П’ятий рік поспіль, напередодні чергової річниці Незалежності нашої держави, на «Козацькій леваді», що неподалік історичного Тульчина на Вінниччині, збираються майстри пензля. Тут, у центрі творчості й відпочинку, відбувається пленер «Подільська вольниця». Митці працюють під вербами, що обступили озеро. Черпають натхнення з навколишньої природи. І не тільки. У дерев’яній будівлі, долівка якої встелена сіном, зібрано чимало старожитностей, стіни прикрашають вишиті рушники... Їжу готують у печі, розписаній народними узорами. Десять днів розкошували митці у «вольниці»!
Створив «Козацьку леваду» заслужений художник України місцевий підприємець Михайло Довгань. «Тільки не пишіть, прошу вас, що ми тут усі геніальні, талановиті й титуловані, — каже пан Михайло. — Краще згадайте, що гості Довганя — істинні патріоти Богом даної нам землі!»
На знімку: у запорізької художниці Аліни Славгородської любов до пейзажів і натюрмортів від одного з найкращих учителів — Володимира Коробова; на задньому плані — земляк пані Аліни молодий художник Віталій Сімчук.
Фото Аугеніса КАСПУТІСА.
На смак угорський бограч першим спробував гуру митців Андрій Чебикін (у центрі), крайній ліворуч — Олександр Жолудь, поруч Віталій Сімчук, обидва із Запоріжжя, крайній праворуч — Віталій Шевчук (Португалія), поруч Богдан Бринський з Івано-Франківська.
Фото автора.
«Андрію, ми приїхали в рай!»
Керівник литовської асоціації художників «Міст» Круопіс Саулюс не приховував емоцій, коли разом з п’ятьма колегами прибув на «Козацьку леваду», місце проведення мистецького заходу. Його звернення: «Андрію, ми приїхали в рай!» — стосувалося давнього знайомого — президента Національної академії мистецтв України Андрія Чебикіна. Навчальний заклад — один з організаторів художнього пленеру «Подільська вольниця». Проводять його разом з керівником центру творчості і відпочинку «Козацька левада» художником Михайлом Довганем. Розташований центр неподалік історичного Тульчина, на березі озера з розкішними вербами. П’ятий рік поспіль «Козацька левада» скликає митців з різних куточків держави, а також зарубіжжя.
— Особливість «Подільської вольниці» в тому, що тут збираються тільки професіонали, — розповів для «Голосу України» Андрій Чебикін. — А починалося все он під тими трьома вербами. Гостювали з Володимиром Яворівським у Михайла. Закинули вудки. Сиділи — і висиділи ідею. Тоді ще не було на леваді ані оцих будівель, взагалі нічого — тільки верби і вода. Мріяти — мріяли, але не всі вірили, що вдасться створити такий комплекс, яким він є нині. Те, що ви бачите, і ті заходи, які тут організовують, це велика патріотична справа місцевого художника і підприємця Михайла Довганя і тих, хто йому допоміг створити такий центр.
За словами пана Чебикіна, на «Леваді» щороку працюють зарубіжні митці. Торік були з Китаю, раніше — зі Словаччини, Польщі. Литовські митці вже запросили до себе. Круопіс Саулюс 25 років проводить пленери в литовському місті Ніда. «Можливо, долучимося до участі в їхньому пленері, розширимо коло спілкування», — каже співрозмовник.
Автографи для історії
Один з найстарших учасників зібрання відомий мистецтвознавець академік Олександр Федорук привіз із собою альбом. Упродовж 30 років збирає в ньому автографи художників. У вигляді малюнка і тексту. Є тут записи Тетяни Яблонської, Андрія Чебикіна, перших від України учасників бієнале у Венеції.
Цього разу серію автографів розширили художники з Литви. Адель Каспутіне писала символ чистоти — біле дерево. На запитання, які слова залишить під малюнком, каже, поки ще думатиме. Богдан Бринський з Івано-Франківщини на час нашої розмови малюнка ще не залишив, а слова вже придумав: «Козак з Поділля не боїться похмілля. А сонце пекуче — на кацапа злючого». Каже, оці слова й залишу для історії.
Солодко спиться на маминих подушках
Брати Шевчуки — Віталій і Анатолій — родом із села Ободівка Тростянецького району Вінниччини. Саме там народився художник зі світовим ім’ям Олекса Новаківський. Шевчуки разом з Михайлом Довганем за підтримки Андрія Чебикіна та Володимира Яворівського відкрили в Ободівці пам’ятник Новаківському. Там само організовували пленери. Потім доля розкинула їх по світах: молодший Анатолій опинився у Севастополі, це він до окупації збирав на березі моря художників з різних областей на пленери; Віталій уже багато років проживає у Португалії. У далекій країні пропагує наших митців, організовує виставки, дарує картини українським школам. Показав два видані в Португалії фотоальбоми з роботами українців.
На «Козацьку леваду» брати приїздять щороку. Анатолій зізнається, що невдовзі йому стане ближче добиратися до Тульчина. Перебирається на материкову Україну. «Нашій мамі виповнилося 80! — ділиться думками пан Віталій. — То ми з братом ще й свято організували. І на маминих подушках виспалися. Солодкий сон у матусі!..»
Андрій Чебикін і перший віце-президент академії Микола Яковлєв нагородили митців дипломами. «Виставку робіт учасників «Подільської вольниці» за доброю традицією покажемо в залах академії, — каже пан Чебикін. — Буде це восени, коли розпочнеться навчальний рік. Така виставка особливо потрібна молодим...»
Вінницька область.
