Укр | Рус
Росія має понести відповідальність за злочини, скоєні в окупованому нею Криму - Президент Торгівля людьми: 90% вербувальників працюють в Інтернеті 93-річна пенсіонерка з Рівненщини не шкодує для атовців своєї скромної пенсії На 100-річчя лікарні подарували… хірургічний центр <<Вирок>> судді почали писати кров’ю Радник глави МВС України Зорян Шкіряк: Плотницький поїхав до московських кураторів Компанія Ілона Маска Tesla за сто днів завершила монтаж станції зберігання енергії Tesla Powerpack в Південній Австралії Президент України Петро Порошенко мав аудієнцію у Його Величності Короля Бельгійців Філіпа Президент розпочав робочий візит до Брюсселя Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров: у Криму йде спецоперація проти Меджлісу Екс-міністр економіки Польщі: Ідеальних реформ не буває, але треба старатися Генеральною прокуратурою України у співпраці з правоохоронними органами Німеччини викрито злочинне угруповання У Брюсселі під час маніфестації проти режимів Путіна й Лукашенка вимагали звільнити ув’язнених українських журналістів Романа Сущенка і Павла Шаройка Інформація про втечу голови Федерації профспілок України Григорія Осового до Афін з метою уникнення арешту не відповідає дійсності У Криму у лікарні після переслідувань та спроби затримання окупантами померла активістка, ветеран національного руху кримських татар Ваджіє Кашка
загрузка...
Голосування
Який, на вашу думку, найбільш помітний наслідок Євромайдану?

Голосувати
На головну
15.11.2017

Реформа науки — основа розвитку держави

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ

Про реформи в науковій сфері України говорять від початку незалежності.

Немає сумнівів, що вітчизняна наука сьогодні має значні досягнення, які визнаються на світовому рівні. Зокрема, нещодавно у Сполучених Штатах Америки було здійснено запуск модернізованої ракети-носія Antares, випробовування і пуск якої були здійснені за участю фахівців конструкторського бюро «Південне» та інших українських підприємств, а також запущено європейську ракету Vega з українським двигуном. Нам справді є чим пишатися.
Проте протягом останніх 25 років науковий потенціал держави невпинно знижувався. Природне старіння наукового потенціалу доповнювалося відпливом мізків та занепадом дослідницької інфраструктури.
Насправді в Україні відбулася справжня катастрофа в розвитку наукових досліджень. Здебільшого цей факт пояснюють тимчасовими труднощами, пов’язаними з недостатнім фінансуванням. Показово, що аргументи про недостатнє фінансування наукових досліджень переважно лунають від осіб, для яких, з різних причин, головним є збереження існуючого status quo.
Водночас, якщо уважно проаналізувати динаміку фінансування науки в Україні, то показовим є період 2001—2008 рр., в який відбувалось достатньо значне зростання бюджетного фінансування наукових установ України. Наприклад, за цей період фінансування Національної академії наук України зросло майже в 7 разів, Національної академії медичних наук України та наукової складової в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка — майже в 6 разів, Національної академії аграрних наук України — майже в 5 разів.
Проте ефективність такого вкладання коштів платників податків у розвиток наукових досліджень виявилася надзвичайно низькою. У результаті за період 2001—2008 рр. Україна збільшила кількість конкурентоспроможної наукової продукції лише на 25%, в той час, як, наприклад, у сусідній Польщі за цей самий період науковці збільшили аналогічний показник майже вдвічі, за відсутності подібного темпу зростання державного фінансування.
Інший показовий момент — у 2011—2012 рр. Україна вкладала у розвиток науки приблизно стільки ж бюджетних коштів (у відсотковому відношенні), як Румунія, Польща, Туреччина, Аргентина (піввідсотка від ВВП), проте результати були отримані зовсім інші.
Наприклад, у зазначений період наші науковці в 2—5 разів відставали від своїх колег із вказаних вище країн за кількістю наукових публікацій у наукових виданнях, які індексуються наукометричною базою Web of Science.
Також давно не є секретом той факт, що кожен із провідних університетів світу (Гарвардський, Оксфордський, Кембриджський університети, Массачусетський технологічний інститут та деякі інші) створює набагато більше конкурентоспроможної наукової продукції, ніж усі наукові установи та університети України разом узяті. При цьому в цих закладах кількість науковців і дослідників у 5-10 разів менша, ніж, скажімо, в Національній академії наук України.
За опублікованим Всесвітнім економічним форумом індексом глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index) у 2016—2017 роках Україна посіла 85-те місце серед 138 країн, опустившись на 12 позицій порівняно з 2012-м. Зокрема, за показником «наявність новітніх технологій» ми перебуваємо лише на 93-му місці.
Якими ж є справжні причини того, що Україна, маючи потужній науковий та науково-технічний потенціал, відомі в світі наукові школи та визначні наукові досягнення, сьогодні стрімко прямує до групи найвідсталіших країн у науково-технічній сфері?
Абсолютно очевидно, що наявна в Україні система фінансування наукових досліджень та менеджменту науки є вкрай неефективною.
Отже, проблеми науки в Україні полягають не лише в недостатній кількості коштів. Чинна система управління та бюджетного фінансування наукових досліджень безнадійно застаріла й демонструє вкрай низьку ефективність. Адже для вітчизняної науково-технічної системи характерними є інституційно-ієрархічна система організації діяльності та фінансування досліджень, поширення результатів через інституційні канали, формалізованість взаємозв’язків між суб’єктами науково-технічної діяльності. Така система державного управління є вкрай застарілою та неповороткою.
І це тоді, коли в розвинених країнах високий рівень розвитку науки забезпечується шляхом цілеспрямованого виділення коштів на проведення наукових досліджень та досягнення необхідних конкретних результатів на кожному з їх етапів, зокрема за напрямами:
фундаментальних наукових досліджень;
прикладних наукових досліджень;
конструкторських розробок;
одержання нових технологій чи матеріалів тощо.
Тобто наявна сьогодні в Україні система фінансування наукових установ вибудувана так, що фактично щороку мільярди гривень витрачаються насамперед не на розвиток сучасної науки, а на заходи соціального забезпечення науковців (що, в принципі, досить позитивно, проте не може виступати як самоціль), утримання адміністративного апарату (до речі, надмірно забюрократизованого), а також допоміжного та обслуговуючого персоналу національної, п’яти галузевих академій наук, значної кількості їх інститутів, центрів та інших структурних підрозділів.
Крім того, майже не застосовуються загальноприйняті в розвинутих країнах критерії оцінки якості наукових робіт та діяльності науковців і практично відсутня конкурсна система відбору наукових тем та проектів, що практично закриває шляхи для розвитку.
Фінансування наукової сфери здійснюється шляхом виділення бюджетних видатків їх численним розпорядникам. Наприклад, упродовж 2015 року кошти на наукові та науково-технічні роботи отримали 978 організацій!
Така розпорошеність видатків на науку, на мою думку, по-перше, унеможливлює проведення сучасних наукоємних високотехнологічних досліджень, для яких необхідно сконцентрувати значні обсяги коштів; а по-друге, створює підґрунтя для їх нецільового використання.
Така неефективна система фінансування науки, до того ж в умовах досить обмеженого рівня видатків на проведення наукових досліджень, протягом останніх десятиліть призвела до масової міграції «мізків» з України до розвинутих країн. Лише за 2013—2015 роки загальна кількість працівників наукових установ зменшилася на 23 відсотки. Отже, ми спостерігаємо картину стрімкого падіння престижу наукової праці. Талановита молодь не прагне займатися науковою діяльністю або взагалі залишає країну через неможливість забезпечити собі гідний рівень життя. Протягом 2012—2015 рр. кількість молодих учених у системі вищих навчальних закладів зменшилася майже на 9,5 тис., у системі Національної академії наук — на 7 тис. осіб. І ця негативна тенденція з року в рік посилюється.
Необхідно звернути увагу на те, що наука продовжує втрачати функції впливу на соціально-економічний розвиток держави, а показники її науково-технічного потенціалу вже досягли критичного рівня. А це, в свою чергу, створює реальну загрозу національній безпеці України та унеможливлює подальший конкурентоспроможний розвиток її національної економіки.
Тому очевидно: якщо негайно не провести необхідні реформи в науковій сфері, то сучасна наука в Україні може зникнути остаточно.
Українська економіка в період фінансово-економічної кризи вже відчула негативні наслідки фактичної відсутності реформ у науково-технічній сфері та нестворення сприятливого інноваційного середовища для підвищення конкурентоспроможності реального сектору і продуктивної зайнятості. Економічна криза виявила неготовність науково-інноваційної сфери до швидкого впровадження науково-технічної продукції у галузях, де потенційні втрати від використання застарілих технологій особливо значні — у промисловості, енергетиці тощо.
Кризовий стан вітчизняної науково-технічної сфери, поруч із неефективною державною системою фінансування та управління наукою, зумовлений також і її низькою затребуваністю реальним сектором економіки та відірваністю науки від виробництва.
Отже, реформа наукової сфери повинна включати в себе комплекс перетворень, які стосуються оптимізації системи управління, організації та функціонування науки в Україні; реалізації переходу від принципу базового до конкурсного (грантового) фінансування науки, і лише після цього — нарощування обсягів фінансування науки; комерціалізації діяльності наукових установ; зміцнення кадрового потенціалу шляхом забезпечення зміни поколінь у науці, а також інтеграції у світовий науковий простір.
Саме тому ці питання постійно перебувають у зоні особливої уваги керівництва нашої держави.
Зокрема, 3 березня 2017 р. Президент України на зустрічі зі студентами висловив свою точку зору щодо розвитку наукової сфери. «Я твердо переконаний, що українська наука потребує глибокого реформування. Ми повинні значно наблизити її до практики і реалій. Нам потрібно реформувати і систему Академії наук», — зазначив у своєму виступі глава держави.
Також Петро Олексійович підкреслив необхідність більш ефективного використання коштів, що виділяються на науку: «Ми повинні більш плідно використовувати гранти. З одного боку, ми кажемо, що у нас наука дуже бідна, а з другого, мільярди коштів з державного бюджету йдуть і неефективно використовуються в науці... Ми маємо використовувати кращий світовий досвід, коли приватний сектор не спонсоруватиме науку, а замовлятиме дослідження та їх активно використовуватиме».
У травні 2017 р. Прем’єр-міністр України також висловив свою позицію щодо необхідності створення нової системи фінансування науки, а також системи мотивацій і винагород за працю вчених. Він підкреслив, що система фінансування науки, на яку сьогодні спрямовується понад 6 млрд грн на рік, не є ефективною. Володимир Борисович висловив тверде переконання, що зміна системи фінансування науки та підтримки вчених дасть Україні змогу істотно покращити свої позиції в Глобальному інноваційному індексі, а також перевести економіку на інноваційний шлях розвитку.
«Ми абсолютно відкриті до пошуку ефективної моделі розвитку науки, підтримки інновацій у нашій країні. Нашим завданням є змінити підходи і відношення до науки в Україні. Надзвичайно важливе завдання, що стоїть перед нами, — ефективно інвестувати в наукову діяльність, підтримувати інновації, створювати достатній інструментарій для того, щоб напрацювання, які має сьогодні Україна, могли трансформувати в реальний сектор економіки. Кожен винахід робить країну сильнішою», — наголосив Прем’єр-міністр України.
Крім того, наприкінці 2016-го відбулася нарада В. Гройсмана з представниками Національної академії наук, галузевих академій наук та вищих навчальних закладів, на якій були поставлені завдання щодо підготовки проекту реформи, яка б зробила ефективною систему фінансування науки в країні. Після розгляду та затвердження цього проекту мало б відбутись й істотне збільшення фінансування науки. Проте відтоді вже минув рік, а відповідного проекту так і немає.
У зв’язку з цим пропоную своє бачення нової моделі фінансування науки в Україні.
У розвинених країнах при фінансуванні наукових досліджень разом із державою значну роль відіграють також і представники бізнесу. В Україні ж на сьогодні основним джерелом підтримки науки поки що залишається тільки держава.
Кошти з державного бюджету можуть розподілятися трьома основними способами: фінансування наукових установ, фінансова підтримка окремих дослідників і конкурсне фінансування наукових досліджень (гранти).
При першому способі фінансування бюджетні кошти передаються науковій установі, яка в подальшому розподіляє їх між своїми інститутами за відповідними програмами. Кошти спрямовуються до інститутів, з інститутів — у лабораторії, із лабораторій — у дослідницькі групи. За цією моделлю для зміни напрямів фінансування та виділення необхідних коштів для розвитку нових наукових напрямів необхідно одночасно вносити зміни по всій вертикалі проходження фінансових потоків. У такий спосіб швидко та гнучко здійснювати перерозподіл коштів з метою розвитку нових, перспективних наукових галузей практично неможливо. Проте за цією моделлю існує реальна можливість масштабного акумулювання фінансів за пріоритетними напрямами.
За другим способом фінансування — підтримки окремого дослідника — методи і способи проведення дослідження, шляхи вирішення наукової проблеми вчений обирає сам. До цієї моделі належать наукові премії, наукові стипендії тощо.
При конкурсному фінансуванні наукових досліджень кошти виділяються групам активно працюючих вчених, які подають свої проекти на конкурси відповідно до опублікованих правил. Ці проекти проходять усі етапи багатоступінчастого конкурсу, під час якого експерти оцінюють наукову ідею проекту, очікувані результати дослідження, можливі області їх застосування, а також, можливо, попередні досягнення колективу — успішно завершені роботи, активність публікацій тощо. Інститути також можуть взяти участь у цьому процесі як первинні одержувачі коштів, адресованих переможцям конкурсів. У цих умовах фінансування отримує колектив найкраще підготовлених вчених.
Основною відмінністю такої моделі від попередньої є те, що при конкурсному фінансуванні підтримка спрямована на колектив вчених, а не на інститут (наукову установу), а також на підтримку конкретних наукових проектів і досліджень, а не загальних тем і планів.
У світі вже давно використовують досить ефективний спосіб фінансування наукових досліджень через систему грантів. Організації, які здійснюють конкурсне фінансування науки, зазвичай мають форму наукових фондів.
Саме модель конкурсного (грантового) фінансування є найбільш досконалою і цілком адекватною з урахуванням сучасних умов формою підтримки та управління науковими дослідженнями в Україні.
На жаль, сьогодні в Україні практично відсутнє конкурсне фінансування наукових досліджень, запровадження якого передбачене Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Практично нині здійснюється лише базове фінансування. Загальна частка конкурсного (грантового) фінансування в Україні є мізерною і не перевищує 3 відсотків від загального обсягу коштів, що спрямовуються на науку. Наприклад, щорічне фінансування наукових досліджень за рахунок грантів Державного фонду фундаментальних досліджень становить лише приблизно 0,6% бюджетного фінансування наукової сфери. Тоді як у світі, навпаки, більша частина фінансування наукових досліджень здійснюється за рахунок конкурсного фінансування у рамках виконання пріоритетних програм.
Отже, першочерговим завданням є негайна реалізація переходу від принципу базового державного фінансування науково-технічної діяльності до проектного і грантового фінансування.
З цією метою Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26 листопада 2015 р. № 848-VIII передбачив утворення в Україні Національного фонду досліджень, основним завданням якого є грантова підтримка фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних, суспільних та гуманітарних наук; прикладних наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.
Відповідно до вимог цього закону, Національний фонд досліджень мав розпочати свою роботу ще у 2016 році. На жаль, ця надважлива норма закону до цього часу так і не реалізована.
Мало того, проектом закону «Про Державний бюджет України на 2018 рік» передбачено всього 90 млн грн для грантової підтримки наукових досліджень за результатами конкурсного відбору, який має проводити Національний фонд досліджень. А це становить лише 1,5% від загальної суми видатків, передбачених на науку.
Цілком зрозуміло, що закладене в проекті бюджету на наступний рік співвідношення базового та конкурсного (грантового) фінансування науки в Україні жодним чином не сприятиме поліпшенню нинішньої катастрофічної ситуації з розвитку наукових досліджень та не вплине на ефективність фінансування науки в державі.
Погоджуючись, що модель фінансування науки має бути диференційованою, вважаю, необхідно передбачити, що така змішана модель повинна забезпечити ефективне використання державних ресурсів з метою стимулювання наукових досліджень і створення інноваційної продукції.
Так, базове бюджетне фінансування наукових досліджень має надаватися з метою забезпечення таких наукових напрямків:
1. Розвиток найважливіших для держави фундаментальних наукових досліджень, зокрема в інтересах національної безпеки й оборони.
2. Розвиток інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності.
3. Збереження наукових об’єктів, що становлять національне надбання.
4. Підготовка наукових кадрів.
Необхідність підтримки розвитку фундаментальної науки в спосіб базового фінансування також пов’язана зі здобуттям нових знань. Це, в свою чергу, вкрай важливо для потенційного їх практичного застосування і розвитку престижу науки України в світі.
Решта ж державного фінансування — і фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних, суспільних та гуманітарних наук, і прикладних наукових досліджень та науково-технічних експериментальних розробок має розподілятись виключно на конкурсних засадах у вигляді грантової підтримки цих наукових досліджень.
Крім того, державне фінансування на галузеві прикладні наукові дослідження та практичні конструкторські розробки необхідно розподіляти через систему конкурсів, які мають проводитись відповідними профільними міністерствами чи іншими центральними органами виконавчої влади (наприклад, для військових цілей — Міноборони, медичних — МОЗ, аграрних — Мінагрополітики і т. п.). Це, з одного боку, диверсифікує можливі джерела фінансової підтримки для дослідників, а з другого — зумовить більш фаховий відбір виконавців такого типу наукових розробок та значно зменшить бюрократичну складову, адже тепер ці органи не матимуть звертатися до МОН чи НАН, щоб домовитись про проведення необхідних їм наукових досліджень, а зможуть самостійно оголошувати відповідний конкурсний відбір, визначати виконавців, замовляти та фінансувати проведення наукових досліджень.
Водночас варто зазначити, що у забезпеченні високого рівня наукових досліджень не можна покладатися лише на державні кошти. Якщо фундаментальна наука має фінансуватись за рахунок державного бюджету, то проведення прикладних досліджень та розробок держава і промислові підприємства мають здійснювати на паритетних засадах. Наприклад, у Європі окремі країни ставлять за мету досягти фінансування прикладних наукових досліджень за рахунок приватних інвестицій, що становить до двох третин від загального обсягу фінансування наукової сфери. Проте для того, щоб залучити бізнес до підтримки наукових досліджень, слід створити сприятливі умови для виробництва — забезпечити захист прав на інтелектуальну власність, правил конкуренції, системи пільгового оподаткування і корпоративного менеджменту.
Отже, нині в Україні необхідно здійснити перехід від моделі базового інституційного фінансування науки до більш конкурентоспроможної моделі, яка б передбачала переважно проектне і грантове фінансування з використанням різних державних і приватних джерел.
За певний зразок, за яким могла б функціонувати реформована вітчизняна наукова сфера, можна взяти досвід ефективної моделі фінансування та менеджменту наукових досліджень Товариства імені Макса Планка в Німеччині (аналог НАН України), яке об’єднує 82 наукові інститути. Товариство гнучко реагує на сучасні запити в науково-технологічній сфері, завдяки чому динамічно змінюється та розвивається спектр наукових досліджень. Основні засади його діяльності:
— бюджетне фінансування поєднується з грантовим та коштами комерційних замовлень;
— відкриття нових тем відбувається на конкурсній основі із залученням зовнішньої експертизи;
— практикується тісна взаємодія між інститутами та міждисциплінарний характер досліджень;
— велика увага приділяється комерціалізації наукових розробок. При товаристві створено Інноваційний центр «Max-Planck Innovation GmbH», який допомагає вченим оцінити винаходи, запатентувати їх, заснувати стартап-компанію та вивести отримані технології на ринок.
Надзвичайно успішно реалізується співпраця науки з виробництвом, перетворення основних результатів досліджень на продукти, які сприяють економічному та соціальному прогресу.
Вчені Товариства імені Макса Планка тісно пов’язані з німецькими університетами, 80% докторів наук активно залучені до навчального процесу. Високий рівень фундаментальної науки дає змогу забезпечити якісне викладання в провідних університетах.
Крім того, побудова сучасної ефективної моделі фінансування та менеджменту наукових досліджень неможлива без урахування необхідності інтеграції вітчизняної науки до Європейського дослідницького простору.
Відповідно до статті 374 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, підписаної в 2014 р., сторони розвивають та посилюють наукове та технологічне співробітництво з метою і наукового розвитку як такого, і зміцнення свого наукового потенціалу для вирішення національних та глобальних викликів. У статті 375 цієї угоди йдеться про залучення України до Європейського дослідницького простору з метою сприяння розвитку конкурентоспроможної економіки та суспільства, яке базується на знаннях.
Цілком зрозуміло, що Україна самостійно, без об’єднання з іншими розвинутими країнами, після 25 років стагнації в сфері науки, технологій та інновацій не здатна сконцентрувати критичну масу ресурсів (дослідників, інфраструктури, бізнесу та фінансів) для належного інноваційного розвитку.
Підписавши Угоду про асоційоване членство до рамкової програми «Горизонт-2020», Україна стала повноправним членом партнерства «Європейський дослідницький простір», який управляється за відкритим методом координації, що використовується ЄС і в інших сферах та послуговується системою відповідних механізмів взаємодії. Україна, на жаль, має досвід діяльності лише в рамках централізованої системи управління, і такий метод координації є для нас новим. Але саме в сфері науки та інновацій Україна, як асоційований член, може зрозуміти, як працюють механізми ЄС і в інших галузях. Від того, наскільки швидко Україна засвоїть усі позитивні та негативні сторони такої взаємодії, значною мірою залежать успіхи нашої держави і в інших євроінтеграційних процесах.
Країни Європейського Союзу за останні 15 років уже пройшли довгий шлях узгодження національних політик та інтересів для побудови п’ятого ступеня свободи — вільного переміщення знань у будь-якій формі: дослідників, інфраструктур та знань. Нині Європейський Союз сформував механізми, що дають змогу уникнути розпорошеності зусиль та їх дублювання серед 28 країн ЄС, і запропонував долучитися до цього процесу асоційованим країнам ЄС.
Тому досвід Європейського Союзу та співпраця з ним є надзвичайно важливими для нас.
Ставши у 2015 році асоційованою країною у рамковій програмі з науково-технічного співробітництва, Україна разом із доступом до відповідних фінансових ресурсів отримала можливість узгодити національну наукову політику для вільного обміну знаннями через обмін дослідниками, створення спільної інфраструктури, обміну даних, технологій та навичок, а отже — зменшити технологічний розрив із розвинутими країнами.
Тепер ми маємо змогу і повинні активно брати участь у відкритих європейських інноваційних екосистемах і для вирішення спільних глобальних викликів, і для створення доданої вартості у високотехнологічних галузях промисловості.
Спільні дослідницькі та е-інфраструктури стають потужною складовою вирішення глобальних викликів, розвитку проривних напрямів та інновацій, а також механізмом зменшення технологічного розриву з країнами високого рівня достатку.
У травні 2015 р. Рада з конкурентоспроможності при Раді міністрів ЄС затвердила Дорожню карту Європейського дослідницького простору (ЄДП) на 2015—2020 рр., яка базується на пріоритетах «5+1», та запропонувала прийняти на національному рівні плани з імплементації цієї дорожньої карти і забезпечити подальший моніторинг їх реалізації.
Зокрема, пріоритети Європейського дослідницького простору передбачають:
— побудову ефективних національних дослідницьких систем шляхом використання міжнародної експертизи і найкращих практик з оцінювання наукових інститутів та університетів для їх базового фінансування, а також міжнародні принципи peer review для здійснення проектного фінансування;
— оптимальне використання інвестицій у наукові інфраструктури, для чого пропонується не створювати дослідницькі інфраструктури з нуля, а вдосконалювати вже наявні, налагоджувати співпрацю щодо проведення спільних грантових наукових досліджень, спільно використовувати результати досліджень за державними науково-технічними проектами, що дасть змогу зменшити дублювання в роботі та підвищить критичну масу дослідників для досягнення результату;
— активізацію міжнародної співпраці, зокрема підвищення мобільності дослідників для обміну ідеями, знаннями та навичками;
— побудову ефективної системи обміну науковими знаннями, для чого створюється відкритий доступ до публікацій і результатів наукових досліджень шляхом побудови спільного цифрового дослідницького простору;
— дотримання принципу гендерної рівності.
22 червня 2015 року відбулася конференція «A new start for Europe: Opening up to an ERA of Innovation/Conference», яка стала переломним етапом для нової наукової та інноваційної політики Європи. Зокрема, було визначено необхідність переходу до реалізації дорожньої карти ЄДП 2015—2020 на національному рівні. ЄС розглядає імплементацію дорожньої карти ЄДП 2015—2020 як національний план реформ.
Проте в питаннях імплементації пріоритетів ЄДП в Україні значного поступу не спостерігається. Зокрема за два роки, що спливли, наказом МОН № 1273 від 11 вересня 2017 р. було утворено лише робочу групи з розроблення дорожньої карти інтеграції України до Європейського дослідницького простору.
Отже, час стрімко спливає. Чи встигнемо ми зрозуміти, що інтеграція в Європейський дослідницький та інноваційний простір — це державна інвестиція в майбутнє України? Як і в інших галузях економіки, де виконання вимог, процедур та стандартів необхідне самій Україні для її реформування і ліквідації відставання, виконання пріоритетів Європейського дослідницького простору необхідне національній науковій системі для підвищення її ефективності та конкурентоспроможності.
Виходячи з вищезазначеного, вважаю за необхідне на базі Міністерства освіти і науки України створити робочу групу за участю представників усіх стейкхолдерів наукової сфери — Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, Комітету з питань бюджету, Мінфіну, Мінекономрозвитку, Національної академії наук та національних галузевих академій наук, університетів тощо, яка б невідкладно перейшла до розробки необхідних змін і до законодавчих актів, і до відповідних підзаконних нормативно-правових документів, а також створити план основних заходів щодо формування нової моделі фінансування наукових досліджень та менеджменту науки.
При цьому необхідно передбачити розвиток конкурсного (грантового) фінансування досліджень через процедуру незалежної, зокрема й міжнародної, експертизи, одночасно обов’язково запровадивши систему моніторингу — проведення вимірювань та оцінювання наукових інститутів та університетів. Розподіл базового фінансування має здійснюватися на основі оцінки результатів роботи інститутів та установ за певний період часу, наприклад, за останні 3 або 5 років.
Співвідношення між базовим і грантовим фінансуванням науки має поступово змінюватись і протягом найближчих 3—4 років досягти рівня 60—70% грантового фінансування (нині ця величина становить 3%). Для цього вже найближчим часом має розпочати свою діяльність Національний фонд досліджень.
Водночас за 3—5 років поетапно має збільшуватися і загальний обсяг бюджетного асигнування на науку від цьогорічних 0,18% до встановлених законом 1,7 % від ВВП. При цьому необхідно обов’язково передбачити кошти на забезпечення університетської науки, визначивши рівень такого фінансування у обсязі щонайменше 30 відсотків від загального розміру коштів, що виділяються на розвиток науки.
Також вважаю за необхідне створити Фонд з управління майном академій та наукових установ, якому передати в оперативне управління майнові комплекси та все нерухоме майно наукових організацій, а також забезпечити можливість колективного користування науковим обладнанням, за якої всім учасникам дослідницького простору буде забезпечено доступ до сучасної науково-технічної інформації.
Крім того, важливе значення матиме реалізація низки заходів із комерціалізації наукових знань, забезпечення створення інноваційних центрів при наукових установах та вищих навчальних закладах, а також активізації наукової складової в системі вищої школи, потенціал якої значний, але нині не використовується повною мірою.
Необхідно також якнайшвидше розробити за участю представників наукової спільноти та невідкладно почати імплементацію дорожньої карти інтеграції України до Європейського дослідницького простору.
Я впевнений, що реалізація комплексу запропонованих заходів щодо формування нової моделі фінансування наукових досліджень та менеджменту науки протягом досить короткого часу дасть змогу досягти наступних цілей:
— створити ефективну та збалансовану систему фінансування науки;
— забезпечити диверсифікацію джерел фінансування наукових досліджень;
— надати науковцям, зокрема, що дуже важливо, — молодим вченим, можливість безпосереднього доступу до отримання фінансової підтримки на проведення наукових досліджень та створити сучасну ефективну систему мотивацій, що забезпечить можливість для українських науковців та дослідників отримувати гідну заробітну плату за виконувану ними роботу;
— підвищити престижність праці вчених, зупинити їх масовий відтік до закордонних наукових закладів та університетів, а отже, вирішити проблему забезпечення вітчизняної науки висококваліфікованими науковими кадрами.

 

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ,
народний депутат України,
перший заступник голови
Комітету Верховної Ради України
з питань науки і освіти,
член-кореспондент НАПН,
доктор педагогічних наук.

Всі статті рубрики На головну