Що протиставити російським інформаційним технологіям?
У Львові на регіональну філію Національного суспільного телебачення України не пропустили народних депутатів України попередніх скликань, колишніх дисидентів Михайла Косіва, Ярослава Кендзьора, голову Форуму громадських організацій Львівщини Володимира Парубія, народного депутата України Оксану Юринець та поета Ігоря Калинця. У рамках політико-історичної передачі Ярослава Кендзьора «Уроки» вони хотіли записати програму про інформаційний спротив російській пропаганді. Але цю програму зняли з виробництва. До чого хотіли привернути увагу громадські діячі? «Голос України» вислухав відомих львів’ян — і ось що ми почули.
Захистити державу
— Ми — представники того покоління, в якого оголені нерви, — розповідав Ярослав Кендзьор. — Ми відчуваємо небезпеку, яка нависла над нашою державою.
Ми зібралися, щоб захистити нашу державу. Бо велика біда і журналістів, і наших політиків, які не розуміють, що таке влада і що таке держава.
Держава — це вічне поняття, а влада може мінятися кілька разів на рік. Критикуючи владу, ми нерідко переходимо ту межу, за якою починається війна з власною державою. Свідомо чи несвідомо ці люди допомагають нищити українську державу.
Ярослав Кендзьор вважає, що не випадково ця війна названа гібридною. У російській військовій доктрині гібридній війні приділяється не менше місця, ніж класичній — з танками, гарматами та «градами».
Що таке втратити свій простір?
Михайла Косіва двічі не пропускали на львівське державне телебачення. Першого разу 19 серпня 1991 року, коли розпочалося ГКЧП, і другого — зовсім нещодавно, коли він намагався донести до суспільства свою тривогу про інформаційний простір в час війни.
— Путін підписав новий варіант військової доктрини Російської Федерації. Там є таке положення, що в сучасному світі воєнні небезпеки і загрози перемістилися в інформаційно-психологічний простір. Основне завдання на ворожій території — це посіяти недовіру, недовіру до всього, до держави, до влади, до керівників, недовіру до історії, до національних і духовних цінностей.
Якщо не протистояти тому, що нам нав’язують, то це може погано закінчитися, застерігає Михайло Косів.
Важелі протидії
— Коли наші хлопці зупинили Росію на сході, Кремль перейшов від військових дій до створення в Україні внутрішнього фронту — намагається інформаційно-диверсійними засобами розвалити країну і дестабілізувати ситуацію, — вважає Володимир Парубій. — І це робиться не тільки російськими ЗМІ, російською пропагандою. Найнебезпечнішою зброєю в інформаційній війні проти України стали деякі наші засоби масової інформації.
Форум громадських організацій Львівщини визначив головні небезпеки для України і привертає увагу до цих проблем, ділиться своїми пропозиціями, як діяти, щоб не допустити розвалу країни. Не можна спокійно дивитися, як наші вороги — відверті й приховані — руйнують державу. Головне, хоч би як було складно, зберегти нашу державу — всі інші питання ми згодом вирішимо.
Ця інформаційна небезпека могла бути нейтралізована, якщо б держава мала важелі протидії. На жаль, держава не створила своїх потужних телеканалів, як олігархи. Але в нас був перший канал, який зі своїми філіями в регіонах міг би протистояти ворожій інформаційній агресії. Замість того щоб посилити його і дати друге дихання, у нас ліквідують перший канал і створюють суспільне мовлення. Для європейських країн це нормально — і ми до того дійдемо. Ми забуваємо, що йде війна, що поруч агресивний сусід. На час війни повинно залишитися державне телебачення. Не можна викидати цю єдину шаблю і йти на ворога з голими руками, — вважає Володимир Парубій.
Що робити?
Михайло Косів вважає, якщо не буде відкликаний Закон «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», то протиставити щось буде важко. По-друге, в Україні має ширитися такий рух, як організація інформаційного спротиву. Це може бути громадська організація або ініціативні групи — форма може бути різною. Треба організувати широкий спротив ворожій пропаганді.
На думку Володимира Парубія, потрібні популярні, патріотичні ЗМІ. Потрібно звернутися до державного телебачення, але наповнити його новим змістом. Досі нема розуміння важливості інформаційно-психологічної війни. Пам’ятаємо, як в перші дні війни на сході піднялася вся нація, і ми змогли зупинити ворога. Ключовою було наша самомобілізація. Зараз з’явився новий фронт — інформаційний, він невидимий, як радіація, він страшніший від «градів» і «смерчів».
Коли відвертий ворог в Україні виходить на телеканал і веде відверту пропаганду, мусить бути реакція суспільства і влади. Нині ми повинні мобілізуватися для відсічі цій інформаційно-психологічній війні.
«І коли я читаю в статті 18 Закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», що національна телекомпанія України не зобов’язана висвітлювати діяльність органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, то дуже здивований, — каже Ярослав Кендзьор. — Бо в статті 18 говориться цілком інше: задовольняти інформаційні потреби суспільства, залучати громадян до вирішення важливих питань, до забезпечення національного діалогу, сприяння формуванню громадянського суспільства.
Богдан КУШНІР.
Львів.
ТИМ ЧАСОМ
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення вважає за необхідне законодавчо обмежити ведення програм і передач політичними діячами на телебаченні.
Про це йдеться в заяві, оголошеній головою Нацради Юрієм Артеменком на засіданні 11 січня.
«Надзвичайною зміною в інформаційному просторі держави, на думку Національної ради, має стати законодавче обмеження на ведення програм і передач політичними діячами. Це явище сьогодні набуло великого розмаху — воно нівелює журналістику, відкидає ЗМІ України далеко за межі журналістських стандартів, якими керується медійна професія, й робить ефір місцем зведення політичних рахунків та пропагандистської боротьби. Крім іншого, це також суперечить нормам про поширення засобами масової інформації передвиборчої агітації та політичної реклами», — зазначив Артеменко.
