Що старі механічні годинники можуть конкурувати за точністю із сучасними електронними, стверджує колекціонер Олексій Бєліч із Рівного. І демонструє це на прикладі німецького настінного «лінстреча», якому вже 140 років, а він не тільки справно тікає, але за місяць відхиляється від точного часу лишень на секунду-другу. Є в Олексія чимало інших раритетів, яким по сто і більше років, а вони й досі показують точний час. Скажімо, один із гирьових екземплярів, звірений на новоріччя, на наступне новоріччя відстав із боєм курантів лише на хвилину.

Колекціонер Олексій Бєліч демонструє один із реставрованих годинників, який було випущено 1878 року. 

Фото автора.

Пристрасть до старих механічних годинників Олексію Бєлічу прищепив його батько — годинниковий майстер. Якось Петро Павлович у присутності сина «списав в архів» два годинникові пристрої — гарні на вигляд, але із вкрай зношеними механізмами. На це Олексій відреагував із жалем: мовляв, така краса могла б ще послужити людям. А батько у відповідь: «Якщо так, то ця «краса» віднині твоя. І доля годинників теж у твоїх руках».

Довелося Олексієві самотужки реанімувати заржавілі механізми. З великими зусиллями, але впорався. Щоправда, великої точності часу від «стариків» не досяг. Але саме вони започаткували колекцію рівнянина.

Нині у нього понад сто давніх годинників — настінних, настільних, заввишки від 25 сантиметрів до 1,5 метра. Останні стоять на підлозі, вони з гирями і найбільш точно, як зазначає Олексій, йдуть нога в ногу з київським часом.

Знавець старовини вважає найкращими не хвалені швейцарські екземпляри, а німецькі. Ті, які випускалися із середини позаминулого століття до Другої світової війни. Такі у колекції рівнянина становлять левову частку. Їм давали гарантію не на роки, а на віки. Після війни у Союзі намагалися скопіювати їх і налагодити масовий випуск. Але запас міцності у таких екземплярів становив щонайбільше два-три десятки років. А ось, як вважає Олексій Бєліч, запас міцності у його первісного «лінстреча» ще років сто, не менше. При цьому майстер наголошує на одному важливому факторі — увазі до годинників, якими людина не просто повинна милуватися, а повсякчас доглядати їх.

— Так само і з точністю, — каже Олексій Бєліч, — щоб досягти максимальної, потрібно не просто повісити годинник на стіну, а належно вибрати «вертикаль» чи «горизонталь», відрегулювати маятник, вивірити механізм, на мікронному рівні визначити зазори в шестернях, підібрати для деталей необхідні змазки тощо... Лише тоді механічні годинники — конкуренти за точністю з електронними.

— Поступово механічні годинники стають екзотикою, — продовжує колекціонер. — Проблеми їх удосконалення давно перестали бути темами дисертацій чи наукових конференцій. А їхня історія сприймається як казка — цікава і повчальна. А особисто для мене старі годинники — як історичний шар. Запущу часом усі екземпляри — і в їхньому цоканні, дзвонах, музиці постає ціла епоха. А ще мені колись батько казав: «Якщо настануть погані часи — продай якогось годинника з колекції і буде легше жити». Зізнаюся чесно: ще не продав жодного. Тим паче, підростає син Тимур. Він, хоч ще малий, але цікавиться годинниками. Може, то наша зміна за ремеслом та захопленням. Тож колекцію не розпорошуватиму, а примножуватиму. Також я прихильник того, щоб старовина була доступною для сучасників, людського загалу. Тому часто представляю вибране з колекції на різноманітних фестивалях, народних святах, виставках.

Млинів 

Рівненської області.