У Полтаві влаштували вечір пам’яті знаного громадського діяча Володимира Степанюка. Його організували друзі та соратники справжнього подвижника української справи, а провела заслужений працівник культури України Валентина Шемчук.
Володимир Степанюк помер раптово два роки тому просто під час виступу в залі обласного «білого дому», не доживши навіть до 60 літ. Однак встиг зробити так багато, що його добрих справ вистачило б не на одне життя. Агроном за фахом, він останніми роками займався майже виключно громадською діяльністю. Причому максимально конкретною. Саджав дерева, записував свідчення про Голодомор, організовував десятки (!) поїздок місцями звитяги предків і ще більше заходів на пошанування видатних українців...
За це його недолюблювали «професійні патріоти», які звикли будь-яку тему «втопити» в балачках і власному піарі. А пан Володимир знаходив спонсорів, замовляв «бусик», запрошував у подорож науковців, митців, журналістів, громадських активістів і вирушав (нерідко за десятки чи навіть сотні кілометрів) до знакових для нашої історії місць. При тім неодмінно влаштовував зустрічі з молоддю — у школах, вишах, бібліотеках, на вулицях і майданах. Чого варті лише організована разом із побратимами подорож, яка повторювала останню путь Кобзаря з Петербурга до Канева, та кінний рейд від Батурина до Полтави.
Останньою ініційованою ним акцією, за лічені дні до відходу у вічність, стала піша хода молодих земляків «на прощу до Тараса» — від Полтави до Канева.
Пізніше Володимира Степанюка назвуть «практичним шевченкознавцем». Згадуючи, як він — тодішній голова обласного громадського Шевченківського комітету — напередодні 200-літнього ювілею Кобзаря організував об’їзд усіх (!) місць краю, де свого часу встановили пам’ятники та пам’ятні знаки Поету-пророку. Значну частину з них присоромлені чиновники змушені були відремонтувати. А в деяких населених пунктах (передусім тих, де побував поет) після того резонансного «громадського інспектування» такі пам’ятники і знаки нарешті встановили...
На вечорі пам’яті пролунали присвячені Володимиру Степанюку вірші та пісні. А його соратники Анатолій Банний, Зоя Коваленко, Олексій Шаманенко та інші згадували про дивовижну здатність побратима об’єднувати різних людей задля високої мети. Ім’я Володимира Степанюка єднає нас і сьогодні. На його честь засновано обласну премію, якою нагороджують юних переможців літературно-дослідницького конкурсу «Відлуння заповітів земляків», а в приміському селі Рибці, де він жив, названо вулицю. У Полтаві започаткували також «іменні» змагання з шашок серед школярів. Та найголовніше те, що власним подвижництвом пан Володимир спонукав до дії багатьох послідовників.
Полтава.
На знімку: з присвятою Володимиру Степанюку співає кобзар із Лубен Віталій Мороз.
Фото автора.
