В Інтернеті гуляє знімок: хлопець на скрижанілій барикаді читає книжку. Яку — на фото не видно. Втім, є книжки, які варто читати по обидва боки барикад, а деякі, може, важливіше навіть — «на тому боці». Одна з таких нещодавно вийшла в столичному видавництві «Успіх і кар’єра». Книжка зветься «Тадей Рильський. В житті ніколи неправді не служив». Це найповніша на сьогодні збірка праць того Тадея Рильського, чий син Максим став видатним українським поетом.
Тадеуш-Томаш-Збігнєв Рильський належав до українсько-польської правобережної шляхти, яка, навіть опинившись у Російській імперії, зберегла давній гонор і вважала за подвиг «одурити козака». Ця шляхта зневажала хлопів, хоч і жила з їхньої праці, а гроші зі своїх маєтків витрачала по закордонах. Сам Тадей писав, що в цьому середовищі демократія проявляється у заздрості всякого хоч трохи заможного — щодо більш заможного. Всякий нижчий заздрить вищому, всякий вищий зневажає нижчого. А спокій найсолідніших дворян «рідко порушується якою-небудь думкою — голова і серце спокійні, зате органи травлення обтяжені роботою і працюють невтомно», кожен з тих дворян вважає себе «найпоряднішою людиною, добрим сім’янином і вірним чадом церкви». Це писано у ХІХ столітті, а звучить актуально...
Тадей народився 1840 року, за двадцять літ до скасування кріпосного права. Отже, застав ті часи, коли межа між «паном» і «хлопом» здавалась узаконено-вічною. Людям, які виросли в таких умовах, важко наважитись жити інакше (і панам, і навіть рабам). А молодий Тадей зумів відмовитись від давніх звичаїв свого середовища і став «хлопоманом» (лайливих слів «український націоналіст» тоді ще не придумали).
Нині у нас часто закликають певних співгромадян «перейти на бік народу». Звучить красиво, а зробити нелегко. Адже треба порвати зі своїм оточенням, з яким пов’язує вас родова пам’ять, корпоративні інтереси та сімейні зв’язки. І чи полюблять вас ті, до кого ви перейшли, і навіщо вам ненависть тих, кого ви покинули? Чи хочете ви бути своїм серед чужих і чужим серед своїх? Тадей Рильський, здавалось, був приречений потрапити в цю пастку. Але завдяки своїй вдачі та розуму він став «своїм серед усіх», авторитетом, до якого йшли по допомогу та за порадою і «чужі», і «свої» — і ті самі шляхтичі, і євреї, і селяни. Коли він помер (1902), селяни сказали: «Це наш пан, ми й поховаємо його по-своєму!» Так і зробили: везли пана на кладовище на волах і плакали. Це було вже тоді, коли всякого «пана» стало модно зневажати.
Про нього згадували, що він «не був революціонером безпосереднього чину», а лише лицарем своєї ідеї, і «був зроблений з того матеріалу, з якого люди за свою справу йдуть на ешафот, посміхаючись».
Про таких людей варто знати більше.
До книжки увійшли твори Тадея Рильського, що стосуються проблем етнографії, фольклористики та економіки. А ще уривки з листів, документи до життєпису, репродукції знімків, спогади сучасників. Упорядник видання — Максим Георгійович Рильський, онук знаменитого поета і правнук того самого Тадея.