Архівні документи про Голодомор 1932—1933 років
Знайомство з архівними документами про Голодомор вражає. Ці пласти джерел, що зберігаються в центральних та обласних архівних установах України, не потребують роз’яснень і коментарів. Це оригінальні документи, які розповідають про страшне лихо, що випало на долю народу. Читаючи листи громадян до вищого керівництва держави із проханням розібратися, допомогти, врятувати — розумієш, що вони адресувалися бездушним катам, проймаєшся невимовним жалем до цих людей. Ті листи, зазвичай, не доходили до адресатів, проте пильно вивчалися спецорганами СРСР.
Влада знала про масштаби голоду, адже відповідна статистика надходили до центральних органів управління та до вищого керівництва. Так, у довідці Держполітуправління УСРР від 12 березня 1933 року підсумовувалось, що «за даними, які надійшли в лютому—березні, труднощі з продовольством зафіксовано в 738 населених пунктах 139 районів, де голодує 11 тис. 67 сімей. Серед голодуючих 17 тис. 308 осіб мають гострі захворювання через недоїдання. За цей само період померло від голоду 2 тис. 487 осіб. Найбільша кількість фактів голоду зареєстрована наприкінці лютого та на початку березня. В окремих місцях це явище набуло масового характеру». А далі повідомлялося про ще страшніші речі: «Зареєстровано факти вживання в їжу м’яса котів, собак та загиблих коней. Випадків людоїдства зафіксовано 28. Більша частина з них належить до третьої декади лютого та початку березня. 19 випадків людоїдства із 28 припадає на Київську область. У лютому також мали місце 13 випадків трупоїдства».
Як бачимо, влада знала реальну ситуацію в українському селі. Інша річ, чи хотіла вона її виправити? До того ж, місцеве партійно-радянське керівництво, хто, боячись репресій, а хто, прагнучи вислужитися перед центром, намагалося будь-що виконати нереальні плани хлібозаготівель. Архівні документи розкривають масштаби репресивних дій влади в ході «боротьби за хліб». Арешти, ув’язнення й розстріли, виключення з колгоспів та виселення, конфіскація майна й накладення штрафів, занесення сіл на «чорні дошки», заборона виїжджати за межі України — це далеко не повний перелік методів, які використовувала влада. Статистика реалізації таких заходів вражає. Наприклад, на «чорну дошку» (продовольча блокада, оточення сіл військами та міліцією) у 1932—1933 роках занесено 180 або 25% районів УСРР.
І така політика давала потрібний для «влади народу» результат: українське село вимирало. А в цей час, як свідчать документи, зерно псувалося на залізничних станціях та в морських портах, чекаючи черги на вивезення за кордон чи в інші регіони СРСР.
Щодо загальної кількості загиблих від голоду в 1932—1933 роках, то дослідникам доводиться підраховувати цифри за різними джерелами, порівнювати численні статистичні дані. Адже радянська влада приховувала голод, а тому причинами масової смертності називали захворювання, що аж ніяк не пов’язані з виснаженням від недоїдання.
У квітні 1935 року начальник Управління народногосподарського обліку УСРР Олексій Асаткін у повідомленні про стан обліку населення України, надісланому секретарям Центрального комітету КП(б)У Станіславу Косіору та Павлу Постишеву, вказував кількість померлих упродовж 1932 року — 668 тис. 158 осіб, а в 1933-му називав цифру від 1 млн 850 тис. 256 осіб до 1 млн 908 тис. 900 осіб. Також він зауважував про «різке падіння природнього приросту населення» в 1932 році та «не лише відсутність природнього приросту, а й надзвичайне скорочення населення, а саме, у кількості 1 млн 379 тис. 571 осіб» у 1933 році. Щоправда, одразу припускав можливість помилок та неправильність поточного обліку населення. Сучасні історики називають демографічні втрати від Голодомору 1932—1933 років в Україні в межах 4,5—7 млн осіб.
До трагедії українців влада була байдужою, адже основної своєї мети вона досягла. Вкрай цинічною є оцінка «сільськогосподарської політики» в Україні в цей період, дана головою Раднаркому УСРР Власом Чубарем у підсумковій доповіді на об’єднаному пленумі Центрального комітету та Центральної контрольної комісії КП(б) У 18 листопада 1933 року: «Внаслідок упертої більшовицької боротьби підсумки 1933 сільськогосподарського року набагато кращі за попередні роки. Дійсно, цього року ми досягли значних успіхів у боротьбі за перетворення всіх колгоспів на більшовицькі. Цього року ми створили міцну базу для того, щоб усіх колгоспників зробити заможними. Ми ще не спромоглися остаточно вирішити це питання 1933 року, але ті досягнення, що ми їх вже маємо, є перші кроки, і нашим подальшим завданням є цілковите втілення в життя цього гасла». А далі він хизувався тим, що Україна «виконала план хлібоздачі дотерміново — до Жовтневих свят; заготували на цей час понад 220% в порівнянні зі здачею 1932-го; радгоспи на це число здали хліба майже втричі більше, ніж минулого року». За логікою тоталітарної системи, ті, хто її будував, були нею ж і знищені. Згадані вище діячі — В. Косіор, П. Постишев, В. Чубар, О. Асаткін — були розстріляні впродовж 1937—1939 років.
Нижче подаємо витяги з документів із фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, які розкривають жахливі реалії життя українського народу в умовах Голодомору 1932—1933 років. Ці матеріали десятки літ зберігалися під грифом «Цілком таємно». Документи подаються мовою оригіналу зі збереженням стилістики та орфографії.
Світлана ВЛАСЕНКО,
начальник відділу ЦДАГОУкраїни,
кандидат історичних наук.
Витяг із листа генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора Й. Сталіну. 26 квітня 1932 р.
[...] У нас есть отдельные случаи и даже отдельные села голодающие, однако это только результат местного головотяпства, перегибов, особенно в отношении колхозов. Всякие разговоры о «голоде» на Украине нужно категорически отбросить. [...]
С кормежкой в колхозах в Степи дело большей частью — не особенно хорошо. Но многие колхозы все-таки живут не плохо. Наиболее туго везде с хлебом. Отсутствие хлеба, голод является темой, в отношении которой кулак и его агентура развивают бешенную кампанию, пускаясь на всевозможные провокации. [...]
Витяг із довідки відділу агітації і масових кампаній ЦК КП(б)У. 28 квітня 1932 р.
З 1 січня до 22 квітня безпосередньо до ЦК КП(б)У [надійшло], а також надіслані від Секретаріату тов. Сталіну разом 115 листів у справі перекручування по хлібозаготівлі, примусового усуспільнення худоби тощо.
Найбільша частина листів припадає на квітень місяць — 64.
Частина цих листів агітмасовий відділ ЦК КП(б)У направив для перевірки до обкомів і райкомів, а по окремих відряджено товаришів для перевірки на місці.
Характерні моменти з листів, що надійшли в квітні місяці, наводимо у зведенні, що Вам при цьому надсилаю.
Зведення з листів, що надіслані до ЦК ВКП(б) — тов. Сталіну й ЦК КП(б)У
«Шановний тов. Сталін, чи є закон радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо уже з 1 січня 1932 р. в своєму колгоспі ні фунта хліба і сейчас не тільки Горби, а взять треба Глобинський і Семенівський райони, де поголовний голод серед народу. Ми, колгоспники, і вирішили спросити — що буде далі. Постає вопрос. Як ми можемо строїти соціалістичне строітєльство народного господарства, коли ми обрічені на голодну смерть, бо ще до урожаю 4 місяці і спрашуємо, за що ми бились на фронтах: за те, щоб сидіть голодними, щоб бачить, як вмирають діти в корчах з голоду». (Лист тов. Сталіну з Глобинського району на Кременчуччині, с. Горби, від колгоспників — без підпису).
«Наши рабочие колхозники не имеют ни куска хлеба и даже есть такие, что, не имея ничего, с голода пухнут. Лошади в колхозах дохнут, а люди делят их и едят, что и приводит к массовому заболеванию, санитария отсутствует. Спрашивается, почему в Воронеже, Анновке, Москве, Кубани, Тифлисе, Крыму — есть хлеб дешевый, сколько угодно и какой угодно, а на Украине — нет. [...]» (Лист до ЦК ВКП(б) із Фастова (анонімка)).
«З самого початку ми стояли за радянську владу і зараз не хочемо, щоб вона втрачала авторитет, але ми вже не в силах терпіти і просимо — зверніть увагу: у нас уже пухлі від голоду діти. Нас 284 чоловіка, щоб по одиночки нас не брали у ГПУ, ми не підписуємо». (Лист до ЦК КП(б)У із Снігурівки. Анонімний лист тов. Сталіну).
«З мого села виїхало 50% населення, чоловіків 80%. Село було середняцьке — 650 дворів. Коней здохло 200 з гаком штук, що складає 50%, здихають і далі. Люди їдять кінське м’ясо, тих коней, що здохли, або беруть з котла, що вариться для свиней, бо хліба і картошки немає, коли не абсолютно, то відсотків на 95. Ваше трактування селянського питання (в питаннях ленінізму — йде на смарку), що хліб треба забрать і селянина заставить робити так, як робить робочий, тоже треба, але голодного примушувати робить — це щось не клеїться. Зараз коли не 3/4, так половина України їде в Росію, Білорусію за хлібом, бо там є». (Лист тов. Сталіну із с. Ланінці Прилуцького району від Розбарського В. Л.).
«Открытое письмо крестьян Винницкой области и части Киевской. В нашей местности голод охватил все районы. Все крестьянство движется и удирает из сел, дабы спастись от голода. В селах в день умирает от голода по 10-20 семей, дети двинулись кто куда, все станции железных дорог переполнены отъезжающими крестьянами. В деревнях не осталось ни лошадей, ни скота, голодных крестьян-колхозников голод заставляет бросить все и идти в свет. Есть случаи в Шевченковском районе, когда целые села заражены болезнью — сапом, потому что кушали дохлых лошадей. [...]» (Лист тов. Сталіну, Калініну і Молотову, м. Вінниця, від члена ВКП(б) з 1925 р. Крофана П. С.).
«Тов. Сталин, Вам, очевидно, идут сведения, что кругом хорошо, и это видно из выступлений на ХVІІ партконференции. Я Вам только одно скажу: на селе несчастье, люди голодают, лошади дохнут, и уже люди начали с голоду умирать, зерна нет даже на 50% на площадь сева, в общем, полное разорение. Советую Вам: выедьте сами в село и посмотрите на село не в России, а вот здесь, на Украине, хотя бы Киевской области. Я два дня тому приехал из села, я там своими глазами видел все то несчастье, как через каждые 2-3 сажня по дороге лежат дохлые лошади и их крестьяне режут по куску и едят. Больно смотреть на тех несчастных детей и женщин, пропадающих с голоду, ожидающих, что с Москвы отец привезет одну-две буханки хлеба, ибо все едут в Москву, Ленинград, Минск за хлебом. [...]» (Лист тов. Сталіну від Смірнова П. В., м. Київ).
Витяг зі зведення відділу агітації і масових кампаній ЦК КП(б)У. 4 травня 1932 р.
«В Компаниевском районе люди поели сапных дохлых лошадей и несколько человек заболели сапом. По дороге много дохлых лошадей. Бегство из села: из села, кто посильней физически и материально, выезжали в города, а которым нет возможности выехать, пухнут от голода и умирают голодной смертью, уже есть много жертв».
«Матери подбрасывают по несколько душ детей к детдомам и на вокзал, а сами удирают, оставляют записки: «Создали голод — кормите теперь наших детей». На селе в большинстве остались старые да малые — нетрудоспособные. [...]» (З листа робітника Іванченко, м. Зінов’ївське).
Витяг із листа студента, комсомольця Г. Ткаченка генеральному секретареві ЦК КП(б)У С. Косіору. 18 червня 1932 р.
[...] Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т. інш. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25—30% відносно тієї, що була в 1925—28 рр. В колгоспах, в яких було коней 100—150, зараз тільки 40-50 та й ті такі, що падають. Людство страшенно голодає. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний доводив хоч як десь в 1927-28 рр. про те, що при радянській владі можуть помирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв би або й зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно.
Ну, а що ж ми маємо зараз? — Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька день знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природно, заривають в яму й квит, а на другий день цього ж, що заривав попереднього находять труп — мруть з голоду.
Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур’яну з звичайною макухою. А «начальство» виголошує красноречиво «за темпи, за соціалізм». Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно попід углами стоять цілими сім’ями селяни і просять-плачуть кусок хліба, вже поопухали з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів. [...]
Так живуть всі люди: студенти, робітники, селяни і т. інш. І я не знаю, чого народ гине з голоду і словами скільки завгодно розговорів різних, а ділом мовчать.
ЦК мабуть не бачить цього, або не уявляє. На цей рік може бути надія не на лучше, а ще на гірше, бо великий неврожай, як видно буде, а плани хлібозаготівель ще більші навалено на колгоспи.
Тепер, шановний Станіслав Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи до гнойні і згубств, хіба так можна будувати соціалізм?... Хіба в нас буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе й безсиле та й того залишиться живим 50%. [...]
Витяг із резолюції ІІІ Всеукраїнської конференції КП(б)У. 6—9 липня 1932 р.
Встановлений для України план хлібозаготівель в 356 млн. пудів по селянському сектору конференція приймає до безпосереднього виконання.
[...] Україна має всі можливості успішно виконати план хлібозаготівель [...] Щоб успішно впоратися з хлібозаготівлями та з справою організаційно-господарського зміцнення колгоспів, партійна організація повинна якнайрішучіше і нещадно викривати опортуністів, капітулянтів та скигліїв, що вбачають причину труднощів і ускладнень цього року на Україні у великих темпах, у великих завданнях, які вони заздалегідь вважають за шкідливі і нездійсненні. [...]
Телеграма першого секретаря Закавказького крайового комітету ВКП(б) Л. Берії генеральному секретареві ЦК КП(б)У С. Косіору. 27 жовтня 1932 р.
На основании решения СНК Союза 22 октября подлежит отгрузке ЗСФСР 23 000 тонн хлеба. Нами уже направлены люди для ускорения приемки. Просим Вашей поддержки ввиду тяжелого положения снабжения Края.
Витяг із постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про вивіз хліба в листопаді». 18 листопада 1932 р.
Зобов’язати Заготзерно [...] відвантажити зверх експортного завдання, що є, не пізніше 8-го грудня 99 тис. тон пшениці, в т. ч.: Москві — 50 тис. тон, Іванову — 15 тис. тон, Закавказзю — 20 тис. тон, Горький — 10 тис. тон, Криму — 4 тис. тон, і 23 тис. тон пшеничного борошна, в т. ч.: Ленінграду — 14 тис. тон, Закавказзю — 5 тис. тон, Москві — 1,5 тис. тон, Білорусі — 2 тис. тон, і Західній — 0,5 тис. тон. В рахунок зазначеного завдання зобов’язати Заготзерно до 25 листопада відвантажити всю фактичну наявність за станом на 20 число на залізничних пунктах комерційної і непфондівської пшениці. [...]
Витяг із проекту постанови Політбюро ЦК КП(б)У «Про занесення на чорну дошку сіл, злісно саботуючих хлібозаготівлю». 29 листопада 1932 р.
Утвердить следующее постановление Совнаркома УССР о занесении на черную доску сел, злостно саботирующих хлебозаготовки.
За явно злостный саботаж, организованный кулацкими и контрреволюционными элементами и срыв выполнения плана хлебозаготовок — занести на черную доску следующие села: [подається список сіл].
В отношении этих сел провести следующие мероприятия:
1. Немедленное прекращение подвоза товаров, полное прекращение кооперативной и государственной торговли на месте и вывоз из соответствующих кооперативных и государственных лавок всех наличных товаров.
2. Полное прекращение колхозной торговли, как для колхозов, так и единоличников.
3. Прекращение всякого рода кредитования, проведение досрочного взыскания кредитов и других финансовых обязательств.
4. Проверку и очистку колхозов с изъятием контрреволюционных элементов организаторов срыва хлебозаготовок.
5. Проверку и очистку кооперативных и советских организаций от антисоветских и чуждых элементов.
6. Освободившиеся, в результате этих мероприятий товары, направить в другие сельские районы Украины, успешно выполнившие планы хлебозаготовок.
Предупредить перечисленные села, что если в ближайшие дни они не выполнят своих обязательств по сдаче (продаже) хлеба пролетарскому государству, Совет Народных Комиссаров вынужден будет принять в отношении этих сел еще более суровые меры.
Витяг із директиви ЦК КП(б)У секретарям районних партійних комітетів та головам районних виконавчих комітетів. 24 грудня 1932 р.
В связи с отменой постановления ЦК КП(б) У от 18. ХІ с. г. о колхозных фондах, предлагаем:
1. Во всех колхозах, не выполнивших плана хлебозаготовок в 5-ти дневный срок, вывезти все без исключения наличные колхозные фонды, в том числе и семенной, в счет выполнения плана хлебозаготовок.
2. Всех, оказывающих этому делу сопротивление, в том числе и коммунистов, арестовывать и передавать суду.
3. Предупредить всех председателей колхозов, что в случае, ежели по истечению указанного срока будут обнаружены какие-либо не вывезенные или скрытые фонды, амбары и т. п. председатели, а также другие виновные в этом должностные лица, будут привлечены к судебной ответственности и сурово покараны. [...]
