У Тернополі тривають дискусії навколо того, хто має платити за перебування у садочках і навчання у школах та позашкільних закладах Тернополя дітей, котрі проживають за межами обласного центру. Дійшло до судів. Але й вони не внесли ясності: міськрайонний та апеляційний суди мали різні точки зору на проблемну ситуацію. Та й чи може бути інакше, якщо раніше таких колізій не було. Вони виникли у процесі бюджетної децентралізації, простіше кажучи, з появою територіальних громад.

А вирішити це питання потрібно. І дуже швидко. Бо тернопільська територіальна війна (тільки яка ця війна: за дітей чи проти дітей?), мабуть, не єдина в Україні. Схожі конфлікти, якщо вже не відбуваються в інших регіонах держави, то з подальшим розвитком децентралізації обов’язково виникнуть.

Причина протистояння — бюджетна децентралізація

Донедавна в Україні не виникало проблем з конституційним правом громадян на безплатну освіту, а також з правом батьків самим вибирати дошкільний чи позашкільний заклад для своєї дитини. Але...

Два роки тому у державі розпочалися процеси децентралізації, з’являються перші об’єднані територіальні громади. Виникають і перші проблеми. Вони начебто й були передбачувані, але якось чітко не були регламентовані. Зокрема, змінилися умови ф

інансування навчально-виховних закладів.

Досить влучно з цього приводу висловився міський голова Тернополя Сергій Надал:

— Відтепер гроші ходять за дитиною лише в загальноосвітніх закладах: яку школу виберуть батьки, туди й кошти. Зовсім інша ситуація з дошкільними та позашкільними установами. Ось приклад: дитина виховується в садочку міста Тернополя, а гроші на це передбачені (утім, інколи й непередбачені) у бюджеті району чи громади, де вона проживає з батьками.

Здавалося б, усе просто. Але вже майже два роки Тернопільська міська рада, Тернопільська районна рада і дві територіальні громади: Байковецька та Великогаївська, не можуть дійти згоди, хто ж має оплачувати послуги за перебування дітей у садочках та позашкільних закладах обласного центру. Принаймні не могли до останнього часу, бо, здається, цими днями сторони заявляють про певні домовленості.

До речі, у самому зародку цієї історії місто хотіло доплат ще й за навчання сільських дітей у школах Тернополя. Утім, під тиском законодавства містяни переключилися на більш реалістичні претензії.

Розповідати про весь перебіг дворічного освітнього протистояння між органами місцевого самоврядування, мабуть, нема потреби. Бо за цей час було дуже багато всього: взаємних звинувачень, заяв і перепалок у ЗМІ, пікетувань батьками міської ради...

Краще потішимось від того, що, як уже було сказано вище, досягнуто певного консенсусу. Якого саме? Насамперед дійшли згоди, що відповідно до Конституції і законодавства України батьки не повинні оплачувати освітні послуги.

Загалом позашкільні та дошкільні навчальні заклади Тернополя відвідує 1538 іногородніх дітей. З них 674 — це діти працівників міських комунальних установ та закладів, підприємців, які сплачують податки у Тернополі, а також учасників АТО. Згідно з рішенням міської ради вони за відвідування садочків та спортивних, художніх й інших спеціальних шкіл сплачувати не будуть. Окрім того, місто не вимагатиме плату за талановитих дітей: юних науковців, митців, спортсменів тощо, котрі захищають інтереси міста на різних змаганнях, конкурсах, олімпіадах.

Ще 130 дітей батьки зареєстрували (прописали) у Тернополі.

Голови Байковецької та Великогаївської громад, з яких 71 дитина відвідує тернопільські дитсадки та позашкільні навчальні заклади, підпишуть з містом договір про оплату освітніх послуг, але тільки після того, як зійдуться на ціні.

За словами міського голови Сергія Надала, проблемним залишається лише питання 303 дітей —мешканців Тернопільського району. Керівництво району каже, що вони самостійно проводитимуть роботу з батьками, щоб ці діти відвідували районні дитсадки. А у разі якщо батьки категорично відмовляться, тоді районний бюджет виділятиме кошти Тернополю.

Він також запевнив, що з січня 2018 року з батьків не братиметься плата і буде зроблено усе, щоб до 1 квітня врегулювати усі питання з укладання договорів щодо компенсації витрат районом Тернополю.
Можна ставити крапку? На жаль, ні. Бо, як бачимо, в цієї медалі одна сторона не зовсім світла, а друга взагалі темна. А йдеться про те, що територіальна освітня війна показала, що за межами міста більшість сіл зазвичай бідні.

Саме про це веде мову заступник голови Тернопільської обласної ради Любомир Крупа.

Обласний центр пішов на поступки

— Я радий, що місто пішло на поступки в багатьох питаннях навчання наших дітей у дошкільних та позашкільних установах Тернополя. Сподіваюся, що вони будуть реалізовані не лише на словах, а й на ділі. Хочу звернути увагу на інше: на велику соціальну прірву між містом і селом. Я, до речі, депутат від приміських сіл. Так от: якщо говорити про область в цілому, то в селах за останні десятиліття не побудовано жодного соціального об’єкта. Садочків не вистачає катастрофічно. Що робити батькам? Що робити талановитим учням: майбутнім художникам, музикантам, спортсменам? Про спеціалізовані позашкільні заклади вони навіть не мріють. Їхні батьки часто, м’яко кажучи, незаможні. А стати музикантом, художником — це не тільки навчання, а й дорогі, дуже дорогі витратні матеріали: інструменти, фарби, знаряддя... За них платять винятково батьки, а не держава чи громада, — розповідає Любомир Левкович.

На його думку, слід вирівнювати можливості доступу усіх громадян до послуг, які гарантує держава. Для прикладу, саме у Тернополі розміщена велика кількість обласних установ, організацій, закладів, лікарень. Тому сюди їдуть люди з усієї області. І працюють на бюджет обласного центру: користуються міським транспортом, харчуються, купують товар у магазинах і на ринку, ліки в аптеках. Оплачують більшість послуг у лікарнях, а вони — недешеві. І це далеко не повний перелік того, як село... збагачує місто.

— Коли городяни їдуть на річку порибалити, в ліс по гриби чи просто відпочити і з’їсти шашлик, вони ж не платять селу ані копійки, — продовжує він. — На моє глибоке переконання, принаймні у перехідний період, місто має взяти на себе більше витрат на навчання дітей та оздоровлення людей. Утім, це питання має вирішити держава.

Наостанок Любомир Левкович навів досить цікавий факт. У Тернополі розташовано багато обласних навчальних комунальних закладів. У них навчається 90 відсотків міських дітей. Але обласна рада не вимагає в міста плату за освітні послуги, надані цим дітям.

І ще одне. Місто отримує від працівників усіх обласних комунальних закладів (шкіл, лікарень, установ тощо) майже 70 млн грн податку на доходи фізичних осіб. А натомість...

Нам спокій тільки сниться?

Що далі? Чи обмежиться бюджетна децентралізація тільки проблемами в дошкільній та позашкільній освіті? Ні!

Міський голова Тернополя надіслав депутатам обласної ради листа з проханням виділити субвенцію на покриття витрат за навчання в професійно-технічних училищах учнів з районів.

Не вщухають і медичні пристрасті. Але це висвітлюватимемо вже в одному з наступних номерів «Голосу України».