Обкладинка фундаментального
фотолітопису «За Україну, за її долю...»
Минулої п’ятниці в Києві відбулася презентація двох культурно-мистецьких проектів до сторіччя Української національної революції 1917—1921 років. Це масштабна книга-альбом із сотнями унікальних архівних фотодокументів (видавничий дім «Ін Юре»), а ще своєрідний кінододаток, у якому зібрано відреставровані кіноплівки столітньої давності з Державного архіву кінофотофонодокументів імені Пшеничного (режисер Сергій Буковський). До реалізації обох проектів причетно дуже багато людей — зокрема, автори ідеї та продюсери Степан Кубів, Олександр Святоцький, Руслан Стефанчук, десятки істориків, політиків, меценатів. А серед тих, хто надавав інформаційну підтримку, зокрема, Світовий конгрес українців та редакція газети «Голос України».
Розпочав презентацію міністр культури України Євген Нищук (на знімку):
— Події Української національної революції стали початком складного процесу, який знайшов своє продовження через багато років. Ми сподіваємося, що через цей складний процес, який нині триває в Україні, ми прийдемо до тієї країни, про яку ще сто років тому мріяли Грушевський, Винниченко, Скоропадський, Петлюра та багато інших.
Великий зал столичного Українського дому, де відбувалася презентація, був повен. Серед промовців — Перший віце-прем’єр-міністр України голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» Степан Кубів, заступник голови адміністрації Президента Ростислав Павленко, директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, єпископ УГКЦ владика Богдан Дзюрах. Обидва проекти — це те, з приводу чого можна не соромитися високих слів. Але промовці виступали без патетики, наголошуючи на тім, що події давньої Української революції та недавньої Революції Гідності драматично перегукуються між собою — хоча б у тому, що перша закінчилася поразкою, а друга ще й досі не завершена (принаймні, не завершена так, як хотілося багатьом з нас).
Олександр Святоцький, головний редактор найстарішого
в Україні юридичного журналу «Право України»,
та Степан Кубів, Перший віце-прем’єр-міністр України —
міністр економічного розвитку і торгівлі України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.
Перегук двох революцій був лейтмотивом у виступах ораторів. Степан Кубів зазначив:
— Сто років тому українці виявили волю, героїзм і жертовність у боротьбі за свободу держави. Вони три роки героїчно боролися і зазнали поразки. Однак український народ назавжди усвідомив, що його споконвічна мрія про власну державність може стати реальністю.
І книга-фотолітопис, і кінододаток називаються практично однаково, в назві використано рядок із відомої пісні на слова поета Миколи Вороного: «За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ!». У центрі презентації опинився кінододаток. Це й зрозуміло: адже книга вимагає зосередженого індивідуального прочитання, а кіно призначене для багатолюдного простору кінозалів. Згаданий кінододаток у програмі презентації названий «фільмом», хоча режисер Сергій Буковський (на знімку) уникає слова «фільм», для нього це лише — «кіноматеріали, миттєвості української історії», так і в титрах написано. Перед показом Сергій Буковський виступив стримано, навіть суворо.
— Неймовірно, що вулицями Києва, отут, поруч із нами, сто років тому з камерами бігали кінооператори. З великими камерами, крутили ручку. І знімали бурхливі події, і встигали всюди — і на Думську площу, де нині Майдан, і на Хрещатик, і на Софійську площу, де відбувалося дуже багато подій в ті бурхливі роки. Це чудово. На жаль, ми не знаємо їхніх імен і прізвищ. Але інші люди, які є ініціаторами цього проекту, зробили так, що ці унікальні кадри ви можете сьогодні подивитися. Це кіноматеріали, які ми зібрали, відреставрували, відсканували за дуже великі гроші. Це дорого. Розповідати про минуле — це дуже важливо, але не менш важливо думати і про те, що наші нащадки подивляться через 100 років про нас. Я не хочу сьогодні розповідати про сумне, але наш архів (Державний архів кінофотофонодокументів імені Пшеничного. — Ред.), який доклав дуже багато зусиль для того, щоб це показати і зробити, перебуває у жахливому стані і працює ще на обладнанні часів Микити Хрущова. Так не повинно бути. Всім здається, що це якісь другорядні, неважливі проблеми. Ні, важливі!
Цю думку підхопила Вікторія Бондар (на знімку вгорі), шеф-редактор та виконавчий продюсер фільму «За Україну, за її волю!». Вона сказала кореспондентові «Голосу України»:
— Коли працюєш з кінодокументами столітньої давності, не полишає думка, що ці документи не вічні, отже, нам слід дбати й про збирання та збереження кінолітопису сучасності. Важливо думати про майбутнє, і для цього треба, щоб у нас було більше кіновідеоархівів сьогодення, що неминуче стає історією, і щоб ці архіви були оснащені на найвищому технічному рівні.
...Справді, кінокадри історії — важливі, в цьому переконалися перші глядачі. Відомо, що для фото та кіноплівки здавна використовувалося срібло. І ось тут, у «Кіноматеріалах» Буковського, те срібло ніби ожило в мерехтінні кінокадрів: і сніг, що йшов у Києві сто років тому, і дим солдатських цигарок, і пара від дихання людей. Оскільки раніше ми зрідка бачили буквально кількасекундні уривки з цих кінокадрів, то нам здавалося, що оце й усе, що нам залишила історія. На щастя, залишилося більше, тільки це треба було реставрувати й оцифрувати. І тепер ми можемо це побачити. Обіцяють, що ці кіноматеріали покажуть кілька провідних українських телеканалів.
Аліна Галаган.
Репродукції з книги-альбому: крейсер Чорноморського флоту «Память Меркурия» підняв український прапор (осінь 1917 року); одне з перших засідань Української Центральної Ради.
Фото Андрія Нестеренка.
