На зустріч із професором Гладишевським іду сходами Франкового університету. Гамірні коридори, сповнені цікавих розмов, дискусій, новин і неймовірної кількості емоцій та енергетики, під час лекцій стихають. Роман Гладишевський (на знімку) — член-кореспондент Національної академії наук України, доктор хімічних наук, професор — гостинно запрошує до просторого кабінету. На робочому столі — документи та впорядковане канцелярське приладдя. Зі стелажів за відвідувачами спостерігають книги на різних мовах. «Наукова школа не може існувати без традицій. За день чи за рік її створити неможливо. Львівський національний університет імені Івана Франка підтримує традиції понад 355 років, тут представлені різні галузі — й гуманітарні, й природничі науки», — розповідає професор Гладишевський.
— Романе Євгеновичу, ви як хімік можете означити роль гуманітаріїв у розвитку науки?
— Одразу зауважу, що ставлюся із надзвичайною повагою до гуманітарних наук (усміхається. — Авт.). Вважаю, що всі напрямки досліджень є важливі. Але саме гуманітарні науки дають змоделювати суспільство майбутнього, тому ми повинні замислитися і проаналізувати, яка була у нас історія, культура. Так ми можемо заглянути у суспільство майбутнього і вигідно скоригувати напрями досліджень.
Перед науковцями усіх галузей сьогодні постали три основні завдання. По-перше, сконструювати виробництво, поставити його на щаблі передових технологій, саме тоді держава стане сильною. По-друге, ми повинні утверджувати і розвивати нашу історію та культуру, не мовчати й не соромитися їх. Імідж українця втратив за останні три десятки років принаймні три можливості показати себе, коли весь світ звернув на нас увагу і підтримав у визначальний момент. По-третє, ми маємо ствердити сильну позицію України на міжнародній арені. Тут точні науки відіграють ключову роль. Адже це питання національної безпеки, і працювати над ним повинні й історики, і міжнародники, і юристи, і економісти. Кожен на своїй варті. Кожен має своє завдання. Міжнародники, наприклад, відповідають за взаємодію України з сусідами. У нас наче є добре розуміння всього, що відбувається, а чіткої реакції й відповіді — нема. Маємо подолати хибну думку, що Європа нас чекає із відкритими обіймами. Навпаки, потрібно відкривати Україну для світу, і хай сюди приходять зарубіжні компанії, інвестори і тут працюють.
Університету також життєво необхідно приєднатися до розвитку малого й середнього бізнесу. Тому що це одне з найважливіших завдань. Рано чи пізно ми прийдемо до публічних грошей із податків. Як на мене, надзвичайно важливо, щоб усі чесно і справно їх сплачували, й згодом створювався фонд, який би також фінансував науку.
— Чи підтримуєте ви реформи, які нині відбуваються в сфері освіти?
— Ми не можемо стояти на місці й працювати по-старому. Сьогодні на часі абсолютно інші підходи й нові виклики. Мені чуже таке поняття, як «українська наука», адже вона є світова. Ми або в процесі, або ні. Так само і з реформами освіти: потрібно враховувати національні особливості, зважати водночас на попередній досвід виховання професіоналів і патріотів своєї держави, а не лише копіювати західну манеру просто так і в нас механічно впроваджувати.
У нашому університеті є феномен, своєрідний сплав досвіду з креативністю та творчістю молоді. Наукові дослідження тут підтримувалися завжди.
На жаль, у нас немає змоги ганятися чи конкурувати на одному рівні зі світовими науковцями, які мають необмежений доступ до обладнання, реактивів, літератури й інших ресурсів — будьмо відверті. Проте ми маємо свої переваги — наші спеціалісти більш широкопрофільні, інша підготовка та ерудиція. На Заході університети готують вужчих спеціалістів. Тут наші вигідно вирізняються, адже українців можна потім перепрофілювати на інший напрям. Як на мене, навчатися 12 років у школі, потім 6 років у виші й 4 роки в аспірантурі — це трошки забагато. Навчання у бакалавраті слід скоротити до трьох років та здійснити перерозподіл вивчення між школою та університетом. Школа має взяти на себе відповідальність за ґрунтовне вивчення іноземної мови. Також слід переглянути вимоги до написання дисертаційних робіт. На мою думку, вони у нас досить формальні — треба мати певну кількість публікацій у окреслених журналах і таке інше. Однак я би більше довіряв науковим керівникам і кафедрам, де навчаються молоді дослідники. Можливо, робити акцент не так на доробок, як на відповідність. Науковий ступінь присвоюють особі, а не паперам чи оформленню. Потрібно бути гнучкішими. Повернути довіру до школи й університету. Є три найважливіші речі в освіті — довіра, доброчесність та професіоналізм. На них усе й повинне триматися.
— Які наукові напрямки є передовими у науці майбутнього? Можливо, назвете, які винаходи на часі?
— Винаходи рідко можна спрогнозувати, вони найчастіше бувають випадкові. Але відкриття відбуваються завжди вчасно і в тих лабораторіях, які мають гарні традиції й устаткування. Вся наукова діяльність має бути спрямована на користь, навіть фундаментальна. Передовими, на мою думку, є енергоощадність, медицина, створення нових матеріалів, харчова галузь, екологія, інформаційні й комунікаційні технології, і найважливіше — безпека. Тут усе переплітається. Дарма асоціюємо поняття безпеки лише з бронею. Адже коли вже до неї доходить, то це свідчить про провал усіх інших заходів.
Щодо енергоощадності, то можна виділити три ланки — виробництво, транспортування та зберігання енергії. Над цим питанням працюють не лише фізики чи хіміки, а й геологи. Щодо відкриттів, то, звісно, у майбутньому зміниться комп’ютерна техніка — вона стане квантовою, компактнішою. До слова, у нашому університеті дослідження на цю тему проводяться вже сьогодні. Також своє слово скажуть біотехнології — це і медицина, й харчування. Людство ще бореться з багатьма хворобами, які у найближчому майбутньому можна буде легко вилікувати. Ще цікавий напрям — альтернативна енергія. Відбудеться вдосконалення автопрому, набудуть популярності автомобілі, які живляться електрикою. Прийде нове покоління хімічних джерел енергії, які перетворюють енергію хімічної реакції на електрику. Напевне, й надалі залишаться актуальними термоелектричні матеріали, перетворення енергії сонця на електричну.
Поклади метану є обмеженими, тому на арену виходить водень. Його запаси необмежені, бо водень за допомогою процесу електролізу можна отримувати з води. Питання — як зберігати водень? В газовому й рідкому стані, звісно, не варто, адже він вибухонебезпечний. Натомість, його вже зберігають всередині металічних матриць, адже у такий спосіб можна зменшити об’єм, що містить таку саму кількість водню, більш як удвічі порівняно з рідким станом. Це як, наприклад, дві склянки водню помістити в об’єм металу, вдвічі менший.
Гадаю, розвинеться і модифікується транспорт. Поїзди на магнітних подушках існують уже сьогодні. За 10—15 років вони увійдуть у наше життя активно. Прорив відбудеться у космічній галузі, але також, вважаю, матиме свої наслідки.
Я очікую відкриттів і в освітній галузі. Щоби з’явилися нові методи вивчення. Сподіваюся, колись можна буде легше вивчити напам’ять вірш (усміхається, — Авт.). Узагалі науково-технічний прогрес, який ми спостерігали упродовж минулого століття й бачимо нині, я сприймаю із надзвичайною радістю й захопленням. Відкриття сучасного матеріалознавства мене щиро дивують! Зовсім несподівані матеріали мають оригінальні властивості. Наприклад, надпровідність (транспортування електричної енергії без опору). Зараз провідники — метали. Але ними можуть бути керамічні матеріали, що містять оксиди металів. Звісно, ми асоціюємо кераміку з побутом і домашнім сервантом, але — дарма! Людина тепер сприймає світ по-іншому, ніж навіть десять років тому. Це потрібно використовувати на добрі справи. Сьогодні від бажання до дії минає дуже невеликий відтинок часу. Швидкість прийняття рішень зросла у небачених масштабах. І це теж — наука. Теперішня молодь, порівняно з попередніми поколіннями, — світліша, не несе за собою тягар тоталітарного минулого, як це ще робимо ми, їхні батьки. Молодь сьогодні має змогу і свободу до вільного мислення, і це — чудово!
— Романе Євгеновичу, як ви вважаєте, Україна дочекається найближчим часом свого Нобелівського лауреата?
— Наука — явище міжнародне. Наша держава має дуже багато гарних і розумних вчених. Колись мій батько (Євген Гладишевський — доктор хімічних наук, професор, засновник львівської кристалохімічної школи, проректор з наукової роботи львівського університету в 1971—1991 роках. — Авт.) казав, і я постійно повторюю, що Україна має чимало особистостей, гідних Нобелівської премії. Є дослідження, які розпочиналися в Україні, та в силу обставин продовжилися за кордоном і отримали там визнання. Усе ж вважаю, що наша держава має від цього зиск. Наші вчені гідно представляють Україну. До речі, важливо нині змінити систему патентування. Тут потрібно краще врегулювати законодавство і створити фонд підтримки добрих розробок. Адже інновації потребують підтримки. А в основі інновацій — ідеї. Останнього у нашому запасі є багато. Питання Нобеля для України — це не економічна проблема, а радше проблема популяризації. Гідних відкриттів та напрацювань у нас багато, але їх потрібно показувати у науковому світі, популяризувати через наукову спільноту, спеціалізовані видання, відповідні заходи. Лише трошки змінити розуміння й підхід, і все у нас вийде якнайкраще!
Львів.
Фото з особистого архіву професора Романа Гладишевського.
