Укр | Рус
У Млинові на Рівненщині вшанували тих, хто знає ціну хліба До 100-річчя легенди американської музики: пам’ять про «батька мюзиклів» повертається до Рівного У Сарнах на Рівненщині нетверезий чоловік прийшов у кафе з гранатою СБУ блокувала канал збуту в Україні зброї та боєприпасів, організований прихильниками міжнародної терористичної організації «Ісламська держава» Футбол. Авторитетний фахівець оцінив гру збірної Голова Верховної Ради України Андрій Парубій під час брифінгу у понеділок назвав ключові питання поточного пленарного тижня Як і обіцяли, перекрили трасу Футбол. Поле в Анталії зіпсовано зливами У печерному монастирі Качи-Кальон під Бахчисараєм в аннексованому Криму, де знаходиться Свято-Успенський монастир Сімферопольської єпархії УПЦ МП, «під прикриттям релігії ведеться господарська діяльність» Брифінг Голови Верховної Ради України Андрія Парубія за результатами Погоджувальної ради (відео) Футбол. Як визначатиметься переможець Ліги націй Сьогодні, 19 листопада, розпочинається процес висування кандидатів на місцевих виборах 23 грудня 2018 року Фракція БПП назвала умови голосування за проект Держбюджету-2019 Голова Верховної Ради Андрій Парубій сподівається, що парламент 22 листопада схвалить Держбюджет-2019 у цілому На стихійний страйк перевізників херсонці відповіли стихійним мітингом
Загрузка...
На головну
16.05.2017

І знову невимитий посуд, або Чому українські школи приречені на постійні проблеми з підручниками

У Льюїса Керрола в його знаменитій книжці про дівчинку Алісу, якщо пам’ятаєте, є один дивакуватий персонаж на ім’я Березневий Заєць. Він постійно чаює, пригощає інших, однак не знаходить часу, щоб помити чашки.

Тому, щоб налити чергову порцію напою, він щоразу бере нову.


Українська школа мені чомусь дуже нагадує цього персонажа. Зміст та основні концепції освіти у нас змінюються чи не кожні два-три роки, а от часу (чи бажання) на те, щоб дочекатися результатів, проаналізувати впроваджене раніше, не вистачає. Пригадайте: за часи незалежності у нас жодну освітню реформу так і не було реалізовано до кінця. А отже, й не можемо судити про ефективність (чи неефективність) жодної з концепцій.


А розпочинаються чергові реформи в освіті у нас зазвичай з оновлення шкільних програм. Зміна програм, зрозуміло, тягне за собою оновлення підручників. Оновили підручники, знову змінюємо програми. І цей процес стає безперервним, наче конвеєр. Можна лише щиро поспівчувати школярам та їхнім батькам, а особливо — вчителям. Тим паче що зміни і в програмах, і в підручниках далеко не завжди на краще.


Міняємо шило на мило?


Візьмемо для прикладу початкову школу. Оновлення навчальних програм у ній проведено 2016 року. І головною метою оновлення було визначено їх осучаснення та розвантаження, на чому особливо наполягали останнім часом і педагоги, і батьки. Проте відбулося все, як завжди. Через ігнорування думок науковців загалом позитивні починання в деяких випадках призвели до прямо протилежних наслідків. Бо навіть поверхневий аналіз змісту навчального матеріалу, що пропонується до вивчення в молодшій школі, дає підстави стверджувати про істотне його збільшення.


Тому що коли години на повторення і систематизацію замінюються годинами вивчення нових тем, погодьтеся, це не розвантаження. Це щось інше. Так само, як і заміна вивчення основних понять такими, що потребують доволі високого рівня абстрактного мислення у дитини. Прикладів тут можна навести безліч, однак обмежуся лише одним, з курсу «Сходинки до інформатики». Під спрощенням автори чомусь розуміють заміну термінів «повідомлення», «відомості», «дані» на «інформація». Хоча навіть без особливого наукового аналізу зрозуміло, що термін «повідомлення» для дітей молодшого віку більш зрозумілий, ніж поняття «інформація». Не говорячи вже про те, що такі заміни грубо порушують принцип науковості, адже в інформатиці поняття «інформація», «повідомлення» та «дані» зовсім нетотожні.


Та, напевне, найбільшим недоліком є те, що автори змін до навчальних програм вільно переносять вивчення певних тем із класу в клас. Наприклад, матеріал з теми «Інформація» у другому класі майже повністю перенесено з третього класу, та ще й істотно доповнено новим змістом. Тему «Графіка» перенесено з третього класу у другий, а «Презентації» з другого у третій... Ці зміни ніяк не обґрунтовані науково, а є відображенням думки лише самих авторів змін.


І от результат: підручники з інформатики для другого, третього та четвертого класів, видані за державний кошт, стали на 70 відсотків непотрібними. А що, скажіть, тоді робити шкільному вчителю з його особистими конспектами уроків, у яких він зазвичай адаптує затверджені програми та стандарти під своїх учнів? Він уже пропустив увесь цей матеріал через свої душу, серце... Починати спочатку?


Схожа ситуація, на жаль, нині складається і зі змінами до програм для 5—9 класів. Тобто щойно видані МОН підручники також припадатимуть пилом десь на складах.


І ми доти наступатимемо на ті самі граблі, марно витрачаючи величезні державні кошти, доки не знайдемо чіткий і зрозумілий алгоритм оновлення шкільних програм. Міністерство освіти і науки спробувало його знайти — навчальні програми вперше було виставлено на громадське обговорення. Однак цьогорічний досвід «оновлення» засвідчив: простим голосуванням зміст навчання не визначити, а тим паче — науково не обґрунтувати.


Нині, наприклад, уже почалася розробка програм для 10—11 класів, а базовий навчальний план ще тільки обговорюється. Тому незрозуміло: якщо вже все вирішено, то що тоді обговорюється? І як взагалі можна розробляти програму предмета, коли ще не визначено, чи потрапить цей предмет до навчального плану і скільки часу (хоча б орієнтовно) на нього виділять? А що робити, якщо цей план не буде затверджено?


Тобто вже очевидно, що обраний шлях громадського обговорення навчальних програм потребує істотного вдосконалення.


Куди завезе 13-й трамвай?


Останні кілька років підручники залишаються чи не найболючішою темою нашої шкільної освіти. І щорічні зміни Положення про конкурс підручників поки що аж ніяк не сприяли покращенню ситуації.


Хоча цього року ідеологія конкурсу, на мій погляд, була доволі прогресивною — право вибору підручників було надано вчителям-предметникам. Свої побажання вони мали передати по ланцюжку через директорів шкіл та місцеві відділи освіти до ІМЗО (Інституту модернізації змісту освіти). Таке нововведення можна було б тільки вітати, якби відбір супроводжувався повною відкритістю на всіх його етапах. Однак оприлюднено було лише підсумкові дані. Первинні протоколи вибору підручників виявилися недоступними, сценарії опрацювання збоїв системи були незрозумілі. Окрім цього, розробники не надали учасникам інструментів для виправлення помилок чи дій у разі технічного збою. А сама система організації та проведення конкурсу не була сертифікованою (як ProZorro, наприклад), що також ставить його результати під сумнів.


Однак, попри те, що значна частина українських шкіл взагалі не мають доступу до Інтернету чи мають дуже повільний Інтернет (а розміри деяких файлів підручників сягали 60, а то й 100 Мб), МОН прозвітувало про стовідсоткову участь шкіл у конкурсі. Згідно з оприлюдненими даними, свій вибір підручників зробили 100 тисяч учителів. А це, між іншим, навіть менш як 25 відсотків їх загальної кількості...


Та найцікавіше почалося вже після завершення конкурсу. За моїми даними, в попередні роки, коли підручники було відібрано, предметні комісії почали надавати їхнім авторам рекомендації щодо змін контенту. Тож не здивуюся, якщо виявиться, що саме на цьому етапі у наших підручниках з’явилася значна кількість помилок та відверто недоречного контенту. Пам’ятаєте, як нещодавно збурило громадськість, коли на рекомендованому МОН переліку підручників для дітей з особливими освітніми потребами, котрі навчаються у звичайних загальноосвітніх школах, виявився некоректний припис «Для розумово відсталих дітей» (зокрема, «Трудове навчання», 2 клас, автор Н. А. Ярмола)?


А днями колеги показали мені хрестоматії для 1—2, 3—4 класів, контент яких також викликав чимало зауважень у педагогів. От що, наприклад, ми прагнемо розвивати у дітей творами на кшталт віршика під назвою «Тринадцятий трамвай»? Не втримаюсь, процитую: «У тринадцятім трамваї завиває бегемот./ А чого він завиває?/ Весь трамвай про це вже знає:/ Бегемоту ненароком/ Тицьнув хоботом ув око/ Необачний слон — і от/ Завиває бегемот» (Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 3, 4 класах, укладач та автор передмови — Т. В. Стус, Видавництво Старого Лева).


І схожих прикладів там чимало. Та найголовніше питання на сьогодні інше: наскільки ефективною у цій ситуації є система проведення експертизи підручників? Цього року через інститути підвищення кваліфікації було розіслано анкети, заповнити які пропонувалося усім, хто може, хоче чи змушений претендувати на роль експерта. У 2015 році такі спроби вже робилися. Тоді експертами шкільних підручників себе проголосили 750 осіб, було опубліковано майже 900 експертних висновків, і всі побачили їхню низьку якість. Проте тодішній міністр освіти Сергій Квіт, вважаю, адекватно відреагував на такий експеримент, просто припинивши його.


...Цьогоріч конкурс підручників уже завершено, книжки ще навіть не встигли надрукувати, а навчальні програми вже почали змінювати. А це означає, що жоден(!) із нових підручників, які отримали гриф, не відповідатиме оновленій програмі. Виходить, потрібно знову оновити підручники і ще раз провести конкурс? Що, права рука не знає, що робить ліва? Ні, просто вони обидві вже знову тягнуться за чистими чашками з сервізу.


Одним із інструментів, який допоміг би розірвати це замкнене коло, могли б стати пілотні майданчики (школи), в яких би проходили апробацію сигнальні наклади підручників. Для мінімізації ризиків важливо також відокремити авторські колективи від конкретних видавництв.


Нам потрібно розробити таку систему, яка б не просто виконувала функцію репозитарію для ознайомлення з підручниками на етапі конкурсу, а й слугувала платформою для здійснення їх рецензування. Системи такого типу активно використовуються у світовій науковій спільності для відбору статей на наукових конференціях (наприклад, EasyChaіr). Причому адміністратором платформи має стати відома людина з бездоганною репутацією.


Гарантом якості підручників є група експертів за кожним із напрямів (фізика, біологія, інформатика тощо). Процедура відбору експертів повинна бути абсолютно прозорою та містити чіткі показники, а саму комісію на п’ятдесят відсотків мають становити вчителі, учні яких демонстрували високі результати на олімпіадах, ЗНО, конкурсах. Інша частина комісії — це кілька експертів із провідних вищих навчальних закладів країн ЄС, США (передусім таких, що спеціалізуються на підготовці вчителів), а також науковці з українських ВНЗ, які займаються методичними проблемами та розробками навчальних програм і підручників. Отож група рецензентів складатиметься з визнаних у професійному колі фахівців, практиків з абсолютним рівнем довіри.


Експерти не мають бачити оцінок один одного, що виставляються в системі за заздалегідь розробленими критеріями оцінювання якості підручника. На основі оцінок експертів формується рейтинг підручників. Десять кращих за цим рейтингом отримали б гриф МОН, проте, скажімо, лише топ-5 з них вибороли б право друкуватися за державний кошт.


Це один із варіантів. Можливо, хтось запропонує інший. Але система має бути дуже добре продуманою, такою, яка б враховувала всі ризики і попередні прорахунки. Але на це потрібен час, щоб зупинити марнотратство державних грошей і забезпечити українські школи більш якісними, сучасними підручниками.

ДО РЕЧІ

З 15 до 31 травня цього року в Україні триватиме пілотний етап міжнародного дослідження якості освіти PІSA-2018. Очікується, що в ньому візьмуть участь майже 2 тисячі учнів і студентів з понад 40 навчальних закладів.

Результати пілотного та основного етапів дослідження, а також міжнародний та національний звіти обіцяють оприлюднити у грудні 2019 року. Та виникає питання: що саме ці дослідження допоможуть виявити, за якими програмами буде оцінено результати навчання?

 


Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ, народний депутат України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти.

Всі статті рубрики На головну