Приблизно так сформулювали головну проблему нашої системи освіти під час дискусії «Мистецтво навчати інноваторів», що відбулася в Києві. Її влаштували в книгарні «Є» з нагоди появи в українському видавництві «Наш формат» книжки Тоні Вагнера та Теда Дінтерсміта «Мистецтво навчати. Як підготувати дитину до реального життя».

— Тоні Вагнер понад 10 років викладав англійську мову, працював директором школи, закінчив докторантуру в Гарварді. Останні його книжки — «Глобальний дефіцит досягнень» та «Створення інноваторів» розійшлися величезними накладами й перекладені більш як десятьма мовами. Тед Дінтерсміт зробив кар’єру у сфері технологій та інновацій. Здобув диплом доктора наук у Стенфордському університеті, керував стартапами, визнаний пресою найефективнішим венчурним капіталістом США 1995—1999 років. Проблемами освіти зацікавився тоді, коли його власні діти досягли шкільного віку, — заочно представила авторів Марина Захарчук із видавництва «Наш формат». 


Компаніям XXI сторіччя потрібні не «гвинтики», а креативні люди, здатні щодня розв’язувати нові складні проблеми. Проте більшість американських шкіл, на думку авторів, тільки знищують у своїх учнях будь-які творчі здібності.


Від школярів упродовж останнього сторіччя вимагали занотовувати лекції та відтворювати почуте під час тестування. Натомість на заняттях діти мають досліджувати цікаві для них теми, спілкуватися, створювати власні проекти. «Досвід, а не короткострокове запам’ятовування допомагає учням розвинути життєво важливі навички й мотивує їх до подальшої роботи», — переконують Тоні Вагнер та Тед Дінтерсміт.


Освіта потребує змін. Нафаршировувати дитячі голови фактами, готовими знаннями недостатньо, бо тепер про все на світі можна спитати в «Гугла». Треба вчити застосовувати ці знання на практиці. І це суголосно тому, про що нині говорять в Україні. Саме таку мету задекларовано в законі «Про освіту» та концепції «Нова українська школа».


Зміни в цьому напрямку відбуваються, але повільно, каже аналітик центру CEDOS Єгор Стадний. «На полі нашої освітньої реформи — величезна кількість гравців. МОН чи міністр освіти в цьому оркестрі — лише диригент», — нагадує він. Велику роль відіграє місцева влада, яка не хоче ухвалювати непопулярні рішення — закривати слабкі малокомплектні школи та реформувати освітню мережу.


Наступного року перші класи українських шкіл навчатимуться за новими стандартами, тож учителі  мають пройти перепідготовку. Нова українська школа має розпочатися з перенавчання кадрів, а тут і досі панує монополія державних інститутів післядипломної освіти. Інноваторів з приватного сектору до процесу не допустили. Учителям лише пообіцяли дати право обирати структуру, де вони за державний кошт підвищуватимуть свою кваліфікацію.


Експерти радять сприймати книгу критично (не все в системі американської освіти так погано) і не екстраполювати деякі висновки авторів на українську школу. До прикладу, вони цілком справедливо критикують систему стандартизованого тестування — американського аналога нашого ЗНО — та рейтингування шкіл за оцінками учнів. В Україні говорять те саме: шкільна наука, особливо в старших класах, «схиблена» на підготовці до ЗНО. Але забувають, що в нас, на відміну від США, тестування запроваджували насамперед не як засіб оцінювання знань, а як інструмент подолання корупції. І з цим завданням ЗНО успішно впоралося.


Експерти, як і автори книжки, припускають можливість проведення іспитів з розгорнутими підручниками та Інтернетом. «На рівні окремих і цілком конкретних наших учителів зміни вже відбуваються»,  — зазначає співзасновник платформи масових відкритих онлайн-курсів Prometheus Іван Примаченко й наводить приклад педагога Людмили Булигіної — авторки курсу з програмування для 5-х класів. «На її уроках немає конкретних тестів, а є робота над проектами. Учні Людмили Булигіної навіть брали участь у створенні лекцій для Prometheus як співавтори, — розповідає він. — Питання от у чому — як цей досвід поширити серед 400 тисяч інших учителів?»