Навздогін 60-літтю журналіста і казкаря Василя Шкірі

Іще школярем він надіслав першу замітку до обласної газети «Молодь Закарпаття» про засновника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі. Й розкрив справжнє ім’я класика — Іван Гриць.

— Як з’ясувалося, — каже В. Шкіря (на знімку),

— для багатьох моє повідомлення стало несподіванкою. Адже за радянських часів справжнє ім’я і значення творчості художника замовчувалося. Бо погляди Ерделі формувалися під час навчання на

Заході... А до всього, що звідти, тоді ставилися з осторогою...

Нинішній редактор і письменник Василь Шкіря народився 21 травня 1958 року в селі Загаття Іршавського району. Батьки — колгоспники. Жили бідно. Хоча тато й закінчив лише чотири класи, добре знав угорську, чеську та російську. Передплачував районну газету «Нове життя» і обласну «Закарпатська правда».

— Після першої публікації, — згадує В. Шкіря, — прокинулася жага писати. Коли у Загаття приїхав ляльковий театр з Ужгорода, про його виставу «На сцені Іван Царевич» я написав до райгазети. Опублікували. Окрилений успіхом, писав іще — про шкільне життя. Одержав листа від редактора районки Василя Звонаря: якщо й надалі працюватимеш над словом, можеш стати журналістом.

Учителька української мови Ганна Устич теж пророкувала йому газетярське життя. Але після Загатянської середньої школи вступив до Мукачівського радгоспу-технікуму. Батьки тоді не могли забезпечити навчання у виші.

Та він писав і далі, навіть в армії. А коли відслужив, подав документи на факультет журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка. Радощам не було меж, коли листоноша принесла запрошення навчатися. А батьки спочатку не йняли віри.

Йому пощастило на викладачів — на все життя запам’яталися професори Володимир Здоровега, Василь Лизанчук, Олександра Сербенська, Йосип Лось, Михайло Нечиталюк. Ці люди ніколи не кривили душею, нагадували: сучасна журналістика — високоінтелектуальна сфера, це романтика постійного пошуку на нелегкому, а часом і небезпечному шляху до правди.

Навчався заочно. Із роботою проблем не було: тодішній редактор газети «Нове життя» Іван Печора охоче взяв юнака кореспондентом. «Опановував» усі посади — був редактором районного радіо, заввідділу сільського господарства, відповідальним секретарем... Уже дванадцятий рік очолює районку.

— Перегортаючи старі підшивки газет, — каже В. Шкіря, — по-новому переосмислюєш своє життя. Журналісти щодня пишуть історію сучасності, яка з часом стає просто історією. Для мене вже давно правило: газета повинна показувати життя таким, яким воно є. Тільки тоді її шануватимуть, вона матиме стабільного передплатника.

— Працюючи в місті над річкою Іршавкою, — веде далі, — я двічі ручкався з першим Президентом України Леонідом Кравчуком. У Іршаву приїжджав і Леонід Кучма, який вручив місцевій дитячій школі мистецтв піаніно. З Оксаною Білозір пив каву, коли давала концерт в Іршавському амфітеатрі. Тут виступали Юрій Багатиков, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іван Попович, Степан Гіга. Брав інтерв’ю у знаних колись футболістів Василя Турянчика, Михайла Комана, Віктора Пасулька, Івана Улинця, відомого кінорежисера Григорія Кохана, актора Василя Фущича, письменників Андрія Кокотюхи, Марії Матіос, Андрія Куркова, Дмитра Стуса... Якби все зібрав докупи, вийшла б ціла книжка.

До речі, про книги. Василь Шкіря — член Спілки письменників. Автор 18 книжок. Серед них — «25 казочок для маленьких діточок», «Сльоза лелеки», «Три бажання», «Михайлик-Насміхайлик», «Пригоди поштарика», «Іван Сила і брати розбійники», «Чупакабра», «Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром», «Шаркань»...

У передмові до книжки «Майстер Нехай» науковець і письменниця Лідія Повх написала: «Казка потрібна й дорослим — хоча б як терапевтичний засіб, як специфічна рекреаційна зона, в якій можна відпочити від суєтності й стресів. Так було завжди, так є і так буде. Тому й творчість Василя Шкірі, вочевидь, завжди матиме свого читача».

А професор Сергій Федака сказав: «Від дітей залежить, чи існуватиме література в наступні десятиліття, коли вони виростуть. Коли не сформувати у них смак, установку до читання — далі можна сушити весла. Дитячий письменник — селекціонер, що виводить нову читацьку породу. Василю Шкірі велика подяка за те, що намагається це робити». Свого часу дитячий письменник Степан Жупанин включив казки Василя Шкірі «Вівчарик і босорканя» та «Зайчик у місті» до навчального посібника для учнів 5—6-х класів загальноосвітніх шкіл, 1—2-х класів гімназій і ліцеїв Закарпаття «Верховиночка».

Багато казок іршавського казкаря інсценізовано. Першим це зробив режисер зразкового дитячого театру «Пролісок» Василь Філеш. Юні артисти поставили п’єси «Сила і закон», «Супервіник», «Золоторогий Олень і ненажерлива бабуся» та інші. Їх неодноразово показувало обласне телебачення.

А нещодавно надійшла приємна новина з Києва. Творче об’єднання дитячих письменників НСПУ включило до списку рекомендованої дітлахам літератури збірку казок «Шаркань» та п’єсу «Ранок вечора мудріший» В. Шкірі. Це вже всеукраїнський рівень.

А попереду ще, будемо сподіватися, довга й красива творча дорога!

Закарпатська область.

Фото надано авторами.