Спеціальна карта України (Typus Generalіs Ukraіna). 1647 р.
На виставці «Князі Острозькі: європейський вимір української історії», що діятиме в Національному Києво-Печерському культурному заповіднику до грудня, представлено унікальний експонат — мапа Польщі, князівства Литовського і України XVІІ ст. із колекції Музею Шереметьєвих. Олексій Шереметьєв, радник гендиректора заповідника, зазначає, що ця стародавня мапа українських земель, як і багато інших, у тому числі ще давніших, надзвичайно важлива для нашої ідентифікації. Адже впродовж тривалого часу ми часто чуємо закиди російських істориків і політиків про те, що України, як країни, до минулого століття взагалі не було і її придумали. Цю псевдонаукову тезу спростовують десятки мап XV—XVІІ ст., які свідчать, що в ті часи в західноєвропейській картографії назва Ukraіne, Ukraіna, Ukranіa, Ukraіnіa, Ukrayne, Okraіnіa була досить поширеною, як і термін «Україна земля/край козаків» — Ukraіne ou Pays des Cosagues, Ukraіne Cosackіsche Lender, Terra Cozacorum. Показово, що назва «Україна» співвідносилася з різними територіями, тобто охоплювала чималу площу. Серед авторів картографічних творів, про які йдеться, — голландські В. Я. Блау, Й. Блау, В. Гондій, П. Мортьє, П. Шенк, Й. Ковенс, французькі — Г. Боплан, П. Дюваль, Г. Сансон, Н. де Фер, німецькі — Й. Б. Гоманн, М. Зойтер, Т. К. Лоттер, італійські — Дж. А. Ріцці-Дзанноні, Дж. Дж. де Россі та багато інших.
Генеральна карта України з прилеглими провінціями. 1648 р.
Географічний та історичний «паспорт» нації
Президент Картографічного товариства США Девід Рамсі нещодавно виклав у відкритий доступ онлайн-колекцію із 67 тисяч оцифрованих зображень старовинних карт. На 314 із них — територія України. Найдавніша з цих мап датується 1541 роком (а перше друковане зображення українських земель є в «Географії» Птоломея на Десятій карті Європейської Сарматії; Болонья, 1477 р.). У XVІ ст. і пізніше географічні карти мали не лише практичне застосування у військовій справі чи в мореплавстві, а й були своєрідними витворами книгодрукарського мистецтва. Вони оформлювалися різними рамками, картушами (прикрасами у вигляді декоративного щита, напіврозгорнутого пергаменту з гербами, різними малюнками), на яких можна побачити і українських козаків з шаблями. Тож стародавні мапи відображали бачення України й українського, козацького народу європейцями, фіксували її кордони та топоніми. У цих історичних «паспортах» фіксуються назви територій — Русь (саме тут, на наших теренах, а не там, де нині Москва), Волинь, Поділля, Чернігівщина, річок — Борисфен (Дніпро), Бог (Південний Буг), міст — Гумань (Умань) та багатьох інших. Тож ми здавна були окремою територією, зі своїм окремим народом і національним колоритом, про який у XVІІ ст. в «Описі України», додатку-поясненні до своїх мап, розповість відомий французький картограф Гійом Боплан.
— На мапі Литовського князівства від 1613 року вже є позначка — Україна, це слово написано трохи вище Ржищева, — каже магістр державного управління Олександр Лашко, який підготував та видав освітні та туристичні карти «Гетьманські столиці», «Замки та фортеці України» тощо. — Вперше цей топонім як назва краю, країни зустрічається в Іпатіївському літописі під 1187 р. з приводу смерті князя переяславського Володимира Глібовича: «Плакашася по нем всі переяславці, бо князь добр і кріпок на раті, і мужеством кріпком показася, всякими добродітелми наполнен, о нем же Україна много постона». Другу згадку про Україну цей же літопис подає під 1213 роком, розповідаючи, що князь Данило «прия Берестий, і Угровеск, і Верещин, і Столпє, Комов і всю Україну». Тут Україна визначається як цілком окреслений край.
— Цікаво, що найпростіші картографічні зображення, їх називають «предкарти» або «доісторичні карти», були відомі у первісному суспільстві ще в дописемну пору. На них закарбовували інформацію про навколишню місцевість, місця полювання чи рибальства, шляхи кочувань. Відомо близько десяти таких предкарт, знайдених на території України. Найвідоміша з них виявлена у селі Межиріч Черкаської області, на місці стоянки мисливців на мамонтів. «Картограф» доби пізнього палеоліту накреслив її приблизно 15—17 тис. років тому.
Карта частини України — Київське воєводство.
Автор — Гійом Боплан. 1650 р.
З XVІ ст. картографування українських земель у європейських виданнях стає точнішим та більш докладним. Одним із найвідоміших картографів того часу був військовий інженер і капітан, який перебував на польській службі з 1630-го по 1648 рік і знаходився переважно на території України, Гійом Левассер де Боплан. Тривалий час він їздив Україною, вибираючи місця для будівництва замків, фортець та укріплень у прикордонній зі степом смузі дніпровського правобережжя. За завданням польського короля Владислава ІV він складав детальну карту України. Після відставки Боплан упорядкував зібраний матеріал та видав до нього пояснення «Descrіptіon dе ‘Ukraіnіe», твір, відомий як «Опис України». Перший варіант Генеральної карти України Боплана Tabula Geographіca Ukraіnska відомий з рукописного атласу його сучасника Фрідріха Гетканта 1638 р. У 1648-му генкарта, вигравіювана відомим гравером Гондієм, була видрукувана у Гданську. На цій мапі зафіксовано 1293 об’єкти, з яких 993 — населені пункти та городища і 160 назв річок.
Відомо декілька варіантів генеральної мапи України, що відрізняються численними змінами та доповненнями. У 1650 році Гондіус вигравіював та видав Спеціальну карту України (Typus Generalіs Ukraіna). На той момент це була більш детальна мапа, ніж будь-якої іншої країни. До речі, на її картуші, як і на картуші генеральної, є зображення українських козаків.
— Козацький народ так зацікавив і здивував Боплана, що той вирішив розповісти Європі про нього, видавши друком у 1660 р. у Руані «Опис України, кількох провінцій королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн», — каже Олександр Лашко. — Він описує не лише природу краю, дніпровські пороги, а й шляхту, звичаї місцевого люду, ремесла, якими займаються козаки. Наприклад: «Серед цього народу зустрічаються люди, досвідчені у всіх взагалі необхідних для життя ремеслах: теслі для будівництва жител і човнів, стельмахи, ковалі, зброярі, кожум’яки, римарі, шевці, бондарі, кравці і т. д. Вони дуже вмілі у виготовленні селітри, якої в цих краях дуже багато, і виготовляють прекрасний гарматний порох. Жінки займаються прядінням льону і вовни, з яких роблять полотно і тканини для щоденного вжитку. Всі уміють добре обробляти землю, сіяти, жати, випікати хліб, готувати різні м’ясні страви, варити пиво, мед, горілку, робити брагу тощо». Цікаво Боплан пише й про козацькі походи — під час кампаній існувала сувора заборона на спиртне, за порушення якої карали на горло; про вибори старшини, якій посипали голову попелом, щоб не забувала, що вийшла з народу. Це критичне ставлення до влади в українців, як бачимо, збереглося й до сьогоднішнього часу.
— Цей твір викликав таку зацікавленість, що був перекладений всіма європейськими мовами і перевидавався разом із географічними мапами України, — зазначає Олександр Лашко. — Тож у пізніший час на них теж зображували козаків, як на мапі «Частина України, що по народному називається Покуттям» (1670-й, Амстердам), де зображені козаки із списом і луком та алегоричний Дністер у вигляді діда, чи «Частина України, що по народному зветься Брацлавським воєводством» (1721 р., Амстердам) — тут у лівому куті картуша теж вигравіюваний козак.
«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом Баптистом Гоманном». Відома за скороченою назвою «Terra Cosaccorum». 1720 р.
Топоніми і гідроніми ніколи не брешуть
Цікава мапа «Україна або Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії» (1712 р., Нюрнберг). На ній, на тлі палаючої Полтави, зображений гетьман Іван Мазепа зі своїми прибічниками, які повстали проти «братнього» царя Петра І. Карта охоплює територію від Москви на півночі до Чорного моря на півдні, від Перемишля на заході до озера Арпат, тепер на його місці Цимлянське водосховище.
— Це одна із десятків і десятків західноєвропейських карт, які можуть поставити велику жирну крапку у дискусіях про те, що Москва є наступницею Київської Русі і взагалі що це і є Русь-Росія, — продовжує розмову Олександр Лашко. — Нічого подібного. На всіх європейських картах — французьких, голландських, німецьких, італійських нинішня Росія позначалася як Тартарія або Московія. На мапі 1712 р., про яку ми згадали, цю територію позначено як Moscovіtіca. А ось на нашій території, що включає на заході Покуття, Подолію, Карпати, є тут Батурин, Полтава, Чернігів, Новгород-Сіверський і, звісно, Київ, викарбовано дві назви: Russіa і Ukraіna. Гідрографічна мережа українських земель представлена Дніпром, Дністром, Південним Бугом з багатьма правими і лівими притоками та північним узбережжям Чорного моря.
У цій дискусії своє слово може сказати і карта, видана дещо раніше — у 1692 р. — у Парижі. Називається вона «Біла Русь або Московія, поділена на найважливіші царства, князівства, краї, провінції і народи, що перебувають під владою руського царя, що відомий як Великий князь московський. Укладена за численними спогадами королівським географом Сансоном».
— Уже в ті часи Москва на себе приміряла чужу «одежу», — каже Олександр Лашко. — На цій мапі чітко позначені державні кордони Московії зі Швецією, Литвою, Польщею і Кримським ханством, чиї землі ніколи не були «ісконно русскіми». По-друге, українські землі тут представлені Поділлям, Червоною Руссю, Волинню, Бессарабією з Буджацькою ордою та Кримським півостровом у складі Кримського ханства. Вся центральна частина Право- і Лівобережжя названа Україною або країною козаків (Vkraіne ou Pays des Cosagues).
«Карта найобширнішого українського королівства з Київським і Брацлавським воєводствами та прилеглими провінціями за найдосконалішими вимірами, мистецьки вигравіювана на міді та видана коштом Матеуса Зойтера». 1742 р.
Щодо Білої Русі, то так землі московської корони почали називати в кінці XVІІ — на початку XVІІІ ст., зазначає картограф.
— Незважаючи на те, що ця мапа представляє Московію, — каже Олександр Лашко, — землі на схід від Дону зображені доволі схематично, з малою кількістю населених пунктів, схематичним є зображенням мережі річок, вони здебільшого не підписані. Очевидно, що до тих країв європейські картографи не добиралися.
На мапі 1712 р., про яку вже йшлося, доволі детально укладений Кримський півострів — він так і позначений Cremіa (на інших картах це — Tartares de Krіm, або ж Мала Татарія). На цій мапі зображені Кримські гори, річка Кача, портові міста Балаклава, Керч, Монкастро, Кременда. Ці й інші міста, до підкорення Кримського ханства Російською імперією, носили кримськотатарські, турецькі, вірменські, єврейські та грецькі топоніми: Ахтияр (Севастополь), Акмечеть (Сімферополь), Сюйрень (Сирень), Кафа (Феодосія). Якщо Ахтияр своїм указом перейменувала Катерина ІІ, то 80% кримських міст, селищ і сіл примусово змінили свої назви у 1944-му, одразу після депортації кримських татар з півострова, та масово у 1947 р. та 1948 роках.
