2 січня виповнилося 80 років чи не найславетнішому сучасному математику, лауреатові трьох Державних премій України (зокрема й освітянської) Анатолію Михайловичу Самойленку.
Президент НАНУ академік Борис Патон, академік НАНУ Анатолій Самойленко.
Народився майбутній наш світоч вітчизняної науки в селі Потіївка, що на Житомирщині. Після закінчення Малинської середньої школи спробував було попервах податися на геологічний факультет столичного держуніверситету. Та вже невдовзі більш ніж серйозне, а головне — справді-таки душевне захоплення «музикою чисел» вносить істотні корективи у подальші юначі плани, внаслідок чого він ухвалює майже історичне рішення про докорінну зміну життєвої спеціалізації.
А відтак уже в 1960 році А. Самойленко з відзнакою закінчує механіко-математичний факультет КДУ і тут-таки на персональне запрошення самого академіка Ю. О. Митропольського вступає до аспірантури. До того ж, як виявилося, цей вибір був зовсім не випадковим, оскільки саме в цей період бурхливо розвивалася, набуваючи воістину світової слави, київська школа нелінійної механіки, заснована такими нашими загальновизнаними корифеями, як М. Крилов, М. Боголюбов та Ю. Митропольський. Отож звідси не варто й дивуватися, що незабаром — після успішного захисту дисертації (на тему «Деякі питання теорії періодичних і квазіперіодичних систем») — він стає наймолодшим на тодішніх українських теренах доктором наук!
Крім того, починаючи з 1974 року А. М. Самойленко, по суті, беззмінно очолює кафедру інтегральних та диференційних рівнянь колишньої своєї alma mater. Причому саме з його приходом тут істотно активізувалася науково-дослідна робота, а організований ним семінар з диференційних рівнянь отримав цілком заслужену високу оцінку не лише в Україні, а й далеко за її межами. У 1978 році Анатолія Михайловича обирають членом-кореспондентом АН УРСР, а невдовзі після здобуття нашою державою незалежності — академіком НАНУ.
У 1987 році А. М. Самойленко призначається директором столичного Інституту математики і ось уже понад три десятиліття невтомно керує цим загальновизнаним центром природничої науки. За цей час Анатолій Михайлович зарекомендував себе не лише талановитим фахівцем-«дифурником», а й також здібним організатором, ба навіть, уявіть собі, вельми дбайливим і турботливим хазяїном свого галасливого багатоповерхового обійстя.
Особливої поваги заслуговує педагогічна діяльність професора А. М. Самойленка у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному технічному університеті України «КПІ» та низці інших вищих навчальних закладів. Маючи яскравий лекторський талант, Анатолій Михайлович завжди справляв незабутнє враження на слухачів своїм умінням ясно, чітко й емоційно викладати матеріал розроблених ним оригінальних лекційних курсів. А ще саме за його ініціативою було проведено два Українські математичні конгреси (у 2001-му та 2009 р.), у кожному з яких взяли участь більш як півтисячі профільних науковців, у тому числі й з-за кордону.
Не може не викликати захоплення і той значущий факт, що загальна кількість серйозних реферативних публікацій ювіляра впевнено перевершує півтисячну позначку, включно із 35 монографіями, а також понад 20 підручниками і навчальними посібниками. А його безпосередніми учнями захищено 35 докторських та 87 кандидатських дисертацій.
Щодо суто наукових досягнень Анатолія Михайловича, то майже всі вони так чи інакше пов’язані з крайовими задачами нелінійної механіки і теорією імпульсних систем. Тут A. M. Самойленко не тільки творчо і всебічно розвинув ідеї свого іменитого попередника
Ю. О. Митропольського, а й дав вагомий поштовх деяким абсолютно незвіданим досі напрямам, представленим, зокрема, у його вельми нашумілій монографії про інваріантні тори. А завдяки запропонованому ним дієвому засобу відшукування періодичних розв’язків істотно нелінійних рівнянь його прізвище взагалі навіки увійшло до світової скарбниці людської мудрості, позаяк це новаторське ноу-хау відтепер уже цілком офіційно іменується «чисельно-аналітичним методом Самойленка»!
Проте, незважаючи навіть на зазначені вище численні досягнення й успіхи, дехто з читачів «Голосу України», напевно, таки цілком слушно запитає: а яку ж ми маємо конкретну віддачу з усіх цих сухих абстрактних досліджень саме для нашої виробничо-технічної сфери?
Отже, спробуємо за можливості задовольнити їхню цікавість. І почнемо, мабуть, з того, що без основ нелінійної механіки і теорії дифрівнянь усі теперішні надскладні технічні пристрої (у тому числі й військові, активно, зокрема, застосовувані нашою армією на Донбасі) давно б уже — внаслідок усіляких сторонніх вібрацій чи якихось там «сепаратистських шумів» — перетворилися б, либонь, на безладний брухт. Майже те саме можна сказати і щодо сучасної лазерної техніки: адже сам процес синхронізації індукованих коливань тісно пов’язаний із невмолимими законами теорії збурень. Але це ще не все: крім інженерів та енергетиків, рівняння в частинних похідних мусять як зернятка лускати й фахівці з оптоволоконного зв’язку, та й взагалі всі професійні комп’ютерники. Бо якщо їхній улюблений жорсткий диск обертатиметься не за звичними «дифурними» правилами, а косо-криво-абияк, то може ген розлетітися на клапті задовго до закінчення гарантійного терміну!.. Жваво цікавляться цією галуззю й астрономи. Так, у тій космогонії головне для всіх землян питання щодо стійкості існуючих нині планетарних орбіт, у принципі, навряд чи вдасться вирішити без якісних досліджень динаміки «сильно нелінійних систем».
Ось бачите, наскільки глибоко сягають потенційні обрії й можливості визнаної цариці наук математики!.. І чи не маємо ми у цьому сенсі вкотре віддати належне заодно й усім її заслуженим прапороносцям? Серед яких — і наш з вами уславлений земляк Анатолій Михайлович Самойленко!
Тож на завершення сьогоднішньої ювілейної замальовки побажаймо йому, як годиться у таких випадках, міцного духовного й тілесного здоров’я, невтомної творчої наснаги, а також, звісна річ, новітніх успішних теорем і розв’язків — на благо й подальше всебічне процвітання улюбленої матінки-Вітчизни!
Едуард ЩУР.
Фото надано автором.
