Галузь ризикує втратити внутрішній ринок збуту, який переповнили дешевий імпорт, секонд-хенд, контрафакт і контрабанда

— Підприємства легкої промисловості можуть швидко збільшити обсяги виробництва втричі! — заявила голова правління Асоціації «Укрлегпром», кандидат економічних наук Тетяна Ізовіт, відкриваючи Всеукраїнський з’їзд легкої промисловості, який нещодавно пройшов у Києві, у Колонній залі Київської міськдержадміністрації.
Обіцяне — не порожні слова. Це точний економічний розрахунок. Але з наголосом на умовності дієслова — «можуть», бо ж...

Підстави для оптимізму

Останнє десятиріччя для легкої промисловості — це саме ті часи, коли «считать мы стали раны, товарищей считать». Вступ України 2008 року до Світової організації торгівлі (СОТ), на жаль, не передбачав заходів із регуляторної підтримки галузі, й у 2009-му обсяги виробництва впали відразу на 25%! Потім показники пішли трохи вгору, та в перший рік війни порівняно з 2008-м галузь знову мала мінус 26%, а половина з 2,5 тисячі підприємств опинилася за крок до зупинки. У загальному обсязі промислової продукції частка галузі тоді з 3,6% скоротилася до 0,8%...
На роботу підприємств і зараз сильно впливає цілий комплекс негативних чинників. Окрім того, кожні 15 фабрик зі 100 змушені працювати за так званими давальницькими схемами — отримують від партнерів із країн ЄС матеріали, а назад постачають готові вироби.
Але замовляти жалісну епітафію не треба. Підстави для оптимізму є — і досить вагомі.
— Підприємства легкої промисловості все ще становлять потужний багатогалузевий комплекс і залишаються однією з небагатьох галузей економіки зі швидким обігом капіталу, — говорить ректор Київського університету технологій та дизайну професор Іван Грищенко. — На ринку працює понад 2340 підприємств, які провадять 23 види економічної діяльності. Вони згруповані в три основні розділи: текстильне виробництво, пошиття одягу, виробництво шкіри та виробів з неї (передусім взуття), а також виготовлення іграшок і фурнітури. 
Вчений переконаний: 
— Ринковий потенціал галузі — просто величезний!
— Великі підприємства швейної, трикотажної, взуттєвої галузей за рахунок давальницьких схем змогли зберегти (подекуди лише частково) основні фонди, виробничі потужності, кадровий потенціал, модернізуватися, навчилися працювати з іноземними замовниками, освоїли новітні технології та обладнання, організацію виробництва, вимоги до якості продукції, а головне — переорієнтуватися на нові ринки й смаки нових поколінь споживачів, — розповідає президент «Укрлегпрому» Тетяна Ізовіт. — Деякі підприємства розукрупнилися і виготовляють продукцію як для внутрішнього ринку, так і на експорт (невеликими партіями). З’явилися і нові підприємства, бренди й торгові марки.
— У текстильній галузі з її масштабними комбінатами — складніше, — продовжує Тетяна Леонідівна. — Тут ще збереглися великі виробничі площі, які зараз важко утримувати, застаріле, енерговитратне обладнання... Але завдяки самовідданими зусиллями колективів модернізовано декілька підприємств, що виробляють тканини і трикотажне полотно, й ці підприємства — на слуху. Це — Черкаський шовковий комбінат, чернігівський «Чексіл», Рівненський льонокомбінат, Богуславська суконна фабрика, тернопільське «Текстерно», київська «Трикотажна фабрика «Роза», Рівненська фабрика нетканих матеріалів, Харківська прядильно-ткацька фабрика, ПрАТ «Едельвіка» (Луцьк). На жаль, втрачено Донецький бавовняний комбінат.
Вона звертає увагу й на такий характерний для галузі штрих:
— Легка промисловість сьогодні — це сфера середнього і малого бізнесу. Тобто підприємства, що гнучко реагують на зміну попиту й ринкової кон’юнктури. А про високу якість їхньої продукції свідчить уже хоча б те, що значна її частина йде на експорт.
За словами Тетяни Ізовіт, багато допоміг уряд. Рік тому Асоціації вдалося налагодити постійний «Галузевий промисловий діалог з урядом», у рамках якого відбулися три великоформатні зустрічі в Чернігові, Богуславі та Львові, в яких брав участь особисто Володимир Гройсман. Завдяки цьому вдалося ввести в дію розстрочку зі сплати ПДВ на імпорт обладнання, уряд скасував пайовий внесок при створенні нових підприємств, що дало змогу спростити вихід на ринок. Мінекономрозвитку підтримало внесений «Укрлегпром» проект закону України щодо встановлення пільгових нульових ставок ввізного мита на синтетичну пряжу...
Одне слово, стагнаційні процеси — позаду. Сьогодні галузь дає 5% усіх надходжень до держбюджету, а в загальному обсязі експорту її частка становить 2,6%. На підприємствах працює понад 80 тисяч осіб (два роки тому — 70 тисяч).
І як говорилося вище, тут можуть у стислі терміни збільшити обсяги виробництва щонайменше втричі, що дасть змогу створити приблизно 40 тисяч нових робочих місць. Але...

«Дешевші, ніж нитки, з яких зшиті»

Вінницьке ПрАТ «Володарка» — одне з найкращих швейних підприємств країни. Свого часу, коли скрізь лунало — «Купуй українське!», костюми від «Володарки» носили багато міністрів і народних депутатів.
— Зараз ми працюємо за давальницькою схемою, — зазначає голова правління «Володарки» Роман Гавриш. — На внутрішній ринок іде не більш як 5% зшитого. Але кілька років тому планували потужно заявити про себе й удома. Але тут така справа. Багато матеріалів нам доводиться купувати за кордоном — нитки, ґудзики, фурнітуру, запчастини для швейних машинок і навіть «плечики» для костюмів. Купуємо все це за валюту й за європейськими цінами... Як наслідок, «імпортна складова» формує оптову ціну товару десь на 60—65%... Після того як сильно впав курс гривні, плани завоювання внутрішнього ринку довелося покласти до кращих часів.
Це типова ситуація. Додамо тільки, що історично так склалося, що ми ще й мусимо імпортувати  бвгвто сировини для виробництва тканин (бавовну і вовну). І якщо не змінити ситуацію в АПК, ввозитимемо дедалі більше, бо в останнє десятиріччя значно скоротилося поголів’я овець і помалу, але меншає поголів’я великої рогатої худоби.
Та й це ще не все.
«Юрський період» низьких зарплат, коли працівниці фабрик ще в 2014—2015-му отримували не більш як три тисячі гривень, слава богу, залишився в минулому. Це позитивний факт, але ж підвищення зарплат суттєво збільшило ФЗП, що не може не впливати на собівартість.
— Сьогодні Україна втягнулася в глобальну конкуренцію за трудові ресурси, — переконана директор київського ТОВ «Олтекс» Ганна Огаренко. — Багато наших працівників їде на заробітки в Польщу. Щоб конкурувати з польськими та чеськими колегами, нам потрібно платити нашим працівницям десь по 15 тисяч на місяць...
А ще треба врахувати, що підприємців увесь час неприємно дивують платіжки за газ, світло, комунальні послуги...
Отже, ціни на одяг і взуття вітчизняного виробництва поступово доганяють європейські. Ба більше, у магазинах країн ЄС уже сьогодні можна купити й одяг, і взуття з натуральної шкіри дешевше, ніж у великих магазинах і бутіках Києва та інших міст.
Кожен знає — «товар продає ціна». І в умовах, коли наші виробники змушені повільно, та піднімати ціни, іхня продукція втрачає ринок збуту, бо  ...
Щороку до нас ввозять понад 100 тисяч тонн уживаного одягу — так званого секонд-хенду. А минулого року Україна за його обсягами й узагалі посіла «почесне» третє місце у світі! Більше, ніж до нас, потримане імпортують лише в Пакистан і Малайзію. Тільки трохи менше — у Росію, Гватемалу, Кенію та Камерун.
Нашестю цього дуже дешевого одягу «допомагають» низькі ставки митних зборів (трохи менше семи доларів за кілограм). Багато секонд-хенду потрапляє в наші міста і як... «гуманітарна допомога».
Якщо частка легального імпорту домашнього текстилю становить 4% від загального обсягу ввезених товарів легкої промисловості, частка килимів — 5,3%, виробів із шкіри та хутра — 5,4%, нового одягу — до 9%, іншої продукції — понад 10% частка взуття — понад 12%, то секонд-хенду — майже 55%! Дев’ятий вал!
Деформує ринок збуту й велика кількість «підпільних цехів» із виробництва контрафактного одягу, де виплачують зарплати в конвертах і без сплати податків.
— Але проблема № 1 — це контрабанда! — переконаний директор київського ТОВ «Велма» Михайло Акопов.
Це дійсно так. Експерти «Укрлегпрому» проаналізували дані міжнародної статистики щодо імпорту в Україну готової продукції трьох основних імпортерів — Китаю, Туреччини та Польщі. Результати шокували! Згідно зі звітністю цих трьох країн минулого року з їхньої території ввезли продукції на 1079,1 мільйона доларів, у той час як за даними Держслужби статистики України — лише на 483,3 мільйона доларів. Іншими словами, тільки з Китаю, Туреччини та Польщі у 2017 році на український ринок потрапило неврахованого імпорту трикотажних полотен, домашнього текстилю, одягу і взуття на 596 мільйонів доларів більше, ніж ввезли офіційно. За нього не платили митні збори й продавали на промтоварних ринках без сплати ПДВ. За підрахунками експертів Асоціації, втрати бюджету лише за рік і тільки по трьох країнах-експортерах становили 5,3 мільярда гривень!
Прикро, та обсяги контрабанди щороку тільки зростають. Бо, скажімо, у 2015 році, коли асоціація вперше провела ці дослідження, обсяг «тіні» був на порядок менший.
Ну, й нарешті, засилля імпорту з Польщі, Туреччини, а особливо — з Китаю та країн південно-східної Азії (Індії, Індонезії, В’єтнаму, Малайзії та інших).
Азійський імпорт не надто якісний, дуже часто — просто «ширнепотріб», як називав колись неякісні товари сатиричний журнал «Перець». Але імпорт цей — дуже дешевий. Скажімо, оптова ціна пари чоловічого демісезонного взуття з натуральної шкіри — 270—300 гривень. На наших фабриках жартують — товари з Китаю, В’єтнаму й Індонезії часто коштують менше, ніж нитки, якими вони зшиті.
— Я хочу платити своїм працівницям по 15 тисяч, — розповідає Ганна Огаренко. — Але для того, щоб дати таку зарплату, мені треба сплатити 13 тисяч податків і внесків.
Тоді як ані «підпільні Кіндрати», ані контрабандисти, ані навіть азійські імпортери таких витрат не несуть. 
Що ж виходить? Імпортерам і контрабандистам: «Ласкаво просимо!» Решті — податки і висока собівартість?
Якщо ємність вітчизняного ринку — понад 170 мільярдів гривень на рік, то наші підприємства виробляють продукції лише на 25 мільярдів, а присутність вітчизняних виробів на внутрішньому ринку за різними групами споживання не перевищує 10—25%.
Не дивно, що консолідована позиція учасників з’їзду з цих питань знайшла відображення в резолюції форуму, де зазначено, що треба нарешті «припинити спроби лібералізації зовнішньої торгівлі (встановлення нульових ставок ввізного мита на готову продукцію легкої промисловості — одяг, взуття, килими, іграшки, інші готові текстильні вироби) при укладенні міждержавних угод про зони вільної торгівлі, передусім із країнами, що домінують на галузевому світовому текстильному ринку, — Китаєм, Туреччиною, Індією, Індонезією, В’єтнамом, Бангладеш».
І з цією позицією важко не погодитися.

Чернівецький експеримент

Про нього вже забули. Навіть у департаменті економіки Чернівецької міськради ніхто не пригадав нічого конкретного.
— То було 20 років тому... То вже та-а-кий «архів»! — засміялася співробітниця департаменту.
Одним з ініціаторів експерименту стала генеральний директор знаменитого чернівецького ТДВ «Трембіта» Стелла Станкевич.
Тоді всі підприємства були в боргах, як у шовках. І коли в Чернівці прибув Прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко, під час обміну думками  з директорами Стелла Омелянівна сказала: «Якщо 80% підприємств працюють добре, а 20 — погано, — винні керівники цих заводів і фабрик. Але коли погано працюють 80%, — винна система». І запропонувала Прем’єру кілька своїх новацій. Валерій Павлович підтримав їх. Сподобалися ці та інші пропозиції і Леоніду Кучмі, який невдовзі приїхав у Чернівці на місцеву промислову виставку.
Як пригадує Стелла Омелянівна, експеримент містив три такі основні положення. По-перше, для всіх промислових підприємств області встановили єдиний податок — 9% від реалізованої продукції.
— Тоді багато підприємств потребували модернізації, а технічне переоснащення можна було здійснити тільки за рахунок його імпорту, — розповідає директор «Трембіти». — Отож експеримент скасував ПДВ на імпорт обладнання і... навіть будівельних матеріалів, якщо вони йшли на потреби виробництва. По-третє, відрахування в інноваційний фонд почали акумулювати на одному обласному рахунку й кошти з нього у вигляді недорогих кредитів надавали підприємствам під конкретні бізнес-плани (переважно на —технічне переоснащення).
Експеримент дав прекрасні результати! Підприємства ожили, всі до одного розрахувалися з поточними боргами. Не дивно, що позитивно його оцінили не лише на місцях, а й у Києві, коли на засіданні Кабінету Міністрів підбивали його підсумки.
— На превеликий жаль, далі добрих слів справа не пішла, — говорить Стелла Омелянівна. — А шкода...
Директор приводить свіжий приклад. Нещодавно фабрика закупила сучасне німецьке обладнання, що підвищувало продуктивність праці та покращувало якість продукції. Чверть цієї вартості нової лінії становило ПДВ. Підприємство втратило солідну суму з обігових коштів.
— Щоправда, можна було виплатити ПДВ у розстрочку... Але для цього необхідна сила-силенна формальностей і дозволів. От я і запитую — а що заважає зараз зробити так, як це дозволяв чернівецький експеримент?
Свого часу чоловічі костюми «Трембіти» були набагато кращі, ніж від популярного тоді бренду «Михаїл Воронін». На підприємстві весь час триває технічне переоснащення. Взагалі фабрика настільки взірцева, що свого часу Стеллі Станкевич навіть пропонували очолити міністерство.
— Відмовилася, бо я — виробничник. Я живу життям фабрики. Міністерство — то не моє, — говорить директор.
Зараз фабрика працює в основному за давальницькою схемою, постачаючи готовий одяг майже в усі країни ЄС, у тому числі Німеччину, Італію та Францію. На внутрішній ринок іде лише 20% від обсягу пошитого. Говорячи про засилля імпорту, Стелла Омелянівна розмірковує:
— Мабуть, уже весь той мотлох ніхто не прибере.. Його ж на ринках наших міст і містечок — на мільярди й мільярди доларів! Але... Знаєте, коли мене запитають, хто мій конкурент на ринку збуту, я відповідаю, що його немає. На кожен товар є свій покупець. Головне, на мій погляд, не стільки боротися з імпортом, скільки створити умови, сприятливі для нашого виробника.
Згадати про чернівецький експеримент та навести думки такої мудрої жінки як Стелла Станкевич довелося тому, що ми, здається, ходимо по колу. Сьогодні «Укрлегпром» розв’язує приблизно ті самі проблеми, які вже намагалися розв’язати 15—20 років тому.
По-перше, як тоді, так і сьогодні промисловцям гостро не вистачає дешевих довгострокових кредитів.
— У структурі наших поточних витрат 75% становить ФЗП, ще 15% — утримання приміщень... Того, що залишається, на розвиток підприємства й розширення виробництва не вистачає, — резюмує голова правління ПрАТ «Володарка» Роман Гавриш.
По-друге, як і тоді, гостро стоїть питання модернізації виробництва. Ще в «Укрлегпромі» доводять, що необхідно встановити нульову ставку ПДВ на імпортоване обладнання. Хоча позитивного ефекту від цього вже досягали.
Потрібна підтримка експортерів готових виробів — співфінансування міжнародних виставкових заходів, експортного просування продукції на ринки збуту...
— Також украй необхідно прийняти рішення про покриття кредитних ставок за рахунок місцевих бюджетів для підприємств легкої промисловості — з позик, що йдуть на модернізацію виробництв», — зазначає Тетяна Ізовіт.
Не станемо перераховувати всі пункти пропозицій, з якими Асоціація звертається до уряду. «Що вигідно «Південмашу», те вигідно й Україні!» — колись заявив Леонід Кучма. Сьогодні можна сказати — що вигідно підприємствам легпрому, те вигідно й усій нашій країні. Для прориву потрібні божевільні ідеї! Скажімо, чому б не поширити положення чернівецького експерименту на всі підприємства галузі?
Або таке. Віце-президент «Укрлегпрому» Олександр Соколовський — активний прихильник прийняття закону про податок на вивезений капітал. Сьогодні закон ухвалити неможливо. Але чому б його не прийняти для підприємств легкої промисловості — хоча б у вигляді експерименту...
Нарешті, чому б не  звернути увагу на новий тренд у світовій економічній думці. Цей тренд  — політика протекціонізму щодо власного промислового сектору. По іншому — «економічний націоналізм», як таку політику називає президент США Дональд Трамп.

Як це «зшили» в Туреччині?

Про результати проведення протекціоністської політики щодо легкої промисловості на з’їзді розповів засновник ТОВ «Тексіка» Леонід Савченко:
— Ще 30 років тому турецька легка промисловість була зовсім кволою і, власне, слугувала сировинним придатком легпрому Європи. Та з того часу вона пройшла шлях від «статусу» сировинної переробки з низькою доданою вартістю до одного зі світових лідерів із постачання модного одягу й текстилю за обсягами їх експорту. Щоб досягти таких показників і сталого суттєвого розвитку, ще в 1980-х Анкара, розпочинаючи економічні реформи, зробила ставку в тому числі й на легку промисловість як одну з пріоритетних галузей національної економіки. Завдяки позиції держави, її протекціоністській політиці та чітко «зшитій» стратегії підтримки підприємств текстильної та швейної галузей лише за постачанням одягу Туреччина зараз — шоста у світі й третя в Європі!
Сьогодні в галузі працює приблизно 40 тисяч підприємств, в яких задіяно (за різними даними) від 750 тисяч до 1,9 мільйона робітників. Після експорту автомобілів, саме одяг посідає друге місце в структурі експорту країни з часткою 9,4% від загального. 2017-го Туреччина експортувала текстилю на 10 мільярдів доларів, а одягу — на 17 мільярдів, і цього року тут планують експортувати його на 8—10% більше...
До речі, те саме можна сказати і про Китай. Пекін теж зробив ставку на легку промисловість і теж виграв. Завдяки протекціоністській політиці китайські виробники за останні 5 років на порядок збільшили обсяги виробництва й утричі — обсяги експорту!
— Ми вважаємо, — продовжив Леонід Савенко, — що уряду України, який зараз наполегливо працює над угодою про зону вільної торгівлі (ЗВТ) із Туреччиною, треба зрозуміти, із суперником якої вагової категорії ми, підприємства легкої промисловості, зустрінемося у разі, якщо ЗВТ почне діяти. З другого боку, наводячи приклади того, як досягали успіху в Китаї та Туреччині, ми прагнемо звернути увагу Кабінету Міністрів на той просто колосальний потенціал, який має України в обличчі легкої промисловості. Урешті-решт варто врахувати, що багато країн долали серйозні економічні негаразди завдяки пришвидшеному розвитку саме легкої промисловості.
— Україна має значні виробничі потужності для виготовлення готової продукції легкої промисловості, досвід виробництва високоякісної продукції, школу підготовки і висококваліфіковані кадри та, нарешті, вигідне географічне розташування щодо Європи, куди сьогодні експортується понад 80% галузевої продукції, — підкреслив Леонід Савченко, резюмуючи: — І якщо галузь отримає державну підтримку...
Одне слово, «на помості» — «штанга» вагою понад 170 мільярдів гривень на рік, 40 тисяч нових робочих місць і значні відрахування в бюджет. Хто підніме?..

Президент Асоціації «Укрлегпром» Тетяна Ізовіт на Всеукраїнському з’їзді легкої промисловості.

 

В останні два-три роки у сферу Houte Couture ввійшло майже двадцять нових українських модельєрів. На промисловій виставці «Зроблено в Києві» справжній фурор викликали жіночі сукні 16-річної киянки Карини Шеші (в центрі).

 

Директор київського ТОВ «Олтекс» біля манекенів, одягнених у військові строї виробництва київської фабрики.

 

Учасники з’їзду — під найбільшим у світі військовим кашкетом 90-го розміру! Його зшили на київському ТОВ «Олтекс», дотримуючись усіх технологічних приписів. Гулівер цілком зміг би довго носити цей київський кашкет.