на Польщу, і втручання Франції та Англії у цю війну стане неминучим. Західна Європа зазнає серйозних збурень та розрухи... Досвід двадцяти останніх років показує, що в мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух настільки сильний, щоб більшовицька партія змогла захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою лише в результаті великої війни».
Отже, можна зробити висновок, що як нацистська Німеччина, так і сталінський СРСР були рівною мірою незадоволені світовим устроєм, який склався після Першої світової війни, і хотіли його переробити під себе. Вибір на користь Німеччини давав Кремлю можливість успішно реалізувати геополітичні цілі. Щоб зблизитися зі Сталіним, Гітлер пообіцяв йому всіляке сприяння в територіальних домаганнях стосовно країн Балтії, Польщі і Фінляндії. Гітлеру ж угода давала можливість, не озираючись, воювати з Польщею, Британією та Францією. Одне слово, угода стала тим механізмом, який відчинив двері для нової світової війни.
Поруч із договором було укладено й таємний додатковий протокол, який передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній та Центральній Європі. Цей документ грубо порушував суверенітет і територіальну цілісність цілої низки незалежних держав.
Радянська сфера впливу охоплювала Естонію, Латвію, Фінляндію, Бессарабію та східну частину польської держави. На радянському боці, окрім етнічних українських та білоруських земель, опинилися Люблінське та частина Варшавського воєводства. По суті, Німеччина та СРСР цим ініціювали не лише швидкий переділ Польщі, а й континентальний воєнний конфлікт, бо гарантами Польщі виступали Велика Британія і Франція, каже історик Кирило Галушко. До речі, радянська сторона аж до горбачовських часів заперечувала існування таємних протоколів до Пакту про ненапад та до пізнішого договору про дружбу та кордон. Під час перебудови комісія на чолі з відомим політичним діячем Олександром Яковлєвим торкалися цього питання, але оригінал додаткового протоколу знайшли вже 1992 року після розсекречення архівів ЦК КПРС. Нинішня Росія тим часом усіляко намагається спростувати цей факт.
Легко спростовується і міф про те, що Сталін не узгоджував військові дії з Гітлером. Приміром, 1 вересня 1939 року СРСР надав у розпорядження Німеччини радіостанцію в Мінську, яка виконувала роль радіомаяка для наведення бомбардувальників на польські міста. А 17 вересня Сталін повідомив німецького посла, що розпочинає окупацію Польщі. Також 28 вересня 1939 року, коли впала Варшава, СРСР та Німеччина підписали договір про дружбу і кордон.
Отже, обидва агресори публічно заявляли, що у ставленні до Польщі між ними немає суперечностей. Згодом, наприкінці вересня, сторони домовилися про певні маневри. Наприклад, облогу Львова і Бреста розпочали німці, та пізніше вони відступили, а справу завершувала вже Червона Армія. 22 вересня 1939 року під час передачі радянській стороні Бреста було проведено спільний військовий парад, де були представлені підрозділи моторизованого корпусу Вермахту і окрема танкова бригада Червоної Армії на чолі з Семеном Кривошеїним.
А з боку Німеччини було певне сприяння, коли Радянський Союз розв’язав війну у Фінляндії. Так, німці не дали можливості фінам скористатися кабелем зв’язку, аби ті могли звернутися до США з проханням про допомогу. А вже наприкінці цієї війни Німеччина переконувала фінів якомога швидше укласти мир.
До слова, між 1939 та 1941 роками СРСР та Третій рейх мали також непогану економічну співпрацю. Зокрема, промисловість отримувала нафту, марганцеву руду, мідь, нікель, а також лісоматеріали та зерно. Фактично це були ресурси, необхідні для ведення війни. Через радянську територію відбувався і транзит стратегічної сировини та продовольства з країн Тихоокеанського басейну та Близького Сходу. По суті, завоювання Франції і бомбардування Британії відбувалися на радянському пальному.
Що ж стосується тверджень, що нібито Радянський Союз не готувався до війни, то вони легко спростовуються знову ж таки фактами. А вони такі: Радянський Союз на початок 1941 року був наймілітаризованішою державою у світі. Воєнні асигнування СРСР в 1939 році становили 26 відсотків видаткової частини бюджету, або 12,2 відсотка всього національного доходу країни. У 1941 році витрати на армію зросли до 43 відсотків від видаткової частини бюджету. Особовий склад збільшився більш як у два з половиною разу — з 1 млн.943 тисяч у 1939 році до 5 млн.700 тисяч у червні 1941 року. Те саме можна сказати про озброєння. Приміром, гармат і мінометів у 1939 році було 55 800, а 1941-го стало 115 900, танків було 18 400, стало 23 300, бойових літаків було 15 500, а стало 22 тисячі. Чи не промовисті факти?
Не витримує критики і твердження, що Німеччина напала віроломно і без оголошення війни. Історик Сергій Рябенко легко розвінчує цей міф і називає його димовою завісою. Адже починаючи з квітня до самого 22 червня 1941 року СРСР та його найвище керівництво отримали десятки різноманітних повідомлень і розвідданих, які свідчили про агресивні плани Третього рейху. До слова, влітку 1940 року радянський розвідник «Ярема» (і як стало відомо широкому загалу вже після розпаду СРСР, ним був не хто інший, як український, а нині всесвітньо відомий художник Микола Глущенко) надсилав доповідну записку вищому радянському керівництву, в якій зазначав, що Німеччина активно готується до агресії. Ще одне свідчення — доповідна записка, опублікована архівом СБУ у червні 2013 року. Вона адресована секретарю КП(б) У М. Хрущову, і йдеться в ній про концентрацію німецьких військ у прикордонних районах СРСР. Також буквально вночі 22 червня 1941 року нарком закордонних справ В’ячеслав Молотов прийняв німецького посла, який передав ноту про початок війни. Про початок нападу о 4 ранку того ж дня поінформували й посла Радянського Союзу в Берліні. Отже, і де-факто, і де-юре про початок війни було оголошено. Інша річ, що у такий спосіб Радянський Союз намагався прикрити свої прорахунки, а народ налаштувати на захист Вітчизни у війні, яку фактично сам і розв’язав. Одне слово, міфів, які всі післявоєнні десятиріччя активно насаджувалися і побутують і нині, дуже і дуже багато.
ЦИФРИ
До самого моменту агресії 22 червня 1941 року німецька промисловість отримала від Радянського Союзу:
865 тисяч тонн нафти, 140 тисяч тонн марганцевої руди, 14 тисяч тонн міді, 3 тисячі тонн нікелю, понад 1 млн. тонн лісоматеріалів, 2736 кг платини, 1 мільйон 463 тисячі тонн зерна.
Факти збирала Марина КРИВДА.
