У столиці українського гончарства — селищі Опішні, що на Полтавщині, — нинішнє літо видалось особливо щедрим на плоди. Природні й рукотворні — ті, що «проростають» із глини... Апогеєм масштабних заходів, присвячених прадавньому ремеслу, став традиційний, уже десятий за ліком, Тиждень національного гончарного здвиження, що завершився на початку липня. А своєрідну прелюдію до нього «зіграли» тут іще на порозі літа, коли відкривали ХІІ Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль і також традиційну Е-літню академію для романтиків, харизматиків, диваків і діячів. Тобто для цілковитих «неофітів», які хотіли за три тижні опанувати ази гончарювання. А робота археологів, що шукають і досліджують зразки древньої кераміки на тамтешньому городищі, тривають і досі.

Василь Омеляненко з представницями родини Пошивайлів. 

 

Перші доторки до глини, зроблені на фестивалі гончарів, запам’ятаються на все життя. 

 

Селфі з красою серед краси.

Фото автора.

Масштаби здобутків і... втрат

У рамках згаданого «Здвигу-2018» найвелелюднішим, звісно, став Національний фестиваль гончарства, що раніше звався Днем гончаря. Його увиразнювали кілька виставок, відкритих напередодні. Найбільша з них — це роботи майстрів одного з найпотужніших вітчизняних гончарських осередків, що діяв у селі Цвітне на Кіровоградщині. Виставка засвідчувала дивовижне розмаїття української кераміки і масштаби її... втрат. Адже наприкінці минулого століття те «гніздо» гончарів занепало, й тепер його плоди можна побачити лише у музейних та приватних колекціях.

Однак хранителі цього древнього ремесла є, і не лише в Україні. Одна з них — американка українського походження Наталя Кормелюк — показала в Опішні експозицію своїх творів під девізом «Діалоги з глиною». Ця немолода жінка вчить гончарювати учнів однієї зі шкіл у штаті Меріленд. А цього разу приїхала в Опішню не лише на гостини. Працюючи в розташованій на території Національного музею-заповідника українського гончарства кераморезиденції, вона виготовила тут майже сотню (!) власних довершених робіт і водночас була куратором Е-літньої академії.

Ще одну персональну виставку присвятили 45-річчю потомственного опішнянського гончаря Миколи Варвинського. Здавалося, зовсім недавно його зараховували до когорти представників молодшого покоління. А сьогодні про нього говорять як про зрілого майстра-віртуоза. Під час улаштованих на фестивалі захоплюючих змагань гончарів на виготовлення традиційних виробів із глини навіть... наосліп, тобто з зав’язаними очима, Миколі Варвинському не було рівних. Хоча йому вже у спину дихали молодші колеги...

Саме на необхідності забезпечити спадковість поколінь гончарів і художників-керамістів, не розгубити наші традиції й не втратити осередки народних ремесел наголошували народні депутати України від Полтавщини Юрій Бублик та Олег Кулінич, генеральний директор музею-заповідника в Опішні Олесь Пошивайло й інші промовці під час відкриття фестивалю. Його організатори вирішили відзначити й тих, хто сприяє збереженню та популяризації нашої спадщини, зокрема журналістів. Тож диплом за кращу друковану публікацію про минулорічний «Здвиг-2017» вони вручили і власкору «Голосу України».

«Роблю все, що подужаю»

Поза сумнівом, найприємнішою несподіванкою для всіх стала поява на фестивалі корифея українського гончарства, одного з творців безсмертної слави Опішні, лауреата Шевченківської премії Василя Омеляненка, котрому на початку серпня виповниться 93 роки! Раніше він був незмінним учасником подібних заходів у рідному селищі, та кілька останніх пропустив через хворобу... І от знову патріарх сам прийшов на урочистості й привітав присутніх із Днем гончаря. Побажав молодшим колегам збагачувати власну творчість новими ідеями та «прославляти і себе, і нашу Україну».

Автор цих рядків запитав Василя Онуфрійовича про стан його здоров’я. Каже, що два роки тому він послизнувся на притрушеній сніжком стежці й упав. Це спричинило крововилив у мозок... Над усе завдячує полтавським хірургам, золоті руки яких повернули його не лише до повноцінного життя, а й до роботи. Неймовірно, але факт: у такому більш ніж поважному віці він залишається діючим гончарем! Удома продовжує виготовляти свої глиняні дива. Причому не лише «дитячі», невеличкі, на які зазвичай переходять навіть значно молодші за нього ветерани.

— Роблю все, що подужаю, — каже Василь Омеляненко. — І левів, і биків, і коней. Вироби немалі. Як раніше казали, на відро самогонки, та я ж не п’ю... А якщо серйозно, то все те утримати вдома не можу, бо його розкуповують. Додому приїжджають, замовлення роблять. У мене і хата, й майстерня — маленькі. А коли оце завітали дівчата, що приїхали в нашу Опішню звідусіль, я й кажу: «Хата маленька, та вмістила всю Україну». Учнів у мене багато. Навідуються з багатьох міст. Просто показати їм, як місити глину чи сідати за гончарний круг — замало. Тому завжди бажаю, щоб у них працювала творча думка і були любов до глини та усидливість. З любов’ю й усидливістю можна перебороти все.

У постійному пульсуванні творчої думки серед молодших майстрів можна було переконатися і в торгових рядах ярмаркового містечка фестивалю, й на «авангардній» виставці художника-кераміста з Харківщини Олександра Мірошниченка та під час огляду робіт учасників I Міжнародного симпозіуму надпарканної монументальної кераміки. Останній, до речі, зацікавив професіоналів не лише з України: в Опішню прибули ще й майстри з Литви, Хорватії та Болгарії. Сама ідея такого творчого змагання — інноваційна. Адже раніше ніхто нічого подібного не влаштовував. Хоча потреба «звеселити» наші монотонні бетонні й цегляні паркани, які нагадують тюремні мури, залишається нагальною...

При цьому і ті надпарканні та надбрамні скульптури, й інші сучасні твори істотно відрізняються від традиційних опішнянських. Чи подобаються вони живому класику? «Знаєте, молоді майстри нібито й відходять трохи вбік від народних традицій, та спостерігати за цим приємно й цікаво, — відповідає Василь Омеляненко. — Бо в їхніх роботах бачиш розвиток нашого ремесла. Тим паче, що свого часу мені також доводилося робити те, чого раніше ніхто не робив».

Шукають скарби минувшини і примножують їх

Не менш щедрим на творчі знахідки виявився й улаштований у рамках «Здвигу-2018» восьмий ковальський фестиваль «Вакула-фест». Цього разу майстри вогню та металу виготовляли вуличні декоративні ліхтарі. Найоригінальнішим журі визнало світильник коваля з Києва Леоніда Довгошея, він виборов гран-прі.

А найбільш видовищним, як і завжди, стало суперництво учасників конкурсу гончарського бодіпейнтінгу — розпису на тілі. До речі, цього разу моделі та художники-автори робіт уперше виходили на справжню концертну сцену, яку облаштували на своєрідному (поки що імпровізованому) співочому полі біля ставка. Трохи згодом на цій сцені дарувала свої пісні учасникам фестивалю та всім охочим і популярна співачка Ірина Федишин. Вона у творчості також не цурається народних традицій. Тож її виступ став осучасненим продовженням пісенно-музичного фестивалю «Гончарне перевесло», в якому взяли участь чимало фольклорних колективів і виконавців.

Організатори масштабного літнього здвиження в Опішні й цього разу не зрадили традиції доповнювати святкування та розваги науковими заходами. Тож невдовзі на базі музею-заповідника відбувся міжнародний науковий симпозіум «Кераміка як маркер міжкультурних зв’язків давнього населення України: імпорти, запозичення, імітації». У ньому, крім авторитетних вітчизняних фахівців, узяв участь знаний дослідник і організатор археологічної практики з Великої Британії Річард Карлтон.

До речі, цьогоріч територія музею-заповідника розширилася. На щойно освоєному місці вгніздилася база наших археологів, яким улітку під час розкопок належить зібрати свій «урожай». Після такого потужного «Здвигу» немає сумнівів у тому, що в усі пори року ту скарбницю минувшини примножуватимуть сучасні підкорювачі глини. І корифеї-патріархи, й молоді майстри.

Полтавська область.