Мамина пенсія, або Історія, яка, можливо, комусь стане в пригоді
Моя мама отримує пенсійні виплати з 1988 року. Коли тато допоміг їй зібрати необхідні документи для цього (він був «грамотний», бо працював учителем; а мама майже все життя полола буряки в колгоспі), то сказав: «У тебе 43 роки трудового стажу».
Повоєнні дитячі колгоспні трудодні, сезонні роботи на цукрозаводі та заготзерні, колгоспні поля і різні роботи, статус дитини війни — учасниці війни, згодом — статус удови учасника бойових дій, нагородженого орденом. Пенсія попервах видавалася достатньою.
Потім, після бурхливих змін у 1990-х, мамина пенсія стала враз мінімальною. Але рятували город, курочка, коза, коло яких вона звично поралася.
А сил ставало дедалі менше, сплачувати газове опалення та ліки — дедалі складніше. Від дітей грошей не брала: то горіхи здасть заготівельникам, то квасолю, то за пай щось нарахують, то прикрутить газ до мінімуму.
Коли ж зовсім скрутно стало, змирилася, прийняла допомогу від дочок.
Аж тут просурмили про пенсійну реформу — загорілося мамине серце. Так же ж сподівалася, що колгоспні трудодні нарешті оцінять, що трудівницям з радянського села так само додадуть до пенсії, як металургам, шахтарям і військовим. По всіх каналах тривала піар-кампанія, говорили про 4—5 тисяч грн доплати.
А насправді додали мамі аж 144 гривні. Вона — бідна — розплакалася. Запеклася у мами образа на серці.
Тоді я «погуглила» в Інтернеті й звернулась до Переяслав-Хмельницького об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області. На телефонний дзвінок відповів начальник управління Шмигановський Василь Степанович. На щастя, він із розумінням поставився до прохання хоч щось, по змозі, скоригувати. Досі не знаю, чи він як досвідчений адміністратор просто уміє говорити з людьми, чи й справді поспівчував моїй мамі як людині того покоління, що гарувало на колгосп зранку до ночі за трудодні, а пенсії має мізерні.
Отже, Василь Степанович розпорядився, і зі мною почала співпрацювати начальник Яготинського відділення з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій Галина Величко. Попри зайнятість, пані Галя завжди зберігала доброзичливість і спільно зі своєю командою зробила все, щоб знайти «загублені» копійки маминої пенсії. Протягом чотирьох місяців ми з’ясовували, які є прогалини в маминому трудовому стажі, яких довідок бракує, куди надсилати запити, щоб поновити втрачені документи (бо станом до 1 жовтня 2017 року трудовий стаж становив 27 років 8 місяців, сума пенсії — 1911 грн, після 1 жовтня — 2055 грн, з урахуванням 144 грн доплати). Якісь адреси установ знаходила я — телефонувала в сільські та районні ради, якісь — працівники пенсійного відділення, бо не всі державні реєстри доступні звичайному користувачеві Інтернету, не всі запити безплатні, не всі відомості доступні для людини, якщо вона не посадовець.
До слова: стосовно розміру маминого стажу/пенсії ми зверталися в Яготинське відділення ПФУ до 2017 року двічі. Нам пояснили структуру виплат, 2010 року надали навіть довідку про це. Суттєво зменшення стажу пояснили тим, що загубили частину документів при переїзді установи в інше приміщення. Але ніхто не рекомендував подати повторний запит і поновити документи. Часу минуло чимало, мама вже й не сподівалася, що щось знайдеться за
1950-ті роки…
Після третього звернення в Яготинське районне відділення ПФУ станом на січень 2017 року мали такий результат: по-перше, при перегляді справи знайшли два загублені місяці — їх одразу ж додали до стажу, і мамі дорахували аж 55 копійок; по-друге, згідно з відповіддю на запит щодо праці в селі Нехайки Драбівського району Черкаської області знайшлись 120 трудоднів за 1955 рік, мамі дорахували ще 12 грн 11 коп. А на запит щодо роботи в Кононівці та Шрамківці Драбівського району відповіді не надійшло. Працівники відділення з’ясували, що установа, на адресу якої було надіслано запит, ліквідована. Довелося надсилати новий запит у трудовий архів Драбівського району. Фактично два місяці часу втрачено. Нарешті дочекалися відповіді: у трудовому архіві Драбівського району відомостей про те, що мати працювала протягом 1950—1951 років на сезонних роботах (цукрозавод у Шрамківці, заготзерно у Кононівці) немає. Є лише відомості про роботу з квітня по грудень 1953 року. Згідно із заявою про перерахунок пенсії мамі додали ще аж… 2 грн 21 коп.
Із 1 березня 2018 року мамина пенсія становить 2070 грн 44 коп.
Які висновки можна зробити з пенсійної епопеї моєї мами?
Насамперед: пенсійна реформа-2017 націлена у майбутнє. Суттєвого збільшення пенсійних виплат для тих людей, що трудилися в колгоспах і не мають відзнак (орденів) не передбачено. Прогалини в обрахуванні трудового стажу — типова ситуація у відділеннях Пенсійного фонду. Фахівці зазвичай не вникають у деталі, бо роботи а них багато, тож індивідуальний підхід не вітається.
Однак усім, хто хоче захистити своїх батьків, варто звертатися до Пенсійного фонду і домагатися коригування. Бо для покоління наших мам і 50 копійок — гроші. Інтернет-комунікації допоможуть. Головне — щоб ви були небайдужі, а працівники Пенсійного фонду — доброзичливі. Мені з цим пощастило.
До того ж є ситуації, які можуть вирішити тільки працівники ПФУ, наприклад, надіслати офіційний запит від установи стосовно певної довідки. Але знайти цю прогалину в обрахуванні стажу і сказати, куди треба надсилати запит (надати адресу місця роботи) — це можемо й ми, мамині діти.
Із тих копійок, які держава протягом 30 років щомісяця не доплачувала моїй мамі (станом на 1.03.2018 року це сума 15 грн 44 коп.). Не знаю, чи розбагатіла держава. Але ж таких мам не сто і не тисяча в Україні! Чи віритимуть вони після цього в свою державу та її інституції?
Отож клопочімося про наших мам, до яких байдужа держава.
Або будуймо державу, що дбатиме про нас із пелюшок аж до пенсії — як мама!
Київська область.
