(Це про театр, раптом що)
Про декого кажуть: лається, мов співає. Три витончені діви з театру «Запорізька нова драма» вирішили в буквальному сенсі втілити цю приказку і проспівали, як їм живеться в рідному місті і чому хочеться на Марс. Це був один із несподіваних, а тому особливо ефектних переходів від серйозу до гри у виставі британського режисера й драматурга Джека Кловера «Марс — чудовий плейс».
На знімку: сцена з вистави.
Нинішній показ — фактично прем’єра, адже театр не репертуарний і минулорічна вистава вийшла на глядача не більш як тричі, до того ж, на іншій території і дещо в іншому складі. Цьогорічна локація — нещодавно відреставрований зал Запорізького обласного краєзнавчого музею, будівля початку ХХ століття. Як і умовно-історичні чорні сукні дівчат, зал чудово контрастував із показною брутальністю і буденністю окремих сцен, із фантастичними розмовами про міжпланетну еміграцію. Власне, вистава побудована на контрасті. Візуального і вербального. Високого і низького. Смішного і по-справжньому драматичного.
Дівчат звуть, як не дивно, по-чеховськи: Ірина (Юлія Клименко), Ольга (Вікторія Петрова) та Маша (Анастасія Косодій). І втомлені безпросвітним життям провінційно-промислового міста, вони хочуть на Марс... на Марс. Як на мене, в цій відвертій алюзії — головний смак вистави. Та й переінакшений чеховський рефрен, втративши прив’язку до місця і часу (що в теперішніх реаліях особливо цінно), набуває свого основного значення — землі обітованої. Для тих, хто, може, не зрозумів натяку, у виставі є ціла низка впізнаваних ситуацій: типові знайомства на кшталт «Вийти заміж за іноземця». Типові діалоги емігрантів із місцевими. Типові проблеми «пересічних» українців, які й у своєму місті добра не бачать, і в чужому не знаходять.
Стримую себе, щоб не описувати кожну зі сцен цієї лаконічної ігрової вистави — вони легкі й цікаві в природному для себе оточенні, навіщо руйнувати? Додам лише, що переключення кожної із дівчат від ролі оповідача до героїні, від героїні до потенційного нареченого і так далі — миттєві, невимушені і з гумором. А музичний супровід, як і сам музикант Нурлан Гасанов, влучно доповнюють акторське тріо. І ще додам. Тепер, коли мені схочеться співати добірними словами про те, як воно живеться в провінційно-промисловому місті, я згадуватиму чудовий плейс. І дякуватиму тим, хто все ще не рвонув на Марс і створює культурний простір у Запоріжжі.
Наталка КАНДИБКА.
Фото надано театром.
Запоріжжя.
