Як кожна справа в селі починається з господаря, так і кожна громада починається з голови. Високий, ставний, з чіпким поглядом людини, що бачила багато крутійств і знає їм ціну, він зустрічає в новому, нещодавно відремонтованому приміщенні Центру надання адміністративних послуг Кіптівської об’єднаної територіальної громади, де розташована й сільська рада. На грудях — бейджик, як і в усіх працівників: зручно — глянув і не треба відвідувачеві запам’ятовувати ім’я та по батькові начальника. Більшість мешканців громади — люди літнього та пенсійного віку, власне, молоді, як правило, по кабінетах по довідки й не ходять.
Він — це Володимир Кучма (на знімку), голова Кіптівської об’єднаної територіальної громади, що утворилась однією з перших в області та й в Україні. Помічаючи в апараті молодицю з бейджиком, де теж таке прізвище, запитую — не родичка? Сміється очільник: «Ні, і колишній Президент також мені не родич. У нас Кучм багато!».
Отже, по-господарські, йдучи за логікою голови, поставимо й ми йому запитання, щоб зорієнтуватися в часі і просторі децентралізаційних процесів.
Прогрес...
Кіптівська громада об’єднала великий шматок Козелецького району і простяглась від київської траси до Київського водосховища. Шість сільських рад із 12 населеними пунктами, де проживають майже п’ять тисяч осіб. Планувалося більше, але Чемер і Хрещате передумали — точніше, запереживали їх сільські голови, що вони особисто матимуть? Унаслідок громада отримала меншу субсидію від держави і кошти не пішли в той-таки Чемер.
Кіпті стали центром громади винятково з вигод територіального розташування, але центр не тягне на себе фінансову ковдру. Скажімо, опорна школа — у Прогресі і там-таки відділи освіти та культури. А школу в Кіптях закрили — невигідно, краще возити дітей у Прогрес. Хоча бюджет Кіптів під час об’єднання був найбільший — майже три мільйони гривень.
Прогрес — абсолютно радянське село, що й виникло завдяки науково-дослідному аграрному інституту. Здивувався, побачивши у цьому населеному пункті табличку назви вулиці імені Гедройця. З’ясувалося, не того загальновідомого поляка, про якого я подумав. Сільський староста Ігор Харченко розповів, що вулиця названа на честь видатного вченого, який тут працював ще до Другої світової війни.
Як сміється добродушно Володимир Кучма, «вони там, у Прогресі, усі вчені та перевчені». Справді, тут багато науковців. Один показник: у сільській бібліотеці, яка налічує 11 тисяч томів, — 400 читачів, але тих, хто ходить сюди із завидною регулярністю, — майже півтори сотні. Бібліотекарка вже не знає що й видавати — все перечитали. Тому обласне товариство «Просвіта» імені Т. Шевченка ініціює збір книжок для прогресівської бібліотеки під девізом: «Врятуємо від інтелектуального голоду мешканців Прогресу!».
Село Новий Шлях має цікаву історію — це був колись хутір пана Підвисоцького, де він із сусідом зупинявся чарчину на полюванні перехилити. У радянський час тут створили підсобне господарство ЦК КПУ, що перейшло у спадок Державному управлінню справами. Школа — як дзвін: тут у теплиці навіть банани в радянський час вирощували. А коли ми заїхали в кіоск, щоб купити місцевого м’яса якісного виробництва — куди там: тітоньки набирали оберемками ковбаси по двісті й більше гривень.
Проте раніше сільські ради мали мізерні бюджети. «Під час об’єднавчого процесу кошторис сільрад становив майже чотири мільйони гривень. Деякі з них на той момент мали річний бюджет заледве 200 тисяч гривень, — розповідає Володимир Кучма. — Зрозуміло, що ні про який розвиток не йшлося. Цієї суми не вистачало навіть на заробітну плату працівникам».
Такі потрібні клопоти
У Прогресі вже згадані тисячі книжок накривали зверху шифером — дах протікав. Зробили ремонт вартістю 570 тисяч гривень за державні кошти. До речі, загалом субвенція становила за рік п’ять мільйонів гривень і переважно пішла на зарплати вчителям. Педагоги стали отримувати платню без затримок та ще й з індексацією!
Володимир Кучма розповів: «Приїхав я в один дитсадок, запитую: що треба? Та нам би тарілки, бо побилися!». Кажу, це несерйозно, давайте щось більше. Зітхають: «Нам би бак, щоб воду нагрівати!». Записав, питаю, що далі. Не вірять: «А що — можна ще щось?!». Привезли холодильник, пилосос, електроплиту, і... рушники виховательки більше з дому не носять.
У Прогресівській школі навчаються понад 100 учнів. «Торік замінено систему опалення, вікна, двері, — каже начальник відділу освіти Кіптівської об’єднаної територіальної громади Станіслав Пузирний. — Раніше діти думали не як навчатися, а як зігрітися, нині нормальні умови».
А ще бібліотекарка мені похвалилася, що вони вперше отримали гроші на передплату дитячих журналів — які ж у нас терплячі і невибагливі люди, що радіють і таким дрібничкам!
У Новошляхівській школі переробляють систему опалення, 600 тисяч гривень пішло на дитсадок. Але й про вивільнені будівлі не забувають. Так у Борсукові приміщення школи взяла в оренду столична громадська організація, що опікується дітьми з хворобою Дауна.
Відкриття Центру надання адміністративних послуг стало, мабуть, найпомітнішою подією громади. На нього витратили 1,7 мільйона гривень, і все це — власні кошти громади. Спочатку обіцяли грант Євросоюзу, а потім, як розповів голова Володимир Кучма: «Гуси, гуси-лебедята, візьміть мене на крилята! Хай тебе задні візьмуть!» — тобто в перекладі з мови української казки це означає, що грант поїхав на південні області. Проте громада і сама впоралася. Центр сучасний, працівники в ньому уважні і відвідувачі задоволені. Адже не треба їхати в райцентр по довідку, а тут свої обслуговують у теплі і в добрі. Та й центр не тільки довідки видає — у ньому можна отримати майже 40 послуг.
«Коли ми об’єдналися в одну громаду, планували минулорічний бюджет у сумі 17,5 мільйона гривень, але ці плани було перевиконано, — продовжує підбивати підсумки Володимир Кучма. — За результатами роботи в 2016-му маємо більш як 24 мільйони гривень у кошторисі Кіптівської об’єднаної громади. Понад п’ять мільйонів гривень становила державна субвенція, а далі основні джерела наповнення розподіляються так: податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, акцизний податок, єдиний податок та деякі інші».
Сепаратний Чемер
Село велике, що тепер адміністративно опинилося між Кіптівською та Іванівською громадами. Сільський голова то погоджувався на об’єднання з Кіптями, то організовував місцевий майдан проти, то друкував у місцевій газеті роздуми, чи не залишаться вони босими.
У результаті — таки босі. Скажімо, під час об’єднання планувалося відкриття саме в Чемері сучасного медичного центру первинної допомоги, оскільки там були найбільш сприятливі умови. Тепер усе там завалилося, і чемеряни, їдучи в райцентр (а мимо Кіптів не проїхати фізично не можуть), відвертаються, щоб з вікна машини чи автобуса не бачити успіхів об’єднаної територіальної громади. Адже в Чемері колись відомий спиртозавод припинив роботу, сільгосппідприємства не працюють, а сільські депутати то голосують за приєднання, то проти. Дорога ложка до обіду — тепер Кіпті не переймаються Чемером, пішовши собі вгору.
Провокаційне питання
Запитую службовців громади, скільки дітей народилися за рік і скільки людей померли. Статистика жахлива: народилися п’ять малюків, а померли майже 90 осіб.
«Дітей наробимо!» — запевняє кіптівський голова. Громада вирішила виплачувати одноразову допомогу породіллі в розмірі 20 тисяч гривень, але за умови, що родина проживатиме на території громади.
До речі, четверо працівників центру надання адміністративних послуг (загалом там вісім робочих місць) їздять на роботу з Козельця. Молоді, успішні і, віриться, що тут і залишаться жити.
Наша громада — це ощадливе використання своїх ресурсів і відтак — добробут, за яким приходить гідність. Не можуть мати гідності виховательки дитсадка, що з дому рушники приносять, як і вчителі, що вчать без зарплати. Утворення громад із передачею їм відповідальності і фінансів — шлях до відродження села. Сучасного, європейського села з українським характером.
Василь ЧЕПУРНИЙ.
Фото Геннадія ВИСОЦЬКОГО.
Чернігівська область.
