«Знати і пам’ятати... Бабин Яр в архівних документах»

1 жовтня 2016 1301

До 75-х роковин трагедії

Цього року Україна і весь світ вшановують пам’ять жертв нацистського режиму, знищених у Бабиному Яру. 75 років минуло від тих подій, що стали символом трагедії, невимовного горя, навіки закарбованого в серцях мільйонів людей.

Кривава історія Бабиного Яру починається наприкінці вересня 1941 р., коли ця околиця Києва була вибрана німецькими окупантами для здійснення масових розстрілів мирного населення. Лише за два дні — 29 та 30 вересня 1941 р. — тут убито майже 34 тисячі євреїв: наймолодшій жертві було три дні, найстаршій — 103 роки. Масові розстріли у Бабиному Яру євреїв, ромів, українців, діячів Організації українських націоналістів, радянських військовополонених, партизанів та підпільників, священнослужителів тривали до осені 1943 р. Точну кількість закатованих тут не визначено й досі. У 1946 р. на Нюрнберзькому процесі спеціальна державна комісія для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва оприлюднила цифру — приблизно 100 тисяч загиблих.
Мовчазними свідками тих жахливих подій є документи, нині представлені Державною архівною службою у арт-проекті «Знати і пам’ятати... Бабин Яр в архівних документах», що відкрився у Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр» 29 жовтня 2016 р. в рамках загальнодержавних жалобних заходів до 75-х роковин початку трагедії. Тут, біля пам’ятного знаку «Менора», розміщена експозиція, що об’єднала в собі документи та фотоматеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву Київської області, Державного архіву міста Києва. Серед документів проекту — листівки, накази та розпорядження окупаційної влади Києва, свідчення очевидців нацистських злочинів, списки розстріляних громадян, фотографії тощо. Про них та про ідею проекту докладніше розповідає Голова Державної архівної служби України Тетяна Баранова: «Документальний арт-проект «Знати і пам’ятати... Бабин Яр в архівних документах» для виставкового напряму діяльності архівів є інноваційним: чи не вперше документи представлені в локації, що фактично була місцем подій. Загальна концепція полягає у поєднанні в експозиції документів та арт-об’єктів з метою створення у відвідувачів емоційно-цілісного сприйняття жахливих подій 1941 р. Арт-об’єкти являють собою фрагменти колекцій речей тогочасного періоду, зібраних працівниками архівів.
Архіви України є невичерпним джерелом для дослідження тематики Бабиного Яру, і варто наголосити, що наші зусилля спрямовані не тільки на збереження наявних, а й на виявлення нових документів. Прикладом успішної роботи в цьому напрямі можуть слугувати представлені в проекті списки мешканців Петрівського (нині Подільського) району м. Києва, розстріляних у Бабиному Яру. Цей документ був виявлений у 2000 р. в Державному архіві Київської області серед списків осіб, вигнаних до Німеччини. Цей документ укладений після визволення Києва, тоді опитувалися жителі та керуючі будинками про мешканців, розстріляних нацистами у Бабиному Яру. До списку включено 2104 особи, з яких переважна більшість євреї, також у списку зазначені представники інших національностей: українці, росіяни, татари, білоруси, литовці, угорці, поляки, один із яких — Станіслав Вольський — був розстріляний 1 жовтня 1941 р. разом із родиною за переховування дружини-єврейки та шестирічної доньки. Жахливі цифри... Серед розстріляних 137 дітей віком до трьох років... Пам’ять про страшну трагедію Бабиного Яру, відображена в документах, має бути збережена для майбутніх поколінь, і в цьому полягає одне із головних наших завдань».
Директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України Ольга Бажан, коментуючи представлені в проекті документи, звернула увагу на ті, що презентуються вперше. Серед них фотографія Олександра Вишнякова — настоятеля Свято-Троїцького храму, який був розстріляний у Бабиному Яру в 1941 р., та анкета з особовими даними, заповнена під час його арешту органами НКВС УРСР у 1937 р. Також вона зазначила: «Бабин Яр став братською могилою для десятків тисяч людей, більшість з яких були знищені лише за те, що належали до єврейської національності. Вшановуючи їх пам’ять, ми, безумовно, пам’ятаємо і про інших жертв окупаційного режиму, по-звірячому закатованих тут: і про знищених ромів, і про розстріляних тут більш ніж шістсот учасників ОУН, серед яких українська поетеса Олена Теліга, і про діячів партизанського руху та підпілля, зокрема Тетяну Маркус, і про майже сто матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, і про футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка, і про знищених нацистами українських священників і монахинь, і про більш як 700 душевнохворих — пацієнтів психіатричної лікарні імені І. Павлова. У низці злочинів нацистського режиму найжахливішими є численні цілком свідомі вбивства дітей, про що свідчать документи із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, представлені в проекті. Бабин Яр — це трагедія, пам’ять про яку завжди має жити в серцях і допустити повторення якої людство не має права».
Серед документів, запропонованих для ознайомлення, привертають увагу ескізи до триптиха «Бабин Яр» видатного українського живописця Василя Овчиннікова, який одним із перших зобразив цю скорботну історію. За цю роботу, представлену наприкінці 40-х рр., митець зазнав гострої критики, а сама вона тривалий час залишалася невідомою для широкого загалу.
Важливе місце в експозиції займають свідчення тих, кому пощастило врятуватися. Моторошні подробиці нацистських злодіянь, що містяться у протоколі допиту Олени Книш від березня 1944 р., не можуть нікого залишити байдужим: «28 вересня 1941 року за наказом німецького командування всі громадяни єврейської національності міста Києва мали з’явитися з цінними речами у район єврейського кладовища на вулиці Лук’янівській. Виконуючи даний наказ, в зазначений день з дитиною, але без речей, бо знала, що нас будуть знищувати, так само, як і тисячі інших громадян міста Києва, я прибула на місце збору, де коїлася жахлива картина, весь величезний натовп людей, починаючи від немовлят і до похилого віку старих, знаходився під посиленою охороною німецьких солдат, озброєних кулеметами і автоматами... В цьому пекельному котлі багатотисячного натовпу людей, приречених на загибель, коїлося неймовірне. Крики, плач, волання заглушували все, що відбувалося на місці розстрілу, а у цей час гітлерівці відбирали із натовпу по 100—150 людей, гнали у яр, так званий Бабин Яр, де із кулеметів і автоматів здійснювали масовий розстріл людей. В одну із груп потрапила я зі своєю донькою Людочкою, чотирьох з половиною років. Коли мене в числі інших завели у яр (я була всередині цієї групи), то зупинили. У жінок виривали з рук немовлят та малюків і кидали їх в сторону як дрова, де і розстрілювали із автоматів та кулеметів. Завдяки тому, що я була всередині та були вже сутінки, я, не чекаючи, коли почнуть розстріл, впала на землю, поклала під себе дитину, в цей час я почула тріскіт кулеметів і люди попадали мертвими на мене, обливаючись кров’ю. В такому стані я пролежала дві години, доки все затихло, я залишилася живою та зберегла життя дитині, і коли вже зовсім стемніло, я обережно піднялася, переконалася, що поблизу нікого із охорони не було, взяла дитину і по трупах почала пробиратися куди-небудь, щоб врятуватися».
Напередодні відступу, бажаючи приховати свої нелюдські злочини, нацисти, руками в’язнів концтаборів, знищували вогнем докази — десятки тисяч тіл невинно закатованих людей. Про це йдеться у стенограмі бесіди з учасником спалення трупів у Бабиному Яру Владиславом Куклєю, датованої березнем 1944 р.: «Вперше трупи спалювали 25 серпня, перша піч горіла добу, на другу добу залишилися лише кістки. Потім ці кістки клали на площадку, товкли їх, сіяли скрізь сито, виносили нагору і засипали землею. Всього за нашими підрахунками спалено було 90—95 тисяч трупів».
Документальний арт-проект «Знати і пам’ятати... Бабин Яр в архівних документах» — це данина шани і пам’яті всім полеглим, усім, хто знайшов тут свій останній спочинок.

Матеріал підготовано на основі архівних документів, наданих Центральним державним архівом громадських об’єднань.